Кляштор з костелом та колегіумом ордену єзуїтів існував у 1620—40-х роках на Подолі.

Єзуїти вперше з'явилися у Києві 1620 р. на запрошення єпископа Богуслава Окші-Радошевського, але вже 1623 р. вимушені були перенести свою діяльність до біскупського містечка Фастова, де 1625 р. було відкрито колегіум зі школами граматики, поетики та риторики. 1637 р. вони повернулися до Києва, на цей раз запрошені воєводою Янушем Тишкевичем, який купив для них будинок "між бернардинами і річкою" (згідно з повідомленням Гійома де Боплана). Саме в цей час київським єпископом став єзуїт О.Соколовський. Відомо,що на початку єзуїти (яких спершу було тільки двоє ченців), служили у костьолах Домініканського та Бернардинського монастирів. Свій костьол вони збудували пізніше. На подвір'ї єзуїтів 1646 р. відбувся знаменитий триденний диспут католицьких богословів Станіслава Смялковича і Миколая Ціхоцького з ректором Києво-Могилянської колегії Інокентієм Гізелем. У тому ж році митрополит Петро Могила та православний воєвода Адам Кисіль порушували клопотання про заборону єзуїтам відкривати у Києві навчальні заклади, але, незважаючи на це, колегіум, аналогічний Фастівському, було відкрито у вересні 1647 р. Щоправда, він не довго конкурував з православною Києво-Могилянською колегією: вже на початку Визвольної війни 1648—54 рр. єзуїти покинули Київ назавжди. 1649 р. Богдан Хмельницький наказує, що в Києві "римо-католицькі костьоли мають залишатися в цілості, виключаючи церкву єзуїтів, які були причиною всіх заворушень".

← Бернардинский монастырь		Иорданский монастырь →