Усе, що ми маємо в житті, — це дар Божий, талант. Але, мабуть, найбільший дар, яким володіємо ми, віруючі люди, — це наша Богом дарована християнська віра. І ті, хто має цей талант, зобов’язані множити його для слави Божої і для спасіння.

Ми носимо звання християн. Це звання дає особливі, надзвичайні можливості і переваги. Християнин — член Святої Церкви. Йому відкрито доступ до її священнодійств і Таїнств. Християни завжди перебувають під покровом сильних і діючих молитов Церкви. Християни — діти Бога Отця, члени Бога Сина, храми Бога Духа Святого. Усі дари Божественної благодаті, “усе потрібне для життя і благочестя” (2 Пет.1, 3) готове вилитися на нас. Нам обіцяно на небі вічне блаженство в найтіснішому єднанні з Богом. Маючи настільки високі права і переваги, ми повинні пам’ятати і про ту величезну відповідальність, що накладає на нас звання християнина. Ми зобов’язані бути християнами не тільки за йменням, але і по суті. Це звання кожен повинен виправдати своїм життям, щоб у визначений час дати відповідь Подателю усіх благ — Богу.

Бути християнином у житті дуже відповідально і важко. Бути справжнім християнином — це значить насамперед розпинати себе разом з Христом усе своє життя в ділах, словах і думках. Ми не можемо сказати, що нині немає гідних і праведних християн. Багато людей достойно і благочестиво йдуть своїм християнським шляхом і свято несуть свій життєвий хрест. Якби не було зараз справжніх християн, не міг би донині існувати світ. Благодать Божа має величезну силу, і її дії не припиняються серед вірних рабів Божих, які свідчать світу про Бога і про євангельську правду. Але є і такі християни, які тільки називаються так або вважають християнством дотримання деяких обрядів, не піклуються про чистоту своєї душі і легко піддаються гріховним схильностям.

Є чимало таких християн, які, помічаючи в собі деякі добрі природні властивості, наприклад, м’якість серця, простоту, працьовитість і т.д., обманюють самих себе, не думають про свій внутрішній стан, не борються зі своїми гріховними помислами і бажаннями. Під час земного життя Спасителя фарисеї дуже ревно виконували зовнішні вимоги Закону Божого, даного через Мойсея, проте Господь називав їх гробами розмальованими, повними всередині всякої нечистоти (Мф. 23, 27). Часто і ми стаємо схожими на ці поваплені гроби і заслуговуємо осуду.

Щоб бути дійсним християнином, потрібен життєвий труд і подвиг, необхідно постійно заглядати у власну душу і серце, мати постійний самоконтроль. “Я співрозп’явся Христові, і вже не я живу, а живе в мені Христос”, — говорив про себе святий апостол Павел (Гал. 2, 19–20). Тобто разом із Христом розп’явся, помер для гріха, викорінив у собі все нечисте і гріховне. Тепер не я живу, але живе в мені Христос — тепер я мислю, відчуваю, бажаю і дію не інакше, як за прикладом Христа, за Його вченням, за допомогою Його благодаті. Співрозп’ястися Христу — це значить досягти свободи повної і досконалої, коли над нами не буде панувати ні диявол, ні наша власна зла воля.

Щоб достойно носити звання християнина, ми повинні, як апостол Павел, умирати для всього гріховного і жити для усього святого. Усе потрібно робити не інакше, як з любов’ю до Господа. Знак любові повинен бути на всіх справах наших. “І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, то нема мені з того ніякої користі" (1 Кор. 13, 3).

Будемо молитися, трудитися, вірити, сподіватися і найголовніше — любити. Будемо множити Богом дані таланти, щоб, коли прийде Господь і зажадає звіту, ми могли сказати: “...господарю! П’ять талантів ти дав мені; ось ще п’ять талантів я придбав на них” (Мф. 25, 20) і почути: “ ...гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого” (Мф. 25, 21). Амінь.

Проповідь Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України