Православные храмы

Храм мученика Иоанна Воина (при госпитале воинов-интернационалистов в Пуще-Водице)

Небольшой деревянный храм-часовню при госпитале открыли в январе 2007…

Храм апостола и Евангелиста Луки (в отделе медобеспечения ГУВД в Киеве)

С конца 90-х годов на территории Института нейрохирургии Национальной…

Храм преподобного Николы Святоши с нижним храмом мученика Иоанна Воина (на Лесной)

Храм возведен на территории военной части Т-0710, неподалеку от…

Публикации

Спасается ли человек одною верою или верою и делами?

Никогда этот спор, бессмысленность которого слишком очевидна пред светом…

Человек предполагает, а Бог располагает

Завтрашний день, как и вообще будущее, всегда волнует человека. Это является…

Роль Церкви в современном обществе

Наша эпоха — время столкновения противоположностей, политических споров,…

В наш час часто доводиться чути, особливо від невіруючих людей, що Бог один і нема різниці, як його називати: Христос, Аллах, Будда чи Ієгова, необов’язково ходити до Церкви, головне, щоб Бог був у душі.

Модними стали слова екуменізм, віротерпимість, свобода віросповідання, взагалі — свобода і права людини. Дійсно, свобода — це невід’ємне право кожної людини. Навіть Творець поважає свободу Свого творіння і ніколи не проявляє насилля над волею людини, як сказано в Одкровенні Іоанна Богослова: “Ось, стою при дверях і стукаю: якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною” (Одкр. 3, 20). Для матеріалістів же нагадаю слова їхнього класика: “Свобода є усвідомлена необхідність”.

Дійсна свобода полягає в тому, щоб людина знала і усвідомлювала на що вона погоджується і від чого відмовляється. Нинішні критики Православ’я у більшості своїй не знають ні першого, ні другого. Переконати їх у тому, що Православ’я не просто одна з релігій, а єдиний шлях до спасіння душі у житті вічному, як про це каже Спаситель: “Я є путь і істина, і життя, ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Ін. 14, 6); переконати їх у цьому якимись доказами чи аргументами неможливо, якщо тільки самі вони не захочуть це пізнати на власному досвіді. Причому мало в це просто повірити, як віримо ми в якісь математичні аксіоми чи теорію Великого вибуху, чи в таку нісенітницю, буцімто людина походить від мавпи. Мало повірити, бо і біси вірують і трепещуть, а ми часто навіть і не боїмося Бога. Треба самим своїм життям у Христі, у виконанні Його заповідей пізнати Христа.

Про це казав великий сучасний молитвенник преподобний Силуан Афонський: “Одне — вірувати в Бога, інше — знати Його”. Тому ж, хто хоч трохи пізнав благість іга Христового, Його любов і той мир, які вона дає, всі докази зайві. Вони просто штучні і непотрібні. Саме про це казав апостол Филип Нафанаїлу: “Ми знайшли Того, про Кого писали Моісей в законі і пророки”, а у відповідь на його сумніви відповів просто: “Іди і віждь”. Саме про це казали посли, повернувшись до рівноапостольного князя Володимира після вивчення різних вір: “Бувши на службі православній ми не знали, де ми знаходились — на небі чи на землі”. Саме це відчув наш сучасник, великий подвижник ієромонах Серафим Роуз, уроджений американець з блискучою освітою, який довго і даремно шукав Бога у всіх східних релігіях. Випадково зайшовши сховатись від дощу у маленьку домову православну церкву під час літургії, він не зрозумів та й не міг зрозуміти ні слова по-старослов’янськи, нічого не знав про Православ’я, але цієї миті вже точно знав: Бог саме тут, поруч. Саме це пізнав ієросхимонах Сампсон, охрещений і вихований у лютеранстві, вперше почувши у дитинстві молитву: “Иже на всякое время и на всякий час, на небеси и земли Поклоняемый и Славимый, Христе Боже, Долготерпеливе, Многомилостиве...”

Я і сам свого часу шукав ту єдину Істину, якою тільки і живе цей світ, бо як і всі мої ровесники ріс і виховувався у бездуховному вакуумі радянських часів. Познайомився з пантеоном індуїстських і древньогрецьких богів, але всі вони видались мені персонажами невдалих дитячих казок. Цікавився східними релігіями, але дійшов висновку, що там великий простір для абстрактного безплідного мудрування, але нічого нема для душі. Пробував читати Коран, але не знайшов в ньому єдиного стрункого вчення, до того ж дивувало, що пророк Магомет мав багато дружин, серед них і зовсім малих дівчат, був заможнім, тримав велике господарство, в той час як Іісус не мав навіть де і главу преклонити для відпочинку. Іудеї вражали мене тим, що дві тисячи років були всіма гнаними і не мали своєї держави, і саме після того, як розіп’яли Христа. Хіба це не явна кара Божа? І чомусь довго я не згадував про християнство, забув, що у нас є віра наших дідів, прадідів — Православ’я. І тільки вперше по - справжньому зайшовши в храм — не подивитись пам’ятку архітектури, а перехрестившись і намагаючись згадати молитву “Отче наш...”, я відчув себе вдома. Чим більше я воцерковлювався, тим більше жалкував за згубленими, без Бога прожитими роками, тим більше розумів, і зараз розумію, скільки ще треба змінити в своїй душі, щоб бути гідним звати себе православним, а тим більше священиком.

