На київських пагорбах, вкритих тінистими лісами, ще значно раніше заснування Лаври, знаходилося князівське село Берестово, яке отримало назву від берестового лісу, що оточував його.

В селі Берестово велика княгиня Ольга побудувала на Аскольдовій могилі церкву святого Миколая, біля якої знаходився її двір, згідно літопису — “Ольгинъ дворъ”. В цьому дворі, у двоповерховому будинку, велика княгиня Ольга, яка спочатку таємно сповідувала християнство, а згодом і прийняла його, бувала досить часто, відсторонюючись від київських язичників. Біля неї перебували її малолітні онуки: Ярополк, Олег і Володимир, і є припущення, що великий князь Володимир пізнав християнство від своєї бабусі саме в селі Берестово.

Село Берестово було заміською резиденцією князя Володимира Святославовича. Тут був його палац, куди він приїздив для відпочинку та полювання. В цьому берестовому заміському палаці князь Володимир Святославович і помер, про що нам відомо з літопису: “Умре же на Берестовемъ и потаиша и: бе бо Святополкъ Кіеве. Ночью же мережью двема клетьми проимаше помостъ, обертевше во коверъ и ужи весиша на землю, возложише и на сани, везоше поставиша и въ святей Богородицы, юже бе создалъ самъ”.

В подальшій історії палац в Берестові набуває значення старого родового гнізда для нащадків князя Володимира Святославовича. В ньому любили жити Ярослав Мудрий, Святослав Ярославович, Всеволод Ярославович, Володимир Мономах. Тут, на Берестові, в безпосередній близькості від князівського палацу будується одна з найдревніших київських церков — церква на честь Преображення Господнього. Після прийняття Святого Хрещення в 988 році в Корсуні, в церкві Спаса, повернувшись до Києва, великий князь Володимир відразу ж приступив до спорудження в Берестові першої кам’яної церкви. Новопобудована церква унаслідувала архітектурний зразок корсунської церкви Спаса та її ім’я. Доказом цього служить тотожність планів обох церков: церква Спаса в Корсуні і церква Спаса на Берестові побудовані у вигляді рівноконечного (грецького) хреста. Ні у Києві, ні у всій Русі немає схожої древньої церкви. У Київському Синопсисі XVII ст. після розповіді про хрещення Володимира, про повернення його із Корсуня в Київ і про знищення тут ідолів, говориться: “Повеле Владимиръ поставити каменну церковь в Кіеве Святаго Спаса великую, и на томъ месте, идеже кумиръ Перунъ бяше, церковь святаго Василія”. Як на фактичне підтвердження передання про належність цієї церкви Володимиру, можна вказати на близьку схожість церкви за використаним матеріалом та за способом побудови з церквами святого Василія і Десятинною церквою, які, безумовно, належать святому князю Володимиру.

Існує припущення, що при церкві святих Апостолів, яка знаходилась в селі Берестові і священиком якої був Іларіон (автор “Слова о законе и благодати”, в подальшому перший руський митрополит), ігумен Герман заснував Спаський монастир. І церква святих Апостолів була перейменована на церкву Святого Спаса.

Перша згадка про Спаський монастир відноситься до 1072 року: преподобний Нестор Літописець у своєму літопису розповідав про перенесення мощей Бориса і Гліба у Вишгород, в нову церкву, побудовану Ізяславом Ярославовичем. Те, що монастир Святого Спаса знаходився в Берестові, підтверджуєтся цілим рядом пізніших літописних текстів. Лаврентіївський літопис біля 1138 р. повідомляє про захоронення “на Берестовемъ у Святаго Спаса” дочки Володимира Мономаха Євфимії. В Іпатіївському літопису біля 1158 р. ми маємо детально описані обставини, при яких помер і був похований засновник Москви Юрій Володимирович Довгорукий.

