Православные храмы

Храм святителя Николая Мирликийского бывшего Иорданского монастыря (на Куреневке)

Во времена древней Руси здесь существовал монастырь, а каменный храм…

Храм святителя Николая Мирликийского (в 17‑й больнице)

Территория, занимаемая 17‑й больницей, до революции принадлежала…

Храм в честь Преображения Господня (в Дарницком районе)

В 2011 году по благословению Блаженнейшего Митрополита Киевского и…
Реклама на автобусе цена
Автобусы цена рекомендуем. Выгодные цены в одном месте. Сравни
reklama-na-avtobusah.moscow
Ударные обучение
Интернет-магазин, информационная система Сравнение товаров
yatvo.ru
Первая помощь при эпилепсии
первая помощь при эпилепсии
epideti.ru

Публикации

Собор Архістратига Михаїла

21 листопада Церква прославляє усіх святих Ангелів і вождя Небесних Сил святого…

15 февраля — Всемирный день православной молодежи

Всемирный день православной молодежи отмечается с 1953 года, когда состоялась…

Таинство духовного рождения

На вопросы читателей отвечает Блаженнейший Владимир, Митрополит Киевский и всея…

На запитання читачів відповідає Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви

Якщо Церква не від світу цього, то чому вона втручається у справи цього світу, а не біжить від нього?

Христос сказав, що Його Царство не від світу цього. Але Він сам прийшов у цей світ, щоб виконати свою спасительну місію. Церква також не від світу цього, бо вона є Боголюдським організмом — Тілом Христовим. Але Церква існує в цьому світі і має свою, благословенну Христом, місію по спасінню і відновленню світу.

Церква покликана діяти в світі за образом Христа, свідчити про Нього та про Його Царство. Члени Церкви прилучаються до місії Христової, Його служіння світові, “щоб увірував світ” (Ін. 17, 21).

І це стосується не тільки проповіді своєї віри, але й служіння ближньому через допомогу йому у потребах. Бо, як вчить Євангеліє, коли ми зустрічаємо будь-якого голодного, безпритульного, хворого чи ув’язненого, ми зустрічаємо самого Христа.

І, допомагаючи стражденним, ми також звершуємо справу свого спасіння (Мф. 25, 31–46).

І як ми бачимо з притчі про милосердного самарянина, наше служіння світові і ближньому не повинно обмежуватися межами християнської громади, або іншими громадськими чи національними рамками.

Христос закликає своїх учнів не зневажати світ, але бути “сіллю землі” та “світлом світу”, а не тікати від нього.

 

Якщо держава має світський характер, чому вона все одно шукає підтримки у Церкви?

Метою Церкви є вічне спасіння людей, мета держави полягає в тому, щоб забезпечити людям земний добробут і мирне співіснування. Проте, як правило, держава усвідомлює, що земне благополуччя неможливе без дотримання певних моральних норм — тих, які необхідні й для вічного спасіння людини. Сьогодні це називають загальнолюдськими цінностями, але це по суті — норми християнської моралі, бо, як ми знаємо, душа за своєю природою є християнкою.

Що стосується світського характеру держави, то не можна розуміти принцип світськості держави по-більшовицьки, як такий, що означає радикальне витіснення релігії з усіх сфер життя народу, усунення Церкви від участі у вирішенні суспільно значущих завдань.

Цей принцип передбачає лише певний поділ сфер компетенції Церкви і влади, невтручання їх у внутрішні справи один одного.

Церква не повинна брати на себе функції, які належать державі у сфері державного управління, політики, економіки, охорони правопорядку та нагляду за дотриманням законів.

Держава не повинна втручатися в життя Церкви, її устрій, управління, віровчення, богослужбове життя, духівничу практику тощо. Церква чекає від держави поваги до її канонічних норм та інших внутрішніх установлень.

Одночасно в кожному храмі нашої Церкви за кожним богослужінням ми молимося “за богохраниму країну нашу, владу і воїнство її”. Це і є нашою головною підтримкою державі і суспільству.

 

У яких сферах Церква і держава можуть співпрацювати?

Ще за часів Візантійської імперії виник принцип “симфонії” Церкви і держави. Тоді вважалося, що Церква відповідає за моральний стан суспільства і займається “божественними” справами. А держава займається справами “земними”, забезпечуючи життєдіяльність суспільства. При цьому держава є захисником Церкви як святині, і чекає від неї молитви та благословення на добрі справи. Таке ставлення Церкви до держави зберігається у православних і донині.

