В Національному художньому музеї України зберігається унікальний художній твір XVII століття — євангеліє 1668 року, цінне як своїм гравірованим оздобленням, так і коштовним (із срібла) високомистецьким окладом.

Походить книга з Вознесенського Переяславського собору (1695–1700). У 1928 році була перевезена до Києво-Печерської Лаври, а згодом до НХМУ. Примірників книги немає в українських бібліотеках (є лише в Державній публічній бібліотеці в Москві та в Державному історичному музеї в Москві).

Видання має виняткову цінність ще й тому, що є останньою пам’яткою російської друкарні XVII століття — Московського печатного двору, в якій відтворені всі тогочасні досягнення художнього оформлення книги (петровська реформа запровадила новий тип оформлення книги). Стародрук має 503 сторінки, надрукованих кирилицею на олександрійському папері, у два кольори (червоний та чорний). Це напрестольне четвероєвангеліє має зображення чотирьох євангелістів з незвичними символами у вигляді крилатих тварин, автор — Паїсій). Зображення євангеліста Матфея виконано відомим російським майстром печатного двору Олексієм Нефедьєвим (вперше образ був використаний ще у євангелії 1672 р.). Це визначний твір російської ксилографії XVII століття, гравірований на грушевій дошці. Гравюра ця зроблена за малюнком Івана Єпіфанова. Оригінальні красиві рамки для євангелістів з перевитими по діагоналі колонками (в них присутні мотиви вхідної брами самого печатного двору роботи західного архітектора Х. Голоцея) придумав штатний знаменник печатного двору, старець Паїсій.

Цікаво, по-новому вирішені заставки — в середину введено овальної форми картуші із різними сюжетами. Сюжет “Розп’яття” використано з видання 1657 р. майстра Захарія Лукіна. Стиль орнаменту заставок з поступовим переходом від рослинної до архітектурної декорації свідчить про панування так званого “наришкінського бароко”.

Загалом, видання такого фундаментального стародруку (перше такого великого розміру надруковане у 1681 році) було заслугою голови печатного двору Василя Бурцева, який ввів титульний лист, відновив образ старого фронтисписа, використовуючи принципи оформлення українських видань, зокрема, стрятинської друкарні Балабана — заставки, кінцівки. Шрифт, набірний бордюр на сторінці в два кольори відзначаються технічною досконалістю.

Це визначна пам’ятка книгодрукування XVII століття. Підписний оклад майстра Оружейної палати Дробуса має дату — 1701 рік і зроблений на замовлення гетьмана Івана Мазепи. Він же подарував книгу до Переяславського собору.

Ніна Пархоменко, провідний науковець Національного художнього музею України