Далі літопис називає при різних обставинах двох ігуменів монастиря Святого Спаса на Берестові: “Луку (біля 1185 року) і двічі (біля 1230 та біля 1231 років) Петра Акеровича, який разом з митрополитом Кирилом приходив до великого князя Георгія Суздальського від великого князя Володимира Рюриковича і в 1231 році брав участь у ставленні в Києві Кирила Ростовського у єпископи. Остання згадка у літопису про церкву Спаса на Берестові відноситься до 1231 року. Протягом 312 років про неї нічого не було відомо. Київ у цей час піддавався татарським набігам. На початку грудня 1240 року хан Батий взяв наступом Київ, зруйнував і спалив Десятинну церкву і багато інших споруд. Особливо лютими були татарські нашестя 1416 і 1482 років. Але і після цього церква Спаса на Берестові уціліла. Так, посольські ревізори, описуючи в 1543 році міста південно-західної Русі та перераховуючи церкви в Києві, згадують і про церкву Спаса.

Наступна згадка про “Спаський кут и церковь мурованную” відноситься до 1630 року і пов’язана з іменем свт. Петра Могили, в той час архімандрита Києво-Печерської Лаври. В 20-х роках XVII століття селом Берестово і церквою Спаса у ньому володів уніатський митрополит

В. Рутський. Намагання архімандрита Лаври Єлисея Плетенецького забрати цей древній храм з рук уніатів не закінчилися успіхом. Але при свт. Петрі Могилі в 1630 році між ним і В. Рутським була укладена угода на таких умовах: Києво-Печерська Лавра поступалася В. Рутському своїм далеким маєтком Печурани з присілком Леднищевичі і вісьмома підлеглими Києво-Печерського монастиря, які проживали у Києві на Софійській горі, а взамін отримувала “Спаський кут с церковью мурованною, а также села Псютичи и Столбец”. Але Спаська церква перебувала тоді в напівзруйнованому стані. Ієромонах Києво-Печерської Лаври Афанасій Кальнофойський в “Тератургиме” говорить про неї, що “едва стены оной остались, а развалины землею покрыты”. Та вона ще збереглась настільки, що в ній можна було відправляти богослужіння.

XVI ст. і перша половина XVII ст. в історії України охарактеризовані духовним піднесенням. Це був час боротьби з уніатами. Митрополит Київський свт. Петро Могила (1632–1647) дістав в 1632 році від польського короля Владислава IV дозвіл на відбудову древніх православних храмів. Він відбудовує Софіївський Собор, Михайлівську церкву Видубицького монастиря, клопочеться про Десятинну церкву і звертає виняткову увагу на церкву Спаса на Берестові. Він з особливою любов’ю почав відновлення цього древнього храму Київської Русі. Добудував верхівки зруйнованих стін, які значно потовщали після цього, побудував на старому фундаменті західний притвор і замість одного раніше існуючого купола поставив три, які були покриті деревом (гонтом); в двох бокових приділах він встановив олтарі з іконостасами: правий — на честь святих безсрібників Косьми і Даміана, лівий — на честь святого рівноапостольного великого князя Володимира. Із західної сторони Київський митрополит прибудував дерев’яний притвор. Зовнішня реставрація храму була закінчена у другій половині 1640 року.

Після цього храм реставрувався всередині. Повна реставрація церкви Спаса на Берестові була проведена з 1640 по 1644 роки, що підтверджується написами на стінах церковнослов’янською і грецькою мовами. Слов’янський напис на внутрішній стороні західної стіни свідчить наступне: “Сию церковь созда Великий и Всея Руси князь и Самодержецъ Владимир, во святом крещении Василий, по летахъ же многихъ и по разорении от безбожныхъ татаръ, произволениемъ Божиимъ обновися смиреннымъ Петромъ Могилою Архиепископомъ Митрополитомъ Киевскимъ и Галицкимъ и всея Руси, Экзархомъ святаго Константинопольскаго престола, Архимандритомъ Печерскимъ, во славу на Фаворе преобразившагося Христа Бога Слова 1643 года, от сотворения мира 7151”. Обриси літер показують, що цей напис було зроблено самим святителем Петром Могилою. Грецький напис на зовнішній стороні західної стіни свідчить вже не про архітектурну реставрацію храму, а про його розпис.