Мене можуть спитати: але ж Православ’я — це ще не все християнство, є католицизм, незліченна кількість протестантських церков. Може, всі вони, як стежки у лісі, ведуть до однієї мети, і не має значення, якою іти? Давайте спробуємо розібратись, проти кого або чого і навіщо протестують протестанти? Навіщо така кількість нових вчень, які відрізняються одне від одного лише назвою? Хіба Христос приходив багато разів на землю і кожного разу створював все нові й нові Церкви? Ні. Він приходив лише раз, і перед хресними муками і Воскресінням сказав: “…збудую Церкву Мою, і врата пекла не подолають її” (Мф. 16, 18). Зверніть увагу: Церкву, а не Церкви. А хто ж створив ці нові церкви, точніше секти? Звичайні люди. У кожної секти є свій власний творець, свій родоначальник, причому всі вони далеко не святі, а деякі просто відверті пройдисвіти.

Єдиним духовним наставником всіх неорелігій є Сатана. Усвідомлюючи, що ніколи не знищить Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву, він намагається якомога більше людей відірвати від неї. Саме це мав на увазі Спаситель, кажучи Петру: “Симоне! Симоне! Ось, сатана просив, щоб сіяти вас як пшеницю” (Лк. 22, 31). Ось куди веде все це розмаїття стежок! Крім того, тут є й суто прагматичний аспект. Засновник сайєнтології Рон Хаббард перед смертю цинічно признався: “Хочеш бути заможнім — стань бізнесменом. Хочеш бути багатим — стань політиком. Хочеш бути дуже багатим — створи свою релігію”. І зараз, зважаючи на останні психотропні дослідження і практичні розробки, це ще більш актуально. Деякі інші створили своє вчення завдяки непомірній гордині і самозакоханості: “Ось, всі хто був до мене, були дурніші за мене. Зараз я поясню всім, в тому числі і Богу, як правильно тлумачити Святе Письмо”. Таке от горе від розуму. Проте всі, підкреслюю, абсолютно всі протестантські вчення — справа рук людських, на відміну від Православ’я, яке одне лише і є творіння рук Божих. Зверніть увагу, що при цьому нічого нового до вчення ортодоксальної Церкви не додається, та й не може додатись, бо Церква — це досконалий витвір Бога, і намагатись в ній щось змінити — означає лише пошкодити.

Навпаки роблять протестанти. Висмикують окремі цитати з Євангелія, які здаються зручними для обгрунтування нового вчення, інші просто не беруться до уваги. Відсікаються церковні Таїнства: Сповідь, Причастя, Миропомазання, Соборування, відкидається церковна ієрархія — духовенство, рветься апостольська преємственність — ланцюжок рукоположень від перших єпископів — апостолів до сучасних владик і священиків. Як край безумства заперечується навіть факт розп’яття Іісуса на Хресті та Його Воскресіння. Так, наприклад, ієговісти твердять, що Христа розіп’яли не на Хресті, а на якомусь “древі” — і це всупереч не тільки Євангелію, але й фундаментальній історичній науці. Обов’язково лишається і підкреслюється вчення про десятину, і все. Нова релігія готова. Пластмасова, нержавіюча, зручна в користуванні, малогабаритна збірно-розбірна, яка не займає багато місця в модернизованій душі сучасної людини. Сумно...

Щодо католиків. Коли я намагався розібратись, в чому різниця між ними і православними, звернув увагу на так зване філіокве. В Символі Віри — цьому краєугольному камені догматів — католики кажуть, що Дух Святий виходить від Отця і від Сина. Здавалося б дрібниця. Але коли змінити хоча б одну аксіому в якійсь фундаментальній дисципліні — скажімо, в класичній геометрії постановити, що паралельні лінії перетинаються, то це буде вже зовсім інша дисципліна. А що ж каже Святе Письмо про Духа Святого? Чорним по білому, в усіх місцях, де Христос каже про Бога Отця і Бога Духа Святого, наприклад: “І Я ублагаю Отця, і дасть вам іншого Утішителя... Духа істини” (Ін. 14, 16–17), або: “Утішитель же, Дух Святий, Якого пошле Отець в ім’я Моє...” (Ін. 14, 26), або: “Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух Істини, Який від Отця виходить... ” (Ін. 15, 26), написано саме те, чому вчить Православна Церква. Тобто, або католицькі богослови знаються на богослов’ї більше від Спасителя, або кажуть свідому неправду задля якихось своїх цілей. А, як вчить Євангеліє, тому, хто в малому не вірний, нема віри і в великому. Втім, це і не дивно. Адже Перший Ватиканський Собор у 1870 р. постановив, що (цитую): “Папа може змінювати природу речей, робити з нічого будь-що, має право проти правди, без правди і всупереч правді робити все, що йому завгодно, може заперечувати проти апостолів, має владу виправляти все, що вважає за потрібне у Новому Завіті, може змінювати самі Таїнства, встановлені Іісусом Христом. Якщо Папа виніс вирок проти Суда Божого, то Суд Божий повинен бути виправлений і змінений”. Це не невдалий жарт. Повторюю, це дослівно офіційна постанова Першого Ватиканського Собору.

Я, як і перважна більшість православних християн, цілеспрямовано не шукаю ніяких доказів того, що Православ’я — єдиний путь до спасіння. Це абсолютна і незаперечна істина для кожного, хто хоче її пізнати. Втім, право кожного її прийняти чи не прийняти.

Прот. Олександр ВОРОНА

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика Mail.ru Rambler's Top100 ukrline.com.ua