Православные храмы

Храм всех святых воинов

27 апреля / 10 мая 2009 г. освятили Крест на месте строительства…

Храм иконы Божией Матери «Экономисса»

21 декабря 2010 года, по благословению Блаженнейшего Митрополита…
Публикации

“Сия вера вселенную утверди…” Православие и иконопочитание

11 марта 843 г., через 56 лет после VII Вселенского Собора (787 г.), осудившего…

Духовный смысл Великой Отечественной войны

Духовный смысл Великой Отечественной войны — призыв народа к покаянию,…

Экстрасенсы калечат душу и тело

По статистике Православного центра реабилитации пострадавших от оккультизма,…

Благословіть запитати

На запитання читачів відповідає Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви.

Чоловік і жінка — це частини одного цілого чи цілковиті протиріччя?

“І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка й жінку створив їх” (Бут. 1, 27). Статева відмінність є особливим даром Творця створеним Ним людям. Чоловік і жінка однаковою мірою є носіями образу Божого й людської гідності. Чоловік і жінка створені для цілісного єднання один з одним у любові: “Тому залишить чоловік батька свого і матір свою, і пристане до жінки своєї; і будуть двоє одна плоть” (Бут. 2, 24). Благословенний Творцем подружній союз є засобом продовження й примноження людського роду: “І благословив їх Бог, і сказав їм Бог: плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю, і володійте нею” (Бут. 1, 28). Але статеві особливості не обмежуються тілесними відмінностями. Чоловік і жінка являють собою два різних образи існування в єдиному людстві. Вони потребують спілкування й взаємного доповнення.

Однак у грішному світі відносини між людьми можуть викривлятися, втрачаючи образ богоданої любові й вироджуючись у гріховну пристрасть людини до свого “я”.

 

Що краще: бути ченцем,чи одружитися?

Апостол Павел, який не був одруженим, у Посланні до Коринфян каже: “Щодо дівства я не маю повеління Господнього; а даю пораду як той, хто одержав від Господа милість бути вірним Йому: отже... вважаю за краще, що добре людині залишитися так... А втім, якщо і оженишся, не согрішиш; і якщо дівчина вийде заміж, не согрішить” (1 Кор. 7, 25–28).

Але той самий Апостол Павел засуджує “лицемірство лжесловесників, спалених у совісті своїй, які забороняють одружуватись” (1 Тим. 4, 2–3).

Свята Церква підтвердила це своїми канонами. У 51-му Апостольському правилі сказано: “Якщо хтось... уникає шлюбу... не заради подвигу утримання, але через гидування, забувши... що Бог, створюючи людину, чоловіка й жінку, створив їх, і таким чином, зневажаючи, зводить наклеп на створіння, — або нехай виправиться, або нехай буде позбавлений священного сану і відлучений від Церкви”. Це правило доповнюють і інші соборні правила, де говориться: “Якщо хтось з тих, хто зберігає дівство заради Господа, величатиметься перед одруженими, нехай буде під клятвою” (10-те Правило Гангрського Собору).

Таким чином Свята Церква високо цінує подвиг добровільної доброчесної безшлюбності заради Христа та Євангелія і визнає особливу роль чернецтва в своїй історії та сучасному житті. Але Вона ніколи не ставилася до шлюбу із зневагою і засуджувала тих, хто внаслідок спотвореного прагнення до чистоти зневажав шлюбні стосунки.

 

У чому особливість христи-янського розуміння шлюбу?

Християнство взяло за взірець подружніх стосунків образ союзу Христа й Церкви. Апостол Павел повчав, що “...чоловік є голова жінки, як і Христос глава Церкви... ...як Церква підкоряється Христу, так і жінки своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї...” (Єф. 5, 23–25). Для християн шлюб став не просто юридичною угодою, засобом продовження роду й задоволення природних потреб, але, за словом святителя Іоанна Златоуста, “таїнством любові”, вічним єднанням подружжя у Христі. Християни засвід-чують шлюб церковним благословенням у Таїнстві Шлюбу. Як казав Тертулліан шлюб, “скріплений Церквою, підтверджений Євхаристією, позначається благословенням і записується на небесах ангелами”.

Тим, хто прийняв благословення Церкви у Таїнстві шлюбу треба також пам’ятати: “...що Бог з’єд-нав, того чоловік нехай не розлучає” (Мф. 19, 6).

 

Як Церква ставиться до шлюбу між представниками різних церков або релігій?

Спільність віри чоловіка та жінки є найважливішою умовою справді християнського й церковного шлюбу. Тільки єдина у вірі сім’я може стати “домашньою Церквою”, в якій чоловік і жінка разом з дітьми зростають у духовному вдосконаленні й пізнанні Бога.

