Православные храмы

Спасо-Преображенский храм на Соломенке

Спасо-Преображенский храм расположен в одном из красивейших мест…

Храм мученика Иоанна Воина (в Быковне)

Первая Литургия была совершена в день престольного праздника, 30…
Лучшие антисептики для древесины
Где дешевле Антисептики для древесины? Я нашел здесь
пиростоп.рф

Публикации

Апокалипсис: история и современность

В последнее время вокруг одного известного документа, названного “Протоколами…

Всему миру предивный Покров

Церковь с глубоким благоговением почитает Пресвятую Деву Марию, возвеличенную…

Болезнь – это Божье посещение

“Рак — страшная болезнь, но очень многие в последние времена этой болезнью…

“І не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі вбити не можуть; але бійтеся більше Того, Хто може і душу і тіло погубити в геєні” (Мф. 10, 28).

Берестейська унія 1596 р., як і попередні спроби окатоличення православних, базувалась не на принципах бажання широких кіл віросповідної єдності, а на таємній змові між папським престолом та зрадниками серед верхівки тодішньої православної ієрархії. Подальші історичні події підтвердили, що унія могла бути запроваджена лише насильницькими, часом дуже кривавими заходами. За словами церковного історика І. Власовського: “Положення Православної Церкви в Польщі, після проголошення церковної унії 1596 року, яка визнана була державною владою, на місце вікового в українського народу Православ’я, можна прирівняти до положення Вселенської Церкви Христової в перші три століття християнства”. Тому, поміж інших причин, боротьба проти унії була духовною компонентою національно-визвольної боротьби українського народу XVI–XVII ст.

Свідоцтвом штучності та нежиттєздатності унії 1596 р. є те, що коли історичні обставини складались таким чином, що державна влада була не в змозі її підтримувати, вона припиняла своє існування — переважна більшість возз’єднувалась з Православною Церквою, решта відходила до Римо-Католицької. Наприклад, завдяки зусиллям єпп. Іосифа (Семашко), Василія (Лужицького) та Антонія (Зубко) у 1839 р., коли унія була ліквідована у Литві та Білорусії, за приєднання до Православної Церкви було подано 1305 підписів духовних осіб і лише 8 на це не погодились. У 1874 р. завдяки зусиллям прот. Маркела Поппеля унія остаточно була ліквідована шляхом приєднання до Православ’я близько 50000 уніатів. Залишилась вона лише в частині Галичини, яка входила до Австро-Угорської імперії, знову ж таки за підтримки місцевої влади. Ще яскравішим прикладом є масовий перехід в Православ’я греко-католиків, які емігрували до США та Канади на початку ХХ ст. (за деякими даними близько 90 000 осіб) з сучасних західних областей України. Тут вже про якийсь тиск не може бути й мови.

У 1920–1930-х рр. прагнення до возз’єднання з Православною Церквою особливо поширюється в Карпатських областях, які після Першої світової війни перейшли до Чехословаччини, тут вони носили особливо масовий характер.

Згідно з мирною угодою 1921 р., до Польщі були приєднані православні землі Холмщини, Волині й Західної Білорусії. Для православних там відразу починається гіркий час сповідництва. Однак, попри все, “за 1923–1929 рр. на Лемківщині та Галичині перейшло до Православ’я понад 30 000 чол., а до 1933 р. ця кількість зросла до 60 000”.

Таке ставлення до унії, як з боку Польщі, так і з боку Риму (наприклад, декрет 1929 р. папи Пія ХІ про обов’язковий целібат уніатського духовенства у США), призвело до різкого розділення духовенства на “східників” та “західників”, тобто тих, хто прагнув в обрядовій стороні до Православ’я, очищуючи богослужбовий обряд від латинських впливів, та прибічників традиційного католицтва. Перших очолила людина, якій судилося покласти кінець 350-річному запровадженню католицького впливу на Галичині через унію, заплативши, врешті, за це своїм життям, — протопресвітер, доктор філософії Гавриїл Костельник (1886–1948).