Що стосується сфер співпраці Церкви і держави у сучасних умовах, то це, насамперед, турбота про збереження моральності в суспільстві;

духовні, культурні, моральні та патріотичні освіта та виховання;

справи милосердя та благодійності, розвиток спільних соціальних програм в усіх галузях служіння ближньому;

відродження й збереження історичної та культурної спадщини (особливо пам’яток історії і культури) тощо.

Церква вже зараз плідно співпрацює із закладами охорони здоров’я та місцями позбавлення волі. Майже при кожній лікарні або в’язниці сьогодні є храм або молитовна кімната.

На жаль, не зважаючи на постійні прохання батьків про відновлення викладання релігійних дисциплін у загальноосвітній та вищій школах, цей процес іде доволі повільно. Але ми сподіваємося на краще.

 

Церква відокремлена від держави. Чи усіх законів повинен дотримуватися християнин?

Церква знаходиться у правовому полі держави. І ієрархи, і прості віруючі є не тільки членами Церкви, але й громадянами нашої країни. Віруючі громадяни виконують закони держави не за страх, а за совість. Бо сам Господь повелів віддавати Кесарю кесареве, а Богові Боже.

Церква Христова може існувати в рамках найрізноманітніших правових систем, до яких вона ставиться з належною повагою. Церква незмінно закликає пасомих бути законослухняними громадянами земної вітчизни.

У всьому, що стосується земного устрою, православний християнин повинен підкорятися законам, незалежно від того, наскільки вони досконалі чи невдалі.

Водночас Церква завжди підкреслює, що існує межа законослухняності для християнина. Якщо закон або влада вимагає зректися віри у Христа, чи здійснити очевидний гріх щодо Бога або ближнього, в такому випадку християнин покликаний до сповідництва. І прикладом такого сповідництва є мученики перших століть християнства та новомученики нашої Церкви у ХХ столітті, які почули заклик Божий: “Будь вірним до смерті, і дам тобі вінець життя” (Одкр. 2, 10).

 

Чи може віруюча людина бути чиновником або політиком?

Займатися державним управлінням або політичною діяльністю не повинні священнослужителі, які вже покликані на службу Богові і Його Церкві.

Що стосується православних мирян, ніщо не стоїть на перешкоді їх участі у діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади, або політичних організацій. Більш того, така участь, якщо вона здійснюється згідно з віровченням Церкви, її моральними нормами та її офіційною позицією з суспільних питань, є однією з форм місії Церкви в суспільстві.

Згадайте хоча б святого рівноапостольного великого князя Володимира, засновника нашої християнської державності і хрестителя Русі. Участь православних мирян у громадянських і політичних процесах припинилася лише за часів режиму державного атеїзму.

Православний християнин — політик або державний діяч — повинен засновувати свою діяльність на нормах євангельської моралі, справедливості та милосерді, піклуванні про духовне й матеріальне благо людей, на любові до вітчизни, на прагненні перетворювати навколишній світ за словом Христовим. Водночас православний християнин, який працює у сфері державного чи політичного життя, повинен набути дар особливої жертовності й особливої самовідданості.

 

Чому Церква називається апостольською?

Свята Церква не просто називає себе, а вірує, що є апостольською. Про це говорить один з членів православного Символа віри. “Вірую у єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву”.

Апостольською ми називаємо Церкву тому, що вона починалася з невеличкої апостольської громади. Саме проповідь апостолів навернула до Христа колишніх язичників.

Православна віра у своїй основі має вчення святих апостолів, викладене як у посланнях, так і у Священному Переданні.

Апостольським є і наше богослужіння, бо саме з апостолами Господь під час Таємної Вечері звершив першу літургію. Їм він заповідав звершувати її до закінчення віків. Святі апостоли поставили перших єпископів, священиків та дияконів, і через це започаткували церковну ієрархію, яка через це має преємство благодаті священства від апостолів.

Церковні закони також мають апостольське походження, бо в основі канонів Церкви лежать “Правила святих апостолів”.

Таким чином, як каже апостол Павел, ми “вже не чужі і не пришельці, а співгромадяни святим і свої Богові, утверджені на основі Апостолів і пророків, маючи наріжним каменем Самого Іісуса Христа, на Котрому вся будівля, складаючись злагоджено, зростає в святий храм у Господі...” (Єф. 2, 19–21).

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика Mail.ru Rambler's Top100 ukrline.com.ua