На запитання читачів відповідає Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви

Церква закликає бути смиренними, добрими, але ж в сучасному світі щось має лише той, хто сам прокладає собі дорогу, хто має ініціативу і не звертає уваги ні на що, або використовує слабкості конкурентів. Можливо Церкві треба дещо переглянути, щоб не виховувати слабких і безвольних людей?

Смиренними та добрими нас закликає бути Сам Господь, коли каже: “Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені… і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим” (Мф. 11, 28–29). Добивається чогось у цьому світі не тільки той, хто прокладає собі дорогу ліктями. Багато хто сподівається на Божу допомогу і отримує її. Бо, як вчить Святе Письмо: “... яка користь людині, коли вона увесь світ здобуде, а свою душу занапастить?” (Мф. 16, 26). Існують не тільки звірячі, а й людяні способи досягати успіху і для життя земного, і для життя вічного.

А що стосується слабкості та безвольності віруючих людей, то я не можу з цим погодитися. Пригадайте, хоча б тисячі мучеників за Христа не тільки першохристиянських часів, а й минулого богоборчого століття. В радянських та фашистських канцтаборах саме віруючі люди не втрачали людської гідності, бо боялися не тих, хто вбиває тіло, і своїм земним життям безбоязно жертвували заради Царства Небесного.

Як у сучасному світі вберегтися від спокуси і гріха?

Людська душа завжди є полем битви між добром і злом, між Богом та дияволом, як влучно зауважив Достоєвський. Диявол спокушав людей завжди, навіть в раю. Сучасний світ в духовному плані нічим не відрізняється від того, який був сто або тисячу років тому. Тому і рецепти боротьби зі спокусою та гріхом в основі своїй залишаються тими ж.

Перш за все, людина повинна визначитися у своєму ставленні до Бога та даних ним заповідей. Головна з них — це заповідь любові до Бога та ближнього. А щоб вберегтися від диявольської спокуси та гріха, треба оберігати розум — від поганих, злих та пустих думок; очі — від розбещеного та непристойного споглядання; серце — від злих бажань, зверхності над іншими людьми та ненависті; слух — від суєтних та пустих бесід; язик — від засуджування та роптання на долю, а найбільше від злослів’я на ближнього; смак — від переїдання та зайвого споживання вина; а всього себе — від ледарства та празності. Допомогу ж на цьому шляху ми отримуємо у благодаті Таїнств Православної Церкви, молитві, читанні Святого Письма та творінь святих отців.

Як правильно читати Святе Письмо, щоб отримати відповіді на життєві питання?

Святе Письмо є книгою, в якій ми находимо відповіді на всі необхідні для нашого життя питання. Але воно не є книгою для гадання або ворожіння. Святе Письмо не відкривають навмання і не намагаються знайти в ньому якийсь таємний сенс. Слово Боже треба читати або слухати в Церкві регулярно і уважно. Господь знає наші потреби і надає нам все необхідне для спасіння, в тому числі і через Святе Письмо. Треба тільки мати бажання виконувати волю Божу. Ті, хто постійно читають Святе Письмо, знають, що іноді, коли читаєш у різному віці або у різному настрої одне і теж місце Біблії, то звертаєш увагу на різне. Навіть дивуєшься: як я раніш цих слів не помічав. Бо саме вони є відповіддю на головні духовні, а іноді і на життєві питання цього дня. Тому і називають Біблію Словом Божим, бо через Святе Письмо Господь говорить з нами. Треба тільки навчитися уважно слухати.

Чи допоможе Церква подолати недуг пияцтва?

На це питання хочеться відповісти риторично. А чи може Господь створити чудо? Ми можемо пригадати євангельську історію, коли Господь зцілив сліпого від народження, який благав про милість до нього, і сказав йому: “... Прозри! віра твоя спасла тебе” (Лк. 18, 42). Таким чином, щоб отримати від Господа зцілення, треба вірити і молитися. Для цього Господь і створив Церкву, як особливе місце своєї присутності та місце, де людина може, залишивши усі земні турботи, звернутися у молитві до Бога. Ми також маємо заступницею Божу Матір, перед Її чудотворною іконою, яка має назву “Неупиваемая Чаша”, ми молимося про зцілення від недуга пияцтва. Помічником та заступником на цьому шляху є також святий мученик Воніфатій. Тож Церква має все необхідне, треба тільки щоб людина скористалася Божою допомогою та доклала власних зусиль. До того ж велике значення має і молитва близьких людей, що мають щире бажання допомогти.

Навіщо під час молитви хреститися. Невже недостатньо наших слів?

