Праведному Симеону було обіцяно, що він не помре, доки не побачить Христа Спасителя. У сороковий день після Різдва Христового Матір Божа, Пречиста Діва Марія, за старозавітним звичаєм принесла Свою Божественну Дитину в храм.

У цей час у храмі був старець Симеон. Він впізнав Христа Спасителя, узяв Його на свої руки і промовив чудову молитву, яку ми донині повторюємо: “Ныне отпущаеши раба Твоего, Владыко... с миром...”. При цьому була присутня Анна пророчиця, яка теж прославляла Бога.

Цілком ймовірно, що в храмі були й інші люди, але вони не впізнали Христа Спасителя, не помітили Його.

Свято Стрітення — це свято зустрічей: зустрічі праведного Симеона з Господом, людини з Богом, Старого Завіту з Новим. Це свято нашої зустрічі з Господом Іісусом Христом.

Людина зустрічається з Богом у молитві, в горі і хворобі, у стражданні, біля нужденного і, особливо, у Таїнстві Святого Причастя. Однак часто трапляється, що ми не помічаємо, не впізнаємо Бога, проходимо повз Нього. У чому ж причина, чому так буває? Причин тут багато, і вони різні, але найчастіше — це наша сердечна нечистота, що вкриває завісою наші духовні очі, і ми не можемо бачити те, що має бути очевидним і сприймається усіма. “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”, — говорить Сам Господь (Мф. 5, 8). Чистота серця — це перше і необхідне, що допомагає нам бачити Бога, наблизитися до Нього і жити з Ним і в Ньому. Ось чому так часто свята Церква від імені всіх і за всіх нас повторює у своїх молитвах: “Сердце чисто созижди во мне, Боже, и дух прав обнови во утробе моей”.

Ми сказали, що нинішній день — це день нашої з вами зустрічі з Христом Спасителем. Зустрічі ці бувають у нас впродовж всього життя. Колись наші благочестиві матері (нехай воздає їм Господь Своїм милосердям!) принесли і нас з вами в храм і поставили перед Богом. Потім ми виросли, змужніли, набралися розуму і, відвернувшись від божественного шляху, пішли широкими шляхами мирського суєтного життя...

Можливостей зустрітися з Богом безліч. Вони даються нам, земним, як запорука милості Божої, як запорука неминучої останньої і найрішучішої зустрічі після смерті, у житті вічному. Заради цієї останньої зустрічі свята Церква кличе, слово Боже вчить, досвід християнського життя підтверджує необхідність якомога частіше зустрічатися з Богом у цьому житті. Про цю неминучу зустріч треба пам’ятати, до неї треба готуватись. Остання зустріч не залежить від нашого бажання: можна в цьому світі свідомо чи несвідомо зневажати зустрічами з Богом, відкидати їх, але та, остання, зустріч не залежить ні від нашого бажання, ні від нашої готовності.

Господи! Сподоби нас пройти земний шлях, з миром промовити своє “ныне отпущаеши...” і, зустрівшись з Тобою, почути не грізне — “...ідіть від Мене, прокляті... Я не знаю вас” (Мф. 25, 41), а милостиве Твоє слово: “Прийдіть, благословенні Отця Мого” (Мф. 25, 34). Амінь.

Проповідь Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України