Гавриїл Феодорович Костельник народився 15 червня 1886 року на Бачковщині в Австро-Угорщині (сучасна Словенія) в селі Руський Керестур, в родині переселенців, закарпатських русинів. Батьки прагнули дати синові, по можливості, гарну освіту. Гавриїл вступив до гімназії словенського містечка Вінковці, та згодом перейшов в Загребську гімназію, після закінчення якої вступив до Загребської уніатської Духовної Семінарії, а згодом на богословський факультет Загребського університету. Гавриїл Костельник у 1907 р. їде в Галичину. Тут, на своїй історичній батьківщині, він продовжує освіту у Львівському університеті, також на богословському факультеті.

Львів на той час був духовним центром унії, своєрідним “уніатським Римом”, осередком української інтелектуальної еліти Австро-Угорщини. Ще в Загребі молодий Костельник, обдарований великим талантом, живою творчою уявою та невтомною працьовитістю, розпочав літературну діяльність. Діапазон його письменницької творчості був дуже широким — вірші, лірика, драматургія, критика.

У 1913 р. Костельник захищає дисертацію на тему “Про основні принципи пізнання” та отримує ступінь доктора філософії. Одночасно виходять ще дві збірки його ліричних творів. Ця особиста риса діяльності о. Гавриїла Костельника стає для нього характерною на все життя — приходиться лише дивуватись, як одна людина, яка практично не мала вільного часу, знаходила можливість ще займатись літературною діяльністю, причому найрізноманітнішої тематики.

У тому ж 1913 р. Гавриїл Костельник стає священиком Преображенської церкви у Львові, а трохи пізніше ще і викладачем Закону Божого у львівських середніх школах. З 1920 по 1929 рр. о.Гавриїл був редактором уніатського церковного журналу “Нива”. В той же час, будучи професором Львівської Духовної Семінарії, 10 років (1920–1930) викладав логіку, історію філософії, метафізику, психологію, християнську соціологію. У 1923 р. він стає деканом богословського факультету, та у тому ж році, при безпосередній участі о. Гавриїла, при Духовній Семінарії відкривається українське наукове богословське товариство з друкованим органом “Богословіє”.

В ці роки о. Гавриїл висловлює та відстоює свої богословські погляди, все більше схиляючись до Православ’я.

У 1925 р. о. Гавриїл подорожує до Риму. Ватикан справив на нього негативне враження своїм ставленням до “східних” тенденцій уніатського духовенства. Після цього візиту о. Гавриїл виступає на захист грецького, “східного”, тобто православного обряду в уніатстві, наполягає на очищенні унії від історичних латинських нашарувань, підносить думку про потребу повернутись до єдності християнства, яка існувала в першому тисячолітті. Проти нього відразу піднялись звинувачення з боку “західників”. А після виходу у 1928 р. “Суперечки” відреагував беспосередньо Рим — о. Гавриїл був звільнений з поста редактора “Ниви” та позбавлений права викладати у Львівській Семінарії. У 1931 р. митрополит Андрій (Шептицький) бере його під свій безпосередній нагляд і призначає проповідником до кафедрального собору св. Юра.

Під час німецької окупації у 1942 р. о. Гавриїл — настоятель Преображенської церкви, в якій він починав своє служіння.

Позиція о. Гавриїла Костельника щодо унії та його ставлення до Риму були широко відомі. Шептицький мав по цих питаннях зовсім протилежні погляди. У 1943 р. на Львівському єпархіальному соборі о. Гавриїл Костельник відверто виступив з критикою ватиканських догм. Митрополит різко спинив оратора і позбавив його слова. О. Гавриїл залишив собор і з того часу вже наполегливо говорив своїм однодумцям про необхідність повернення уніатів до Православ’я.

У ході подальших дій у Великій Вітчизняній війні, о. Гавриїл, завдяки своїй “східній” репутації, був направлений у Москву у 1944 р. у складі делегації греко-католиків, для вирішення питань в стосунках між СРСР та уніатською церквою. Перед ним стояло складне завдання, бо митр. Андрій (Шептицький), який очолював уніатів, був досить одіозною особистістю.

