Один господар приготував велику вечерю і заздалегідь запросив гостей. Але коли настав час вечері, ніхто з запрошених не прийшов. Тоді господар посилає раба свого сказати запрошеним: “Ідіть, бо все вже готово” (Лк.14,17).

Раб виконав наказ, але час ішов, і як і раніше ніхто не з’являвся; і почали всі, ніби змовившись, відмовлятися і вибачатися. Побачивши це, господар розгнівався і дав рабу своєму нове веління: “Піди швидше на вулиці і провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих” (Лк. 14, 21). Коли ж виявилося ще місце, господар доручає рабу ще раз піти на дороги і умовляти всіх прийти, щоб наповнився дім його.

Заздалегідь запрошені, говорить святе Євангеліє, не прийшли з різних причин: один сказав, що купив землю і йому треба її оглянути; інший купив п’ять пар волів, і треба їх випробувати; третій одружився і через те не зміг прийти. Яка, браття і сестри, жива картина, що нагадує нам наші справи і наше звичайне життя з його турботами і тривогами, що постійно відволікають нас від усього духовного і важливого! Як ми в своїх турботах і буденних виправданнях схожі на тих, що відмовилися прийти на вечерю! Ми також оглядаємо землю, милуємося покупками, одружуємося, займаємося справами і не поспішаємо на запрошення Господа прийти на трапезу духовного торжества і радості віри.

Свята Церква у господарі, який влаштував багату вечерю, бачить Отця Небесного; раб, якого господар посилав запрошувати на вечерю, — Син Божий Христос Спаситель; запрошені — це ми з вами, що не чуємо заклику Спасителя і любові Отця нашого Небесного.

Земне життя вимагає від людини багатьох турбот і уваги. Це вірно. І святе Євангеліє не засуджує наших земних справ і турбот. Але Євангеліє через того Раба — сина Єдинородного — нагадує, що є ще інші речі — “єдині на потребу”. Можна знайти вибачення і виправдання тим, які не приходять на вечерю Господню; але, слухаючи Євангеліє, проймаєшся якимось відчуттям образи за самого Господаря, Який запрошує, все приготував і чекає. Станемо на місце його і відчуємо всю гіркоту образи і розчарування...

Не дивлячись ні на що, терпіння Господаря, Його заклик залишаються постійними і незмінними, постійною є і любов Отця Небесного до нас, грішних і негідних. Цей заклик лунає у всі часи і через всі наші життєві обставини. “Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас... і знайдете спокій душам вашим” (Мф. 11, 28–29). Цей заклик постійно звучить в Євангелії, в житті, всередині нас. Він в наших святих храмах, в навколишній природі. Господь зве нас до Себе через святкові і недільні дні, через життєві скорботи і радощі, через наші хвороби і благоденствіє. Господь чекає нас, о котрій годині ми б не прийшли.

Не шукатимемо, подібно до тих, що відмовились від вечері, причин і мотивів, що відволікатимуть нас від всього святого і небесного, бо ми богоподібні істоти, і нам потрібно, крім всього житейського, що живить і гріє наше тіло, піклуватися і про духовне, вічне. Хоча б зрідка, перемагаючи буденну суєту, слід помислити про необхідне для душі, прийти до святого храму, на вечерю Господа, щоб стати причасниками Небесної трапези. Амінь.

Проповідь Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України