Православные храмы

Храм Воскресения Словущего (на Байковом кладбище)

Храм-Часовня был заложен в сентябре 2007 г. В 2008 г. начато…

Храм в честь трех святителей Василия Великого, Григория Богослова и Иоанна Златоуста (в Голосеево)

Деревяный однокупольный храм в честь трех святителей был построен в…

Храм апостолов Петра и Павла (на Нивках)

Первая Литургия отслужена 19 октября/1 ноября 2000 г. Храм…
Шиба
Онлайн-заказ фотопечати. Документация и справочные данные.
akita-shiba.com
Купить меджик трек
купить меджик трек
magic-shop.in.ua
Обои Persian Chic
Большой выбор обоев Grandeco. Цены всех магазинов в одном месте
dizajnerskieoboi.ru

Публикации

Християнство і національне питання

Християнство з початку свого існування стало яскравим світильником, завдяки…

“Царство Небесне силою добуваeться”

Господь говорить: “Царство Небесне силою добувається...” (Мф. 11,12). Як…

«Нечистая сила» в наших школах.

Наши деды-прадеды веками, живя православно, удалились от всякой «бесовщины», а…

Як відомо, ісламське вчення з’явилось на початку VII ст. на Аравійському півострові і за десять років переконаннями та силою було поширене по всій Аравії.

Його проповідник Магомет вчив, що Бог єдиний і що він, Магомет, останній і найвищий пророк, Богом посланий, що доля людини визначена Богом і не може бути зміненою, що послідовник його вчення може придбати райське життя за гробом сімома добрими ділами:

1) п’ятикратною на день молитвою, обличчям до Мекки, яка полягає у називанні 100 імен та 99 властивостей Божих, і щоденним семикратним омиванням тіла;

2) Рамазаном, тобто постом у місяці Рамадані, під час якого заборонено вживати їжу до заходу сонця;

3) милостинею, віддаючи бідним десяту частину свого прибутку;

4) святкуванням п’ятниці;

5) прощею до Мекки, хоча б раз у житті;

6) утриманням від вина та свинини;

7) священною війною для поширення ісламу.

Нагородою за це має бути блаженство в раю, де на правовірного мусульманина очікують скарби, чудовий одяг, коні, вишукана їжа та напої, раби та наложниці. Сам рай у Магомета відрізняється від християнського з його духовною, недосяжною розуму радістю, і являє собою продовження земного життя з чуттєвими та плотськими насолодами.

Традиційне ісламське вчення, на відміну від ортодоксального християнства, не вимагає особливої боротьби людини з власними пристрастями, але, в той же час, спрямовує великі зусилля на суворе дотримання зовнішнього укладу життя. Це притягує людей, особливо на Заході, які в пошуках Бога намагаються вирватись із лукавства і обману, що пронизують світ, і знайти якусь твердість під ногами. Так, наприклад, у Франції, яка у VIII ст. фактично зупинила поширення мусульманства в Європі, на сьогодні понад 500000 громадян, з них, як не дивно, 55% жінок, вирішили прийняти іслам. Вони виправдовують своє рішення бажанням повернутись до духовності, а в мусульманстві їх притягує суворість і дисципліна віри. Католицький місячник “Асtualite Rеlіgіeuse” зазначає, що французи, які прийняли мусульманство, стверджують, що “після довгих років духовних пошуків, власне в ісламі знайшли істинний шлях до Бога”. Як бачимо, ісламське вчення у наш час загальної розгубленості та втрати духовного коріння може досить легко знаходити послідовників, — тим більше, що мусульмани, посилаючись на Коран, не лише переконаннями, але й силою змушують приймати їхню віру. Адже згідно з мусульманською точкою зору усі “невірні”, якщо не погоджуються перейти в іслам, повинні припинити своє існування. Усвідомивши з часом, що цілковитої ісламізації досягти практично неможливо, Магомет допустив компроміс у вигляді релігійного податку з підкорених народів, які не захочуть сповідувати мусульманство. Крім того, підданим іновірцям, зокрема християнам, в ісламській державі надаються мінімальні релігійні права, що полягають у внутрішній свободі віросповідання, сама ж полеміка з мусульманами суворо заборонена. Малік, один із тлумачів ісламського закону, стверджує, що особа, яка сказала, що Магомет — не пророк, повинна бути засуджена до страти, якщо вона відмовиться прийняти мусульманство. Слід до того ж зауважити, що не лише образа віри, але й різні протизаконні дії, і навіть вбивство, не ставились у провину, якщо людина приймала іслам. Це спонукало нестійких у вірі християн у скрутних обставинах та у випадках протизаконних дій ставати на шлях зради. Дороги ж назад уже не було: за навернення у християнство людина підлягала смерті.