Але в результаті Другої світової війни, попри атеїстичну Радянську владу, виникли можливості реалізувати споконвічне бажання возз’єднання греко-католиків з православними. Природньо, що цей рух очолила людина, яка “з 1930-х років цілком віддає себе справі руйнування основ уніатства своїми літературними працями з апології Православ’я та усними виступами”. У травні 1945 р. о. Гавриїлом Костельником формується ініціативна група, до складу якої ввійшли колишні уніати — єпп. Антоній (Пельвецький) та Михайло (Мельник). До дня відкриття історичного Львівського Собору 1946 р., шляхом подання особистих письмових заяв про бажання вийти з унії та возз’єднатися з Православною Церквою, приєдналось 997 священиків, що складало 78% уніатського духовенства.

Завершенням копіткої праці ініціативної групи стало скликання Собору уніатської Греко-Католицької Церкви у Львові 8–10 березня 1946 р. У своєму зверненні до уряду засновник ініціативної групи о. Гавриїл Костельник сказав: “Досить! Ми ситі Римом, ситі унією з Римом! Берестейська унія утворювалась як ініціативна група з окатоличування всього Сходу, усіх народів Росії, і в першу чергу українців, білорусів, а потім — росіян… ми бачимо, що принесла нам християнська цивілізована Європа. Це — рабство, море крові та страждань нашого народу”. Собор постановив: “Відмінити постанови Берестейського Собору 1596 року, ліквідувати унію, відійти від Риму та навернутись у нашу батьківську Святу Православну віру... ”.

Важко переоцінити роль о. Гавриїла Костельника в організації Львівського Собору 1946 р. та справі возз’єднання греко-католиків з Православною Церквою. О. Костельник присвятив безліч часу, сил та енергії організації самого возз’єднання — події колосальної історичної ваги.

Не припиняв о. Гавриїл і свою письменницьку діяльність, приймаючи активну участь у виданні церковного журналу “Православний вісник” (колишня “Нива”). До останнього дня свого життя о. Гавриїл Костельник віддавав усі свої сили величезній просвітницькій роботі, допомагаючи возз’єднаному духовенству та віруючим Галичини налагоджувати та скріплювати своє церковне життя.

У 1948 р. о. Гавриїл приймав участь у Нараді Глав та представників Автокефальних Православних Церков в Москві.

Саме невдовзі після Наради був насильно обірваний земний шлях і діяльність найвідомішого супротивника папської експансії на православний Схід у ХХ ст. Ще у 1945 р. була надрукована книга о. Гавриїла Костельника “Апостол Петро та римські папи, або догматичні основи папства”. Вона мала гостро полемічний характер та доводила безпідставність догмату папського примату, на якому наголошували прибічники унії з Римом.

Ще за рік до трагічної загибелі о. Гавриїл знав про розпочате на нього полювання, та це, здається, його мало турбувало. Трагічна кривава розв’язка настала 20 вересня 1948 р. Повертаючись з літургії додому, о. Гавриїл Костельник був вбитий невідомим двома пострілами ззаду у голову. Вбивця, зрозумівши, що втекти йому не вдасться, покінчив життя самогубством.

Замовники вбивства протопресвітера Гавриїла Костельника сподівались, що його смертю зможуть зупинити справу возз’єднання з Православною Церквою, та вони прорахувались — якщо перефразувати Тертулліана, то кров о. Гавриїла стала тим цементом, який скріпив моноліт справи, котра була метою його життя.

“Христос постраждав за нас, залишивши нам приклад, щоб ми йшли по слідах Його” (1 Пет. 2, 21). Апостоли та численні мученики стражданнями, подвигами та смертю засвідчували непереможність Божої правди. І ти впав під Божим храмом за правду Божу, якій віддав усе своє життя, за правду, що “заблищала з висоти Сходу”, за святу нашу єдність у Церкві Православній”.

Олександр КУКУЇШКО

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика Mail.ru Rambler's Top100 ukrline.com.ua