28 липня наша Православна Церква вшановує пам’ять святого рівноапостольного князя Володимира. В це свято згадуємо наше минуле — часи, коли в розквіті слави й могутності Київської Русі на золотокованім княжім престолі володів майже всіма руськими землями наш князь — “сонечко ясне” Володимир Великий. Хрещення киян у Дніпрі дало початок загальному поширенню християнства на Русі.

Від початку християнства в Україні народ не був і не міг бути іншим, лише православним — тому що прийняв віру від греків, отож і обряд прийняв греко-православний.

На жаль, недовго тішилась Русь своєю самостійністю. Вороги, завоювавши нашу землю, не вдовольнилися матеріальними здобутками: вони бажали заволодіти ще й народною душею, їх метою було знищити чи, бодай, переламати Православну Церкву на свій лад.

ПЕРЕКРУЧЕННЯ ІСТОРИЧНИХ ФАКТІВ

Довго велася боротьба за душу народу. Ще й нині вона не закінчена. Боротьба з Православною вірою нашого народу ведеться не тільки грубим насильством, як було за часів господарювання Польщі на рідних землях, а словом і письмом, перекрученням історичних фактів, висуванням безпідставних гіпотез, нібито Україна прийняла Христову віру не від греків православних, а католицьку від болгар Охридського патріархату.

Це найновіший засіб, придуманий на баламучення нашого люду. Новий він тому, бо ще донедавна католики говорили й писали, що католицтво в Україні почалося від Берестейської унії, а тепер вже і св. Володимир і всі разом із ним похрещені були “в католицькій вірі”! Нас не здивує, якщо за якийсь час почуємо, що св. Володимир прийняв віру і був хрещений у самому Римі! Але голос Кобзаря свідчить про інше:

Ще як були ми козаками,

А унії не чуть було

Отам-то весело жилось!..

Аж поки іменем Христа

Прийшли ксьондзи і запалили,

Наш тихий рай. І розлили

Широке море сліз і крові...

(Полякам, 1847 р.)

Модерне твердження католиків, що русини прийняли католицьку віру від болгар, не тільки йде всупереч історичним фактам, але і здоровому глузду, бо ще недавно уніати називали себе греко-католиками; а чому не болгаро-католиками? Дивно дуже, що ті, хто такі твердження висуває, навіть не знають, що вся Болгарія зі своїм королем включно була і тепер є вже без короля Православною!

До того ж, якщо св. Володимир прийняв католицтво, то для чого потрібна була унія 1596 року, котра так багато принесла страждань нашому народові? Цей же факт доводить, що ми не католицизм, а Православ’я прийняли.

Далі: чому треба було силою і терором заводити між русинами унію? Чому народ наш, маючи повсякчас людей високоосвічених і ревних поборників віри, чинив такий завзятий опір унії? Тому, що Рим і унія нашому народові були чужі і він уже мав свою віру і Церкву і не бажав її міняти на римську єретичну!

УНІЯ — ЦЕ ПЛАЧ І СТОГІН

Ось, що свідчить великий поборник Православ’я в Україні, патріот свого народу князь Костянтин Острозький, звертаючись до головного відступника Іпатія Поцея: “Подивись тепер оком і послухай ухом, що ви накоїли своєю унією, вартою плачу та ридання!.. Нема такого міста, нема такого села, яких би ви не наповнили плачем, риданнями, стогоном, голосінням, сльозами людей, які держаться батьківського Передання та віри!.. Якого ви не вчинили гоніння, наруги, обпльовування, збентеження... Якого ви не виконали кровопролиття, забивства, тиранства, муки, насилля в домах, церквах, школах... Ви висушили взаємну любов у людях, вчинили розбрат між батьками та дітьми, між братом і братом...” (“Отпис”, 1598 р.).

А ще більше народ противився унії тому, що вона, відірвавши народ від Православної віри, відривала його і від Самого Христа, бо, як свідчить нам Святе Письмо: “Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх...” (Єф. 4, 5–6).Отже, і спасіння тільки в одній істинній вірі, яку у нас хотіли відібрати ті, хто створив унію. Наш народ, розуміючи всю небезпеку зради своєї Православної віри, пам’ятав застереження ап. Павла: “Та коли б навіть ми, або Ангел з неба став благовіствувати вам не те, що ми вам благовіствували, нехай буде анафема” (Гал. 1, 8).

Католицькі проповідники тлумачать, що перехід в унію підніс нашу Церкву, надавши їй можливості ліпшого розвитку. Більше того, перехід в унію розцінюють як патріотичний рух. Але в зраді своєму народові і святій вірі немає патріотизму! Ми всі знаємо, що унія була вигадана для завоювання душ русинів, для скріплення польсько-римського панування, а не для добра нашого народу. Унію нав’язано силою, за допомогою зрадливих єпископів і вельмож, котрі пішли шляхом Іуди, що продали Христа за гроші.

Унію провадили через заборону сповідувати свою віру, виголошувати проповіді, дзвонити, хоронити покійних, через публічне знущання і побивання, а то й катування до смерті православних людей; церкви віддавались в оренду, а інші переобладнано в костьоли.

“УТВЕРДИ, БОЖЕ, СВЯТУ ПРАВОСЛАВНУ ВІРУ”

Про те, що всі русини були православними, нема й найменшого сумніву, бо наш обряд не римський, а грецький. В старих церковних книгах, якими користувались ще на початку нашого століття в греко-католицьких церквах, навіть, Символ Віри православний, без “філіокве”, що Римська Церква додала до укладеного Символу Віри. Ті книги — це дослівний переклад з грецьких богослужбових православних книг.

Візьмемо хоча б греко-католицький “Ізборник”, виданий Ставропігійним Інститутом (п’яте видання за 1914 р.). Зверху на обкладинці, як і на першій сторінці, бачимо трираменний православний хрест. За 318 років (від запровадження унії до року видання “Ізборника”) римські проповідники не встигли викинути свідків нашої православної віри, — цитат в усіх гласах і піснях: “Утверди Православную Церковь Твою, Христе”, “І всіх вас православних християн”, “Яко Богоневістную Матір православно величаєм”, “І собираються во єдіно православіє” і т. д.

За Хмельницького повернулося до Православ’я населення Лівобережжя. Потрібно сказати, що саме це визвольне повстання, котре очолив гетьман Богдан Хмельницький, було викликане бажанням звільнити православний народ від засилля унії. Після 1829 р. до Православ’я повернулось 1 млн. 600 тисяч душ, а у 1875 р. — 50 тисяч. Після Першої світової війни на Лемківщині і в Галичині вернулось до Православ’я 30 тисяч душ, а після — ще більше. Даремно перекручувати історію, даремно доводити, що св. Володимир Великий прийняв віру католицьку — бо цьому ніхто не повірить, крім тих, хто зневажає історію свого народу.

І згадаємо нашого святого землі Волинської і Галицької прп. Іова Почаївського, мощі якого вже понад 350 років почивають в Почаївській Лаврі. Він, будучи сторічним старцем (прожив преподобний рівно 100 років), їздив у Київ на Собор, на якому він сміливо і ревно захищав православну віру від нашестя унії, бо “один Бог, одна віра, одне хрещення”. Вустами святих з нами говорить сам Бог. Будемо берегти ту віру, яка донесена до нас віками через страшні випробування і гоніння, яка омита кров’ю тисяч мучеників, і яку заповідали нам берегти Божі люди.

Підготувала Олена ГОЛОВІНА