Виняткову увагу митрополита Петра Могили до храму Спаса на Берестові видно ще з того, що він згадує його в своєму духовному заповіті. Турбота про церкву Спаса на Берестові була такою великою тому, що вважаючи засновником її святого князя Володимира, свт. Петро Могила хотів бачити себе продовжувачем його справи. Ця думка яскраво висловлена у стінописі, написаному грецькими майстрами в західній частині церкви над аркою, де свт. Петро Могила зображений навколішки перед Спасителем (поряд з яким — Божа Матір і святий великий князь Володимир), тримаючи в руках відновлену ним церкву Спаса. З його уст — довгий вузький згорток з надписом: “да будут очи Твои выну на храм сей”. У згортку, який виходить із уст рівноапостольного князя Володимира, написано: “призри, Господи, на церковь сию, юже создахъ недостойный”. Біля ніг Спасителя зображений герб свт. Петра Могили. На цій фресці однокупольну церкву Спаса на Берестові добре видно зі всіма її характерними особливостями, зазначеними ще на схематичному плані 1638 року.

Після часів свт. Петра Могили в Спаській церкві відбулися зміни: в 1809–1810 роках відновлений стінопис і позолота на іконостасі. В 1813–1814 роках при священикові Василі Шараївському за рахунок пожертвувань замість старого дерев’я-ного даху встановлений і помальований новий залізний. В тому ж 1814 році парафіянин київський купець Рябчиков відновив стінопис, додержуючись древніх традицій, розписав наново іконами могилянський притвор, встелив чавунними плитами підлогу головної церкви і до західного притвору добудував двоповерхову дзвіницю.

Московський митрополит Платон, перебуваючи у Києві в 1804 році, відвідав церкву Спаса на Берестові і, обійшовши всі приділи та оглянувши старовинні грецькі фрески, звернувся до супроводжуючих його лаврських ченців: “Все у вас на древних развалинах новое, выключая сей церкви; она только остаток святого Владимира и достойна всякого сохранения”. Після повернення в Москву він надіслав Києво-Спаській церкві в подарунок напрестольне, оправлене в парчу зі срібним окладом, Євангеліє, з надписом на ньому: “В Киевскую, состоящую при Киево-Печерской Лавре, называемую Спаса на Берестове церковь, яко древнейшую в Киеве и в древнейших летописях упоминаемую, посылаю сию книгу священного Евангелия. Смиренный Платон, Божиею милостию митрополит Московский. Москва, 1805 г. генваря 21 дня”.

Спаська церква на теперішній час має форму хреста. Правий і лівий приділи були призначені для баптистерія і дияконника, за зразком древніх константинополь-ських храмів, які завжди мали ці два відділення при вході у храм.

Древні фрески розміщені у наступному порядку: на зведенні, над престолом, Святий Дух у вигляді голуба. На запрестольному боці зведення — Матір Божа з Превічним Немовлям. Нижче Неї на тій же напівкруглій стіні свята трапеза, яку осіняють рипидами два ангели; справа —  П’ятидесятниця, де Матір Божа представляється посідаючою серед апостолів. З лівого боку зображено Різдво Христове. На центральному крузі зведення — Спаситель в звичайній одежі, позаду Нього — євангелісти Іоанн і Матфей, попереду Марк і Лука, які пишуть на пергаменті очеретинами, праворуч від Спасителя — апостоли Павел, Петро та Іоанн, представлені в одній групі, ліворуч від Спасителя, поміж євангелістами Марком і Лукою, — пророк Мойсей і апостоли Іаков та Іуда, брат Господній. Вище вікон на північній і південній стінах: Вознесіння і Стрітення Господнє. Перед Спасителем, по арці, яка відділяє нижнє зведення від верхнього, поясні зображення апостолів із числа 70 і супутників апостольських, а саме: посередині зведення — Клеопа, праворуч від нього — Филипп, Симон, Прохор, ліворуч — Матфій, Ананія, Фаддей, Силуан і Тит. Сонм євангелістів і учнів апостольських, стоячи перед Господом, тут ніби приймає від нього повеління: “Шедше убо научите вся "зыки, крестяще ихъ во имя Отца и Сына и Святаго Духа”. Ця велична картина вівтарного зведення доповнюється ликами мужів апостольських, пастирів та вчителів церкви Христової. Між запрестольними вікнами зображені святителі: Ієрофей, Мефодій, Аргосіос, Фока, Нікіфор; на стінках самих вікон: Аккілій, Григорій Чудотворець, Мелетій Антіохійський, Григорій Палама, Спиридон, Ігнатій Богоносець; під ними нижче вікон: святий Іоанн Хреститель, Кирил Олександрійський, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст, Василій Великий, Афанасій Великий, Олександр і Єпіфаній. Жертовник виготовлений у стіні у вигляді печери, вище жертовника святитель Петро і перед ним Іісус у віці немовляти.

