Миттєвість євангельських образів грунтується на їхньому божественному походженні і на тій близькості до людської душі, через яку вони сприймаються і засвоюються.

Змінюються часи і характери, з’являються і зникають різні філософські вчення і напрямки, а ці образи, які використані Господом і які освячені Його благодаттю, незмінно зворушують і розчулюють серця попри всі мінливі умови світового життя.

“А хто ж мій ближній?” — спитав законник Спасителя (Лк. 10, 29). Відповідь на це питання дуже роздрібнилася, стала такою туманною і неясною. Легше і простіше для нас поняття “далекий”. Його і любити якось легше, і думати про нього на відстані простіше. Розділеність людства у світі внесла в поняття про ближ-нього плутанину і неясність.

І ось перед нами притча про милосердного самарянина. Чоловік потрапив до розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і пішли, залишивши ледь живим (Лк. 10, 30). Проходив поблизу священик, який раніше всіх повинен був надати пораненому допомогу, і не зупинився. Пройшов повз нього і левіт. Проходив самарянин, який згідно з законом мав право пройти мимо, тому що самаряни не спілкувалися з іудеями, але, побачивши пораненого, він зглянувся на нього (Лк.10, 33), перев’язав рани, привіз у готель і подбав про нього. Таким чином, будучи “дальнім”, самарянин виявився найближчим.

На дорогах життя часто зустрічаються поранені люди, які потребують допомоги, доброго слова, співчутливого ставлення. З християнської точки зору значення має не розмір допомоги, не показна цінність її, а той серцевий порух, та готовність, та чуйність, з яким виявляється допомога. Такий порух душі виявився, наприклад, у бідної євангельської вдови, що опустила в церковний кухоль дві монети. Ця жертва вдови поставлена Спасителем вище багатих жертв.

У хвилину, коли людина потребує допомоги, ближньою стає будь-яка людина, і віра, національність, дружба, ворожнеча не мають ніякого значення. Творити добро усім — обов’язок християнина. Ми повинні бути синами Отця нашого Небесного, а Він велить сонцю Своєму сходити над злими і добрими і посилає дощ на праведних і неправедних (Мф. 5, 45).

Милосердя — основа християнства й основа людського життя. Голгофська жертва є найбільшим проявом милосердя до роду людського, котрий не може спастися без Заступника — Христа.

Будемо просити у Господа дару милосердя. Будемо звертатися разом з Церквою і до Його Премилосердної Матері: “Милосердия двери отверзи нам, Благословенная Богородице Дево”. Амінь.

Проповідь Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України