Успіння Пресвятої Богородиці
Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці не привід для скорботи і сліз. Успіння Божої Матері — це джерело духовної радості, радості світлої і торжествуючої.
Особливу радість ця подія вселяє в серця тих, хто йде і буде йти за Сином Богоматері, обравши Його єдиним своїм Отцем і Спасителем. Як у великодні дні звучить радісно пісня “...смертию смерть поправ и сущим во гробех живот даровав”, так у дні Успіння Богоматері радісно і переможно звучать слова: “...Живота Матерь к Животу престави во утробу Вселивыйся приснодевственную”. Ця радість передається з покоління в покоління як доказ того, що смерть переможена, що смерть — це тільки перехід до нового життя, початок його.
Христос Спаситель дає можливість кожній людині переконатися в безсмерті, здобуваючи уроки з навколишнього життя. Сонце заходить для того, щоб наступного дня знову зійти. Місяць поступово зменшується, щоб через якийсь час показати людям свою повноту. Усе помирає восени, щоб через певний час, з весняним теплом знову ожити. І людина, як вершина творіння Божого, не може вмерти, безслідно зникнути. Бо якщо зерно, падаючи в землю, не зникає, а дає паросток і нове життя, то тим більше вершина всього створеного — людина, якщо і вмирає, то вмирає для життя вічного. У гамі людських почуттів і переживань владно про себе заявляє інстинкт самозбереження. Як часто, коли небезпека від нас ще далеко, коли ми, може, і не впевнені, що вона торкнеться нас, реагуємо на неї, намагаючись знайти запобіжні заходи, захист від загрози. У цьому прагненні до життя і збереження його теж доказ безсмертя.
На сторінках святої Біблії ми знаходимо багато прикладів твердої впевненості в безсмерті і вічному бутті. Людина створена для вічного життя. Так було одвіку. Перші люди, наші праотці, у раю відчували повноту свого вічного буття. Порушивши волю Божу і сотворивши хотіння своєї волі, людина піддалася покаранню смертю. Минав час. Відчуження людини від усього Божественного і святого зводило її в пекло, у тартар, і здавалося — загублена будь-яка надія хоч на якийсь просвіток і тим більше на вічне буття.
Господь же давав людині заповіді, затверджував її у вірі, нагадуючи їй про відплату: “Що посіє людина (на землі), те і пожне (в житті майбутнього віку)” (Гал. 6, 7). Наступив час — і милосердя Боже вилилося на
всіх людей. Прийшов у світ Спаситель — Син Божий. Засяяло над світом Сонце Його спасительної Правди. У сяйві Божественного Світла людям стало ясно те, що раніше було незрозуміло, очевидним те, що здавалося далеким і абстрактним. Знову ожила в серцях віруючих надія на життя вічне, на життя з Богом. З’явилися засоби для цього і можливості досягти цього. Христос Спаситель Своїм Божественним діянням затверджував і затверджує нашу віру в те, що смерті як такої немає.
Він воскресив з мертвих 12-річну дочку Іаіра, начальника синагоги, і єдиного сина бідної вдови Наїнської. Він повернув до життя четвероденного Лазаря, переконуючи цим усіх людей в істині загального Воскресіння. Після Свого розп’яття і смерті Він Сам переможно воскрес із гробу, показавши цим кожній плоті шлях до неба і до вічного життя.
Успіння Божої Матері утверджує нас у блаженному сподіванні життя вічного. Не тільки душею, але і Своєю плоттю Богоматір вознеслася на небо, до Сина Свого і Бога нашого. І з тих пір ми знайшли вічну Заступницю перед Сином Її, Який благодаттю Божою через Таїнства Святої Церкви відроджує нас для життя вічного, де не буде ні суму, ні жалю, але вічна радість у Ньому і з Ним. У святій Євхаристії ми з’єднуємося з Христом і вкушаємо вже початок вічного життя. “Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому” (Ін. 6, 56). “Я є воскресіння і життя: віруючий в Мене, коли і помре, оживе. І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік” (Ін. 11, 25–26).
Нинішній день утверджує в нас віру, помножує радість, зміцнює нас в трудах і турботах. Мати Божа преставляється нині Своєму Сину, щоб стати для нас постійною Заступницею. Ніхто не повинен сумувати, маючи в лиці Богоматері постійну любов, тепле клопотання, безмірне милосердя і вічне заступництво. Невипадково віруючий світ іменує Її Взисканням загиблих, Утолінням смутку, Заступницею старанною, благою Вратарницею, Скоропослушницею, Милостивою і т. ін.
Нехай же Вона, Яка в Успінні Своєму не залишила світ і обіцяла святим апостолам, що завжди буде з тими, хто закликає Її, благословить усіх нас материнським благословенням, що допомагає по правді робити наше життя й успадковувати життя майбутнього віку. Амінь.
Проповідь Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України
← Преподобный Нил Синайский: о кротости | Коли встановили Петрів піст → |
---|