Після Свого Воскресіння Господь наш Іісус Христос сорок днів залишався на землі. Як тільки Він воскрес, Він мав бути вже на небесах, але Він залишився на землі, щоб переконати усіх в істинності Свого Воскресіння.

Своїм святим апостолам Він “... являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже” (Діян. 1, 3).

Христос возноситься на небо з гори Єлеонської (Діян. 1, 12), де так часто проводив ночі в молитві, де зрадив Його Іуда, звідки починався Його голгофський шлях.

Христос возноситься на небо, де належить Йому бути і де Він повинен приготувати місце для нас: “...Я йду приготувати місце вам” (Ін. 14, 2).

Як у Старому Завіті первосвященик входив у святая святих, щоб клопотати за людей перед Богом, так і Христос возноситься на небо, “...щоб заступатися за них” (Євр. 7, 25). Вже самої Його присутності на небі достатньо для нас, тому що Той, Хто освятив і підніс у Його Особі людську природу, покриє милістю і тих, заради кого Христос прийняв людське єство. Отже, “Хто зійшов, Той же і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все” (Єф. 4, 10).

Христос вознесений на небо Своєю божественною силою. Хмара, що приховала Його від очей апостольських, була не засобом перенесення, а почестю Божества, як і слава Бога Ізраїлева у вигляді