Вже понад півтори тисячі років Православна Церква зустрічає Світле Христове Воскресіння чудовими словами огласительного послання святителя Іоанна Златоуста на Святу Пасху.

Іоанн Златоуст по праву вважається одним із найвизначніших отців Церкви, чиї проповіді є неперевершеними зразками християнського ораторського мистецтва, а життя — прикладом пастирського служіння.

Іоанн народився в 347 році в Антіохії, одержав найкращу на той час світську освіту. Після закінчення школи ораторського мистецтва його залишали викладачем, проте Іоанн прийняв хрещення і під керівництвом єпископа Антіохії св. Мелетія навернувся до вивчення християнського богослов’я. У 370 році клір призначив його на посаду читця. Потім святий пішов у пустелю, де провів чотири роки серед ченців і ще два роки в цілковитій самотності.

У 381 році він був висвячений у диякони. Відвідуючи багатих, щоб у них просити милостині для бідних, і бідних, щоб допомагати їм, Іоанн за п’ять років дияконства, так само, як і за наступні двадцять років священства, набув усебічних знань про життя і людей, які висловлював у своїх проповідях. Він навчився любити людей, що зробило його борцем за права особистості й особливо — за права нижчих і пригноблених класів населення. Будучи пресвітером, він говорив проповіді принаймні раз на тиждень, а нерідко — й щодня. Він міг проповідувати або після попередньої підготовки чи певних роздумів, або, що траплялося частіше, — імпро-візуючи. Скорописці записували кожну бесіду Іоанна Златоуста. Відомі 804 його проповіді. Популярність і дієвість їхня була такою великою, що віруючі вважали, що його вустами говорить Святий Дух. У 397 році Іоанн був обраний архієпископом Константинополя. Обрання смиренного пресвітера, людини без зв’язків і знайомств у столиці, викликало невдоволення світської еліти. Воно зросло, коли Златоуст не захотів улаштовувати бенкети і відвідувати їх у будинках вельмож. Викриття розкоші й суєтності придворних призвело до гонінь. Його відправили у заслання. Та не встиг Іоанн відбути з Константинополя, як у столиці стався страшний землетрус. Налякані імператриця й придворні поквапилися повернути праведника. Проте архі-єпископ продовжував викривати недо-ліки влади, що призвело до другого і вже остаточного вигнання його з кафедри.

У 404 році святитель був засланий до Вірменії, де пробув два роки. Відтак його відправили у Піцунду, але по дорозі він помер. Це сталося у Команах 14 ве-ресня 407 року.