Продовження нижнього ряду святителів утворює простягнуте на стінах передвівтарної частини храму зображення мучеників: Георгія, Федора, Артемія на північній стіні, Іакова Персіянина, Федора Стратилата і Димитрія на південній; вище їх розміщені поясні зображення мучеників: Фірса, Ореста, Євфимія, Мардарія, Євстратія і Авксентія. Під аркою, яка відділяє передвівтарну частину від притвору: Господь Саваоф, Аарон, Мелхіседек; на стінах арки — Хрещення Господнє і воскресіння Лазаря, під ними в ріст — Архангели Гавриїл і Михаїл. В західній частині храму на самому зведенні — три поясних в кругах зображення: Господь Самодержець, Божа Матір Пантанасса та Іоанн Хреститель. Внутрішня сторона західної стіни зайнята зображеннями страждань Спасителя. На стіні Володимирського приділу, над дверима: Успіння Божої Матері, вище — зображення апостолів; на стіні Косьмодаміанівського приділу — картина Розп’яття Господнього, а над нею — апостоли. Внизу зображені преподобні Меркурій, Савва, Антоній Єгипетський, Євфимій та інші. Древній живопис в цій частині храму, очевидно, мало зберігся, і при поновленні свт. Петро Могила замінив його у багатьох місцях новими зображеннями на свій розсуд.

На стінах церкви Спаса на Берестові є декілька меморіальних поміток. Всі вони були зроблені не раніше 40-х років XVII ст. В головній, могилянській прибудові, зі східної сторони, де стояв іконостас, під віконцями з лівого і правого боку вирублено два восьмиконечних рельєфних хреста. Напис біля хреста під правим віконцем гласить: “Под сенью сего храма погребены: сын Владимира Мономаха, великий князь киевский Юрий Долгорукий, скончавшийся”. Далі напис, зроблений поверх древнього живопису, осипався, і видно частину зображення невідомого святого. Біля хреста, який знаходиться під лівим віконцем, напис зберігся пов-ністю: “Въ семъ храме погребены дочери Киевскаго князя Владимира Мономаха Евфимия, в иночестьве Евпраксия, и София, бывшая супругою венгерскаго короля Белы ІІ”. Згідно свідчень руських літописів, візантійських хронік, у Володимира Мономаха було три дочки. Одна з них, Євфимія, була віддана заміж за угорського короля Коломана, згодом постриглась у черниці і була похована в 1138 році в церкві Спаса на Берестові.

Фрескові зображення Спаської церкви значно досконаліші за рівнем мистецтва, ніж фрески Софійського Собору і Кирилівської Троїцької церкви. Вони вражають надзвичайною витонченістю, величчю композиції, винятковою правильністю грецького малюнку і його довершеністю. Цей стінопис передає Божественну ідею вічного буття Бога Слова, пророцтво про спасіння світу, зображає Його втілення, Його земне життя і Вознесіння до Бога Отця. Всі зображення разом і кожне окремо свідчать, що Берестовський храм створений для слави Спаса, лик Якого, за стародавнім східним звичаєм, як храмовий зображено посередині вівтарного зведення і багаторазово повторено в різних місцях храму.

Храм Спаса на Берестові заслуговує особливої уваги як один з найдавніших серед усіх багаточисленних храмів Русі. В ньому молився просвітитель нашої Вітчизни святий рівноапостольний великий князь Володимир, при цьому храмі він помер. Стіни цього древнього храму є німими свідками багатьох історичних подій, якими так багата наша надтисячолітня історія.

В наш час храм Спаса на Берестові знаходиться на реставрації і богослужіння в ньому не звершуються, а тільки молебні у дворі біля ікони Божої Матері “Пантанасса”. Хоча ще три роки тому в храмі воздавалася хвала Богу Слави і підносилися гарячі молитви “о создателехъ святаго храма сего” і за всіх православних християн.

Ігумен Тихон (Софійчук)