Бути християнином в ісламській державі дуже важко. За умовами Омара, арабського халіфа, що завоював Єрусалим і побудував мечеть на місці Соломонового храму, християни не повинні проявляти свою віру публічно, не повинні виносити зі своїх церков ні хрестів, ні ікон, не мають права влаштовувати хресні ходи, читати священні книги на ринках мусульман та бити у дзвони. Якщо ж при читанні у церкві псалмів чи Євангелія вони підвищують голос, то не можна читати тих місць, де говориться про божественність Іісуса Христа та Святого Духа, що з мусульманської точки зору свідчить про многобожжя християнства. Християни зобов’язуються не будувати у містах та їх околицях монастирів, церков, каплиць, пустельницьких осель та не відновлювати пошкоджених, якщо вони знаходяться в мусульманських кварталах. Таким чином, мусульманські закони були спрямовані на те, щоб поступово витісняти християн з території міст, де вони могли лише жалюгідно існувати без надії на майбутнє.

Історія ісламських держав пронизана періодами жорстокої дискримінації християн, що часто виливались у криваві гоніння. Так, халіф Омар II говорив до правовірних: “Зняття християн з посад та знищення їхньої релігії — ваш головний обов’язок... Зводьте їх на сором та приниження, яке призначене їм Богом...”. Тому, за давніми ісламськими законами, християни не мали права носити ні зброї, ні однакового з мусульманами одягу. Християни могли сидіти лише на ослі або іншій тварині, але не на коні, причому проїжджаючи повз мусульман треба було спішуватись. У християн не можна було просити милостині, щоб випадково не накликати на них Божого благословення. Християни не мали права ні сидіти, якщо в їхній присутності стояв мусульманин, ні вітатись з мусульманами за руку. Та, незважаючи на складні обставини життя, досить значний відсоток людей Сходу, у тому числі й високоосвічених, сповідували християнство. Пригадаємо, наприклад, автора “Точного викладу Православної віри” преподобного Іоанна Дамаскіна, який, за арабськими переказами, займав високу посаду близького радника халіфа. Траплялось також, що доброзичливе ставлення тих істинних християн, для яких не існувало “ні елліна, ні варвара”, які у всіх бачили лише образ Христовий, чинило такий вплив на мусульман, що ті й самі вирішували прийняти християнство, як це, наприклад, зробили араби, вражені святістю Петра Аргоського. Цікаво згадати й такий випадок сповідництва християнської віри. У давні часи за наказом халіфа Мутаваккіля над дверима християнських будинків прикріпляли фігури нечистої сили. Якось, коли святий Констянтин їздив до сарацинів, у нього запитали, як він думає, хто мешкає у тих будинках. “Там, певно, живуть християни. Тому що там, де живуть мусульмани — демони в помешканні, а де християни — вони знаходяться назовні”, — відповідав святий.

Звичайно, плин часу та людське милосердя вносять виправлення до досить-таки жорстоких законів шаріату. Так, наприклад, один з найкращих шедеврів православної архітектури — Александро-Невський собор у Баку було зведено за підтримки мусульман. Крім того, мусульмани через свій досить значний вплив у світі часто стають мимовільними союзниками ортодоксального християнства у протистоянні тому розпусному способу життя, який сьогодні пропагується західним світом. Проте, незважаючи на ці речі, слід завжди дивитись у корінь справи і усвідомлювати, що сутність будь-якої хибної віри, в тому числі й мусульманства, усе ж таки залишається незмінною.

Роман ХОЛОНІВСЬКИЙ

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

ukrline.com.ua Mu Rambler's Top100 ya.ts ya.me