Православные храмы

Храм святителя Николая Мирликийского (в 17‑й больнице)

Территория, занимаемая 17‑й больницей, до революции принадлежала…

Храм апостола Андрея Первозванного (на Печерске)

Известнейший киевский храм в честь ап. Андрея воздвигнут архитектором…

Храм равноапостольного великого князя Владимира (в 18‑й больнице, на бульваре Шевченко)

Киевский Императорский Университет св. Владимира (современное…
Фитнес клуб Нижний Новгород
Новости фитнеса и активного образа Жизни в Нижнем Новгороде
nizhniy-novgorod.metrofitness.ru

Публикации

Юность великих каппадокийцев

Молодые годы великих каппадокийцев, в частности свт. Василия Великого и свт.…

Не спешите их хоронить

В последнее время все чаще слышим ропот на то, как плохо живется: быт давит…

Православная Церковь в годы войны

Православная Церковь в лихую для страны и народа годину без каких-либо…

Нещодавно стало відомо, що за останніми розрахунками, в Києві протягом 1934–1936 рр. було знищено 69 храмів. Стояло питання і про знищення навіть св. Софії.

Архівні дані, розсекречені зараз, відкривають нам ім’я людини, яка керувала цією сатанинською акцією — це голова Київської міськради у 1934–1936 рр. Петрушанський Рафаїл Романович (1900–1937). Він же запропонував знести і Володимирський собор, але його самого розстріляли у 1937р.

За його вказівкою зруйновано і комплекс Братського монастиря на Подолі з унікальною церквою Богоявлення, котра була побудована гетьманом І. Мазепою у 1690–1693 рр. Цей блискучий архітектурний витвір українського бароко мав такі цінні історичні скарби: хрест Петра Могили; срібна чаша — дар ігумені Магдалини, матері гетьмана Івана Мазепи; кипарисовий хрест, котрим Єрусалимський патріарх Феофан затвердив ставропігію Київського Братства. Як зазначалося у книзі К. Шероцького, знавця київської старовини: “Внутри храм полон воспоминаний о козацкой старине. Здесь под полом у южной стены погребен гетман Сагайдачный” (К. Шероцкий. Киев. 1917, с. 142).

Додамо, що і останній ректор КДА священик Дмитро Богдашевський, який правив у соборі (його страчено у 1926 р.), також був похований тут. На щастя, коли почалася руйнація собору в 1935 р., домовину встигли винести і перепоховати.

Собор був оголошений таким, що не має культурно-історичного значення, тому нічого не зберегли, не дослідили перед руйнуванням. І досі вважалося, що все — і іконопис — загинуло.

І от, “несподіваною радістю”, цінною знахідкою стало “знайдення” ікони з барокового іконостасу собору XVIII ст. Це ікона “Благовіщення” великого розміру (100 х 75 см) з праздникового ярусу іконостасу (що дає змогу уявити і розмір всього іконостасу). Вона знаходиться у фондах Києво-Печерського лаврського заповідника, але тільки коли нещодавно була віддана на реставрацію до Національної Академії мистецтв, дослідникам вдалося за старим інвентарним номером встановити її первісне місцепоходження.

Це художній твір виняткової краси за колоритом високомайстерного художнього виконання, на мою думку, був створений у іконописній школі Києво-Печерської Лаври у першій половині XVIII ст.

В інвентарній книзі вона була записана у 1934 р. Напевно, тоді вже було відомо про майбутнє собору, і київські мистецтвознавці з інспектури охорони пам’яток рятували, що могли. Таким рятівником ікон міг бути Федір Шмідт, який був ініціатором створення у 1923 р. на території Києво-Печерської Лаври Київського музею побуту і культу, відкрив у верхній ризниці Києво-Печерської Лаври музей Лаврської старовини. Він збирав культові речі з Братського, Флорівського, Михайлівського монастирів, писав в доповідній записці, що “в Києво-Печерській Лаврі маса старовинних, рідких і науково-цінних речей. Всі ці речі повинні бути збережені. Для них повиннен бути застосований особливий лаврський музей побуту” (ЦДАЖР, ф. ВУАК, оп. 3, с. 413). Його стратили саме за це у 1936 р.

Можливо, при подальшій роботі будуть виявлені ще ікони з Богоявленського собору.

Зараз ікону “Благовіщення”, — яка була в поганому стані, покороблена, з потемнілим лаком, протягом цього року реставрувала студентка реставраційного факультету НАОМ (Національна Академія Образотворчого Мистецтва) Лісаневич Ольга, — відроджено до нового життя.

Ікона репрезентує високий рівень школи іконопису Києво-Печерської Лаври і являє собою єдиного мовчазного свідка звинувачення руйнівних дій влади в Києві у 1930-х рр.

ПАРХОМЕНКО Н. В., провідний науковець Національного художнього музею України

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика Mail.ru Rambler's Top100 ukrline.com.ua