Православные храмы

Храм Рождества Христова (на Оболони)

Строительство храма началось в 2006 г. 5 октября 2007 года,…

Храм священномученика Антипы (при 2‑й областной больнице)

Первую Литургию служили 27 августа / 9 сентября 2009 г. Храм…

Храм равноапостольных Мефодия и Кирилла (на Позняках)

Первая Литургия отслужена на праздник Входа Господня в Иерусалим, 22…

Публикации

Защитник Православия

Князю Василию-Константину Острожскому, со дня кончины которого исполнилось 400…

Вознесіння Господнє

Після Свого Воскресіння Господь наш Іісус Христос сорок днів залишався на…

Дорого яичко ко Христову дню

Восход солнца в день Пасхи — поистине удивительное зрелище. Тот, кто не проспит…

У Старому Завіті були заборонені ікони або статуї. Однак образи Ангелів Господь наказав Мойсеєві ставити, тому що Ангели, хоч також духи, але з волі Божої вони являлися людям в образі людей (Іісус Нав. 5, 13–15).

Тому Мойсей ставив образи їх в Скінії (Вих. 25, 18). У Новому Завіті “Єдинородний Син, Котрий в лоні Отця (Бога), Він явив” Собою (Ін. 1, 18), “Бог явився у плоті” (Тим. 3, 16), “образом, як чоловік”. Його бачили своїми очима і доторкалися руками (1 Ін. 1, 1 ). А коли так, то й могли писати з Нього образи, бо коли маємо портрети римських кесарів того часу, або фараона чи асирійських царів ще раніше, то чому не могло бути написаних образів Христа Іісуса, такого великого Пророка й Чудотворця, Яким тоді Його вважали.

Передання говорить, що коли маляр едеського князя Авгаря на ім’я Ананія, бажав змалювати Іісуса Христа, то Іісус Христос дав йому нерукотворний образ на убрусі (рушнику). Цей факт свідчить, що Богові угодно, щоб образи Його, написані рукою людей, були шановані на землі.

Також Церковне Передання розповідає, що євангеліст Лука написав образ Пренепорочної Діви Марії з Божественним Немовлям на руках. Цей образ він показав Пресвятій Діві, і Вона сказала: “З цим образом Моя благодать і сила”. Чи могла Вона так сказати, коли ще була жива? Могла. Звернімо увагу на Її слова: “Що створив Мені велич Сильний...” (Лк. 1, 49). Після Благовіщення (Лк. 1, 26–34) Вона розуміла Своє становище як Матері Сина Божого. Вона розуміла значення Її портретів як ікон і тому благословила їх. Коли ж Вона після блаженного Успіння знов являлась ученям, то апостол Лука зафіксував те явління, як образ написаний.

Також ап. Лука написав образи апостолів Петра і Павла. І справді: чому ні, коли він з ними ділив труди благовістя?

Отже, образи як ікони мають свій початок від Самого Христа і Його Пречистої Матері, і збереглися серед вірних у вік апостолів. Коли ж почалися переслідування від іудеїв, а потім від язичників, то вже небезпечно було тримати в себе ті образи. Їх почали зображати символічно, Христос — як Пастух з Ягнятком або як Ягнятко. Св. Діва з Немовлям на руках, як Діва з рибою на руці (бо з грецької мови слово “риба” має всі перші літери зі слів Іісус Христос Син Божий). А в римських катакомбах на дошках, що ними закривалися ніші, де клали мертвих, у т. зв. саркофагах, вирізьблювали і Христа, і Богоматір, і Апостолів.

Як тільки настала воля для Церкви Христової з наказу царя Костянтина на початку IV ст., то відразу з’явилися й ікони, і Хрест, і Розп’яття. До VI століття вони були необхідністю храмів, як у св. Софії в Константинополі (Царгороді), збудованій грецьким царем Іустиніаном Великим, який всі стіни прикрасив образами Христа, Богоматері й святих.

Одним із найбільших борців за ікони був св. Іоанн Дамаскін. Два століття тривала боротьба. Багато замучено православних, починаючи від патріархів аж до простих людей. Одначе, перемога лишилась за православними.

Вселенські Собори твердо сказали своє слово. Сьомий Вселенський Собор остаточно затверджує почитання св. ікон.

Але ікона не портрет. Найбільшим митцем є той, хто, пишучи картину або портрет, представить образ як живий. Для ікони це не головне. Додержуючись правил мистецтва в анатомічних точних формах тіла, іконописець мусить надати очам і позі лиця святості, духовності. В обличчі й очах Христа Господа разом величність Бога, любов і лагідність. В образі Богоматері величність Матері Бога, Цариці Неба і землі (Пс. 44, 18), непорочність Діви й смирення раби Господньої (Лк. 1, 26–38).

Також іконописець не повинен забувати, що Немовля Христос — не звичайна дитина. З самого народження в очах і в обличчі Його вже вбачалося щось неземне. За Церковним Переданням, під час подорожі в Єгипет, саме завдяки цьому розбійники не підняли на Нього руки. Можна надати образу деякі малопомітні національні риси, але не в покрої одежі, і зберігаючи традиційний образ як всецерковний, пам’ятати, що він не видуманий, а скопійований ап. Лукою з живих і збережений у різних пам’ятках аж до сьогодні.

Ікона не терпить фантазії митця. Мистецтво її — в силі образа. Ікона не для милування красою. Образ її мусить перенести глядача до первообраза — Христа, Богоматері, Ангелів або святих, викликати благоговіння (пошану з любов’ю і побожний страх перед святістю), розчулити й надихнути на молитву. Ікона не є об’єкт сам у собі. Вона мусить очима говорити до того, хто на неї дивиться. Без цього краса її мертва. З цих причин невіруючий не напише ікони, бо натхнення в ньому не зародиться. Найкращий маляр без віри напише тільки форми, але не дасть образові життя.

Малювання ікон не ремесло, — то проповідь величності Бога. Звідусіль кращі митці, малюючи ікони, молились про натхнення. Такими були спочатку ап. Лука; потім — Аліпій Печерський, Петро, митрополит Київський, малярі-митці Святої Лаври і багато інших у нас і по всіх Православних Церквах.

Підготувала Олена ГОЛОВІНА

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

ukrline.com.ua Mu Rambler's Top100 ya.ts ya.me