На запитання читачів відповідає Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України, Предстоятель Української Православної Церкви

Що таке Церква? Як у декількох словах визначити її головну суть?

Свою віру у Церкву ми сповідуємо у Символі віри: “Вірую у єдину, Cвяту, Cоборну і Апостольську Церкву”. Існує дуже багато визначень Церкви. І всі вони відкривають нам різні сторони цього незбагненного поєднання Божого і людського. Ми називаємо Церкву — Домом Божим, бо Господь заснував Церкву, є її Главою і перебуває в ній у благодаті Таїнств. Ми слідом за Євангелієм називаємо Церкву — Тілом Христовим, бо головним Таїнством Церкви є встановлене на Таємній Вечері Таїнство єднання віруючих з Христом через Причастя Тіла і Крові Христових. Ще ми називаємо Церкву — Небом на Землі, або сходинками на Небо, бо саме в Церкві Господь являє себе нам, а ми піднімаємося до Нього. Серед багатьох визначень Церкви існує і класичне катихізичне, згідно якого: Церквою є встановлена Господом нашим Іісусом Христом спільнота людей, поєднаних єдиною вірою, єдиною ієрархією і єдиними Таїнствами.

Чому церквою ми називаємо і будівлю, і усіх віруючих?

Будівлю, храм ми називаємо церквою бо Церква в цій будівлі збирається для звершення свого служіння Богові. Тому храми і мають свій ні до чого не схожий устрій, в якому все нагадує нам про Бога та Царство Небесне. Що стосується Церкви як зібрання віруючих, то воно має два виміри: загальний і конкретний. З одного боку Церквою називають усіх віруючих в усьому світі. Але й кожне зібрання віруючих у храмі на богослужіння є явленням усієї повноти Церкви у конкретному місці. Бо як каже Господь: “Де двоє, чи троє зібрані в ім’я Моє, там і Я серед них” (Мф. 18, 20).

Треба завжди пам’ятати, що збудований особливим чином та освячений Церквою, храм є будівлею, присвяченою Богові. Тому одним з найстрашніших гріхів, — гріхом богоборства і святотатства — є руйнування храмів або перетворення їх на звичайні будівлі та використання не за призначенням.

Як розуміти, що є Церква земна і Церква небесна?

Церква Христова об’єднує не тільки людей, які зараз живуть на землі. Церква поєднує також Небо і Землю, поєднує людей прийдешніх, сьогоднішніх та майбутніх поколінь, віруючих у Христа.

В такому сенсі Церква небесна і Церква земна складають єдину Церкву, Главою якої є Христос. Як каже апостол Павел: “...ви вже не чужі і не пришельці, а співгромадяни святим і свої Богові, утверджені на основі Апостолів і пророків, маючи наріжним каменем Самого Іісуса Христа” (Еф. 2, 19–20). Церква небесна — це ангели Божі, всі святі, що догодили Богові своїм життям або мученицькою кончиною, а також Пречиста Богородиця і Приснодіва Марія. Церква земна — це всі хрещені в ім’я Пресвятої Тройці православні християни, що живуть в цілому світі, сповідують свою віру у Христа Спасителя та єднаються між собою благодаттю церковних Таїнств.

Спілкування між Церквою земною і небесною відбувається постійно, завдяки нашим молитвам до Господа нашого Іісуса Христа, Пресвятої Богородиці, ангелів та святих. А також завдяки їх піклуванню про нас, та постійній допомозі на шляху до Царства Небесного.

Як розуміти вислів, що Церква є Тілом Христовим?

Дійсно апостол Павел у своїх посланнях постійно називає Церкву Тілом Христовим, Господа нашого Іісуса Христа — Главою Церкви, а віруючих — членами Тіла Христового.

В цих словах розкривається одна з головних властивостей Церкви. Вона не є просто організацією людей, що подібна до партії або громадського об’єднання. Церква має іншу природу. Вона є боголюдським живим організмом.

А явлення Церкви як Тіла Христового відбувається під час звершення Божественної Євхаристії, коли вірні причащаються, під виглядом хліба і вина, Тіла і Крові Христових. І таким чином поєднуються зі своїм Главою — Христом. І у Христі поєднуються між собою у єдине Тіло Христове, стаючи один одному братами і сестрами у Христі.

Яку Церква має структуру і на яких принципах вона грунтується?

Істинною Церквою Христовою є Свята Православна Церква. Главою Православної Церкви є Господь наш Іісус Христос. Єдина Православна Церква складається з декількох Помісних Церков, на чолі кожної з яких стоїть Предстоятель: Патріарх, Митрополит або Архієпископ. Кожна Помісна Церква складається з церковних областей — єпархій. На чолі кожної єпархії стоїть керуючий нею архієрей: єпископ, архієпископ або митрополит. Єпархія вважається найменшою церковною одиницею, бо в ній ми маємо усі ступені священства: єпископа, священиків, дияконів і, звісно, народ Божий.

Але і єпархія має свою внутрішню структуру. Церковна область складається з церковних районів — благочиній. На чолі кожного з них стоїть призначений єпископом священик — благочинний. Благочиння складаються з парафій, які очолюють священики — настоятелі парафіяльних храмів.