Використання під час молитви хресного знамення походить від часів апостольських. Про це достатньо свідчень і у святих отців перших віків християнства. До того ж, коли ми хрестимося, ми теж молимося. І одночасно сповідуємо свою віру і перед Господом, і перед людьми. Склавши три пальці правої руки разом ми сповідуємо свою віру у єдину і неподільну Тройцю. Тримаючи разом два інших пальці на долоні, ми одночасно сповідуємо свою віру у два єства у Христі: божественне і людське, а також у два пришестя Христових: перше, яке вже було, і друге, якого ми чекаємо. Коли ми торкаємося лоба (по-слов’янськи — чола), то просимо у Бога освятити наші думки. Коли торкаємося живота (а по-слов’янськи “живот” — це життя), ми просимо освятити все наше життя. Коли торкаємося спочатку правого, а потім лівого плеча, то просимо у Бога сил нести свій хрест. Одночасно ми робимо зображення хреста на собі і, таким чином, сповідуємо свою віру у Христа розіп’ятого і воскреслого, а також не зрікаємося власного хреста. Коли ми хрестимося не під час іншої молитви, ми промовляємо: “В ім’я Отця і Сина і Святого Духа” і завершуємо цю свою молитву словом “Амінь” (що означає “істинно, дійсно так”). Ось, виявляється, як багато означає і яке велике значення має проста і всім добре відома церковна дія хресного знамення.

Чому жінці не можна заходити до храмів та монастирів у брюках та з непокритою головою?

Для кожної справи є відповідний одяг: у вечірній сукні ви не підете на стадіон, а у спортивному костюмі — в театр. Так само існує традиція відповідного вбрання під час відвідин храму, а особливо монастирів. Мета відвідин церкви — молитва. А згідно зі Святим Письмом, жінка повинна молитися з покритою головою. Дуже добре, що зараз у багатьох храмах та монастирях хустку можна отримати при вході. Щодо брюк, то Святе Письмо вимагає, щоб жінки одягалися у жіночу одежу, а чоловіки у чоловічу. Тому, гадаю, тим, хто спеціально збирається йти до храму, краще одягнути спідницю відповідної довжини. В усіх випадках треба намагатися поважати благочестиві традиції нашого народу та нашої Церкви, бо зі своїм уставом, як кажуть, до чужого монастиря не ходять. Але якщо людина вперше прийшла до храму або у неї раптово виникло бажання зайти помолитися, брюки або відсутність хустки не повинні стати перепоною людині для спілкування з Богом у храмі. Тому постійні парафіяни повинні з повагою та доброзичливістю ставитися до людей, навіть у ситуації, коли їх зовнішній вигляд не відповідає традиції храму чи монастиря. Не треба людину виганяти або ображати, але якщо і необхідно зробити зауваження, то так, щоб людина не втратила бажання приходити до храму.

Чи можна жінці стригти та фарбувати волосся?

Зазвичай жінки в храмі з покритими головами, тому не видно чи вони зі стрижкою і чи фарбоване у них волосся. Тому гадаю, що це питання скоріше про вигляд жінки поза межами храму. Тож і ми разом з апостолом Павлом побажаємо жінкам, щоб вони “в пристойному вбранні, з соромливістю і невинністю прикрашали себе не заплітанням волосся, не золотом, не перлами, не дорогоцінним одягом, а добрими ділами, як личить жінкам, які присвячують себе благочестю” (1 Тим. 2, 9–10). А коли людина більше піклується про внутрішню красу, ніж про зовнішню, це відображається і в її поведінці, і в її одежі, і в її стрижці, і в кольорі волосся.

Дуже релігійні люди хрестяться навіть тоді, коли проходять або проїздять повз храм або монастир. Чи обов’язково це робити?

Це древній благочестивий звичай. Таким чином людина віддає належну повагу Богу та місцю Його особливої присутності. Бо, як каже Святе Письмо, “серцем ми віруємо для праведності, а устами сповідуємо для спасіння” (Рим. 10, 10), а Господь прямо каже: “Хто посоромиться Мене… у роді цьому… (тобто серед людей), того посоромиться і Син Чоловічеський, коли прийде у славі Отця Свого…” (Мк. 8, 38). До того ж хрести храмів та куполи, що видніються здалеку, спонукають нас до молитви. А молитва діється не тільки внутрішньо, але й зовні. А наша зовнішня молитва, коли ми благоговійно хрестимося без виклику по відношенню до оточуючих, є своєрідною проповіддю і свідченням про православну віру. Але хочу зауважити, що це лише благочестива традиція, а не правило, яке треба обов’язково виконувати.