Господи, дай мені прозріти”, — ці слова були сказані сліпцем, що звернувся до Бога. Який крик, яке благання?! Скільки болю треба було вкласти в ці слова, з яким сердечним рухом вони були сказані з глибини змученої душі?! Навіщо ж цей крик, такий болісний, був увічнений в святому Євангелії?

Нам, які живуть на землі, сповненій всякого роду скорботою, вельми відрадно чути, як брати наші отримують полегшення від злиднів, і не тільки відрадно, але й повчально. Крик єрихонського сліпця перестав бути особистим благанням, він став молитовним благанням кожної скорботної, зневіреної душі.

Велике нещастя бути сліпцем, ще страшніше — осліпнути духовно. А скільки ж в світі духовно сліпих? Сліпнуть духовні очі наші від неправедного життя, від ненависті до подібних собі, від поганих співтовариств, від зайвої пристрасті до земного, до плотських задоволень і т.д. Ніщо так не засліплює людину, як гріховні звички і пристрасті. Гордість до того засліпила диявола, що він повстав на Всемогутнього. Срібролюбство до того засліпило Іуду, що він зрадив свого Вчителя і Господа. Заздрість до того засліпила дітей патріарха Іакова, що вони продали в рабство брата свого Іосифа. Владолюбство спонукало Авесалома повстати проти батька свого Давида. Той, що догоджає тілу, через пристрасть кидає дружину, дітей, розоряє все своє майно, а Ірод навіть зважився вбити Іоанна Хрестителя, не дивлячись на те, що вважав його пророком. А як засліплює пияцтво? П’яниця не тільки отруює життя оточуючим, але в алкогольному засліпленні може скінчити життя самогубством.

Пристрасті у всі часи однаково діють, і якщо вони тепер більш витончені,але від того ще більш згубні. Гріхи і неправедне життя віддаляють людину від Бога, і меркнуть в душі її святі істини, починає панувати в ній морок непроглядний, і не побачити їй світла істини, якщо не просвітить її Христос, Світло істинне; не розірвати їй самій кайданів пристрастей, якими сама зв’язала себе, якщо не розрішить їх Той, Хто і пута пекла розтерзав і ланцюги вічні зламав.

Серед нескінченних болісних днів і безпросвітних ночей, серед стогонів про милостиню перед проходячим народом він, євангельський сліпець, позбавлений зору, раптом відчув, що мимо проходить Той, від Якого світло, життя і радість буття, що Він не відмовить йому в милості. І ось крик душі і серця, всієї істоти: “Господи! Дай мені прозріти!” (Лк. 18, 41). І слова зціленого сліпця навіки з’єдналися зі всесильними, вічними словами Спасителя: “Прозри! віра твоя спасла тебе” (Лк. 18, 42).

Христе, Свете истинный, просвети нас всех светом разума святого Евангелия Твоего. Ты—просвещение ума моего, Исусе, Ты — спасение отчайдушной души моей, просвети меня темного, научи непотребного, очисти скверного, воздвигни падшего, свободи од сети, ею же змий запят мя страстьми плотскими, блудным наваждением и злым унынием. Просвети душевные очи мои, да не когда усну в смерть. “Буди, Господи, милость Твоя на нас, якоже уповахом на Тя” (Пс. 32, 22). Амінь.

Проповідь Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України