Окремо стоять монастирі, які підпорядковані або керуючому єпархією архієрею, або безпосередньо Предстоятелю Церкви. Такі монастирі називаються ставропігійними.

А головними принципами, на яких стоїть Церква, є єдність у вірі, дотримання канонів і правил Православної Церкви, єдність у Таїнствах та взаємне визнання єпископату і духовенства, що дозволяє православному священнослужителю, наприклад, нашої Української Православної Церкви приймати участь у богослужіннях будь-якої Православної Церкви світу.

Звідки з’явилася в Церкві ієрархія і навіщо вона?

Ієрархія в Церкві встановлена самим Господом нашим Іісусом Христом, який є Главою Церкви. Він обрав собі апостолів, послав їх на проповідь, звелів хрестити усі народи в ім’я Отця і Сина і Святого Духа та навчати всьому, що заповідав Сам. Благодать Святого Духа апостоли отримали в день П’ятидесятниці, який і вважається днем народження Церкви. Апостоли обрали перших дияконів та поставили перших єпископів для заснованих ними Помісних Церков. Наприклад, першим єпископом Єрусалима був апостол від 70-ти Яков, син Йосифа Обручника, якого називали “братом Господнім”. А першим єпископом Кіпру був Лазар Четвероденний, якого воскресив Христос напередодні свого входу до Єрусалима.

З того часу і донині єпископи поставляють нових єпископів, а також священиків і дияконів.

А існує церковна ієрархія для того, щоб підтримувати благодатне життя Церкви: через Хрещення народжувати нових чад Божих, через Сповідь примирювати їх з Богом та звершувати головне Таїнство Церкви — Святу Євхаристію — Таїнство Тіла і Крові Господніх.

За яким принципом Церква обирає собі духовенство і ієрархів?

На служіння Своїй Церкві людей обирає Господь. Ми віримо, що в Церкві діє Дух Святий і без волі Божої нічого не відбувається. Своє волевиявлення Господь здійснює через Свою Церкву.

З одного боку кандидата у священнослужителі обирає священноначаліє. З іншого боку свою згоду, або як кажуть рецепцію, на це дає і народ Божий. Під час хіротонії єпископ звертається до людей, вказуючи на кандидата, зі словами: “Аксіос?”, що перекладається з грецької “Достойний?”. І чує трикратну відповідь від духовенства і народа “Аксіос — Достойний”.

Кандидат у священство має відповідати вимогам церковних канонів, мати відповідне життя та богословську освіту. Але у часи, коли недостає духовенства або церковних шкіл, діє правило святителя Василія Великого, який головним критерієм при обранні кандидата у священство вважав принцип: “Аби був благочестивим”.

Яка роль віруючих у Церкві?

Звертаючись до перших християн, а через них і до нас, апостол Павел називає їх “святими”, “своїми Богові”, “членами Тіла Христового”, а апостол Петро у своєму посланні каже “...ви — рід обраний, царствене священство, народ святий, люди відновлення... колись не народ, а нині народ Божий” (1 Пет. 2, 9–10). Тому з першохристиянських часів за членами Церкви і закріпилася назва — “народ Божий”. Учень апостола Петра святий Ігнатій Богоносець каже, що “без єпископа немає Церкви”, а в іншому місці додає: “Де єпископ, там і народ Божий, а де народ Божий, там і Вселенська Церква”. Тобто Церкви немає без народу Божого, бо навіщо пастух, коли немає стада. Головним же служінням, до якого покликані усі віруючі (окрім добрих справ і особистого благочестя), є спільна хвала Богові під час головного церковного богослужіння — Євхаристії, що перекладається з грецької як “подяка”. Божественна літургія звершується не одним тільки духовенством, а спільно з народом Божим. Тому і називається служба “літургією”, що з грецької перекладається як “спільна справа”.

Та й слово “Церква” від грецького “Екклесія” — “зібрання”. Таким чином, не праві ті, хто вважає, що Церква — це тільки священики, або церковнослужителі. Церква — це весь народ Божий: і духовенство, і віруючі.

Як стати священиком або єпископом?

По-перше, треба любити Бога, любити молитися та любити відвідувати храм. Бо головне служіння священнослужителя — це молитва — молитва церковна і молитва домашня. Священик поставляється, перш за все, для звершування богослужінь, тому-то кандидат і повинен мати до цього і бажання, і багаторічну звичку.

По-друге, треба мати богословську освіту. Часи, коли не вистачало духовенства та духовних навчальних закладів, минають. Тому, для людини, яка бажає присвятити своє життя служінню Богові, необхідно закінчити курс духовної семінарії. По-трете, якщо бажання прийняти сан з’явилося у зрілому віці, треба звернути увагу на відповідність кандидата вимогам канонічних правил. Наприклад, згідно одного з них, кандидат до священства може бути одружений лише один раз, мати дружину, що теж за ним першим браком.

Обираючи кандидата, треба приділити увагу життю ставленика, щоб він, як говорять правила, мав “добре свідчення” про себе, навіть, від зовніх.

Але хочу сказати разом з апостолом, що “хто єпископства (або священства) бажає — добра бажає”, бо як каже Господь, “жниво велике, а женців мало; тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє” (Лк. 10, 2).