Відсутність єдності у вірі може бути серйозною загрозою для подружнього союзу. Саме тому Церква вважає своїм обов’язком закликати віруючих брати шлюб, за словами Апостола, “тільки в Господі” (1 Кор. 7, 39), тобто з тими, хто поділяє їхні християнські переконання.

Однак Церква з повагою ставиться і до такого шлюбу, в якому лише одна сторона належить до православної віри, згідно зі словами святого апостола Павла: “Невіруючий чоловік освячується жінкою віруючою, і жінка невіруюча освячується чоловіком віруючим” (1 Кор. 7, 14).

Але Церква не забороняє православним одружуватися з іншими християнами, як-то: католиками, членами Древніх Східних Церков та протестантами. Питання вінчання у такому випадку вирішується з благословення місцевого єпископа, до якого і треба звернутися за дозволом.

Згідно з канонічними приписами, неможливо повінчати православного з нехристиянкою, або православну з атеїстом. Православна Церква з повагою ставиться і до цивільного шлюбу, особливо враховуючи, що за радянських часів подружжя не мали можливості без перешкод отримати церковне благословення.

 

Чому родину називають “малою Церквою”?

Церква — це зібрання віруючих у Христі. Церква — це місце особливої присутності благодаті Божої. У Церкві звершуються Таїнства і лунає молитва. Але церковне життя триває і за дверима храму, і особливо у християнській родині. Можна сказати, що саме серед близьких нам людей перевіряється, чи справжні ми християни.

З близькими людина більш відкрита, більш відверта. Серед близьких вона відкриває те, що приховує від зовнішніх. Родина — це школа самостійного християнського благочестя.

У храмі загальний устав. А вдома людина сама повинна дотримуватися правил і церковних настанов. Сама, без запрошення ставати на молитву, навчатися постійно служити ближ-ньому.

Справжня християнська родина — це благодатне царство любові та взаємодопомоги, де визрівають найліпші якості людини. У християнській родині віруючі батьки виховують дітей у любові до Бога та у повазі один до одного. Християнська родина разом стає на молитву. А Господь казав: “...де двоє або троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них” (Мф. 18, 20). Тому християнську родину і називають “малою Церквою”. Бо вона є дорогою, яка веде до храму та Церкви “великої” — Тіла Христового.

 

Хто такі апостоли і чому Церква їх так шанує?

Слово “апостол” перекладається з грецької як “посланець”. Апостолами Святе Письмо називає тих, хто мав повеління від Бога сповістити щось людям. Але перш за все апостолами ми називаємо дванадцять найближчих учнів Христових, яких Господь Сам обрав, “щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь, і щоб вони мали владу зціляти від недугів і виганяти бісів...” (Мк. 3, 14–15). Апостолами називають і 70 інших учнів Христа, які також перебували поруч зі Спасителем.

Але апостоли не тільки були з Христом протягом Його земного жит-тя. Вони після Вознесіння Господнього проповідували віру у Його Воскресіння всьому світові. Майже всі апостоли прийняли мученицьку кончину за сповідування своєї віри. Довкола апостолів гуртувалася першохристиянська громада.

Саме апостоли поставили перших єпископів, священиків та дияконів, і таким чином започаткували церковну ієрархію.

Апостоли залишили нам письмові свідчення про Христа — чотири Євангелія, Діяння святих апостолів, 21 послання та Одкровення про майбутнє світу.

Тому і шанує Церква святих апостолів, бо через них народи дізналися про Христа та долучилися до Церкви.

 

Чому апостола Андрія Церква називає Первозван-ним? І що означає Андріївський хрест та прапор?

Первозванним Церква називає апостола Андрія тому, що він був першим, кого Іісус покликав іти за Ним. І Андрій не тільки пішов сам, але й привів до Христа свого брата Симона — майбутнього апостола Петра.

Апостол Андрій вважається апостолом нашого народу, бо саме він проповідував скіфам та дійшов до Київських гір. Тут він встановив хрест і пророче сказав про майбутнє місто з великою кількістю церков.

Апостол Андрій поставив першого єпископа для грецької громади майбутнього Константинополя. Таким чином він започаткував не тільки ієрархію грецької Церкви, а через греків і ієрархію нашої Церкви.

Що стосується хреста у вигляді букви “Х”, то саме на такому хресті апостол Андрій був розіп’ятий, тому ми і називаємо його Андріївським хрестом.

 
Поиск на сайте
Календарь
ukrline.com.ua Rambler's Top100 ya.ts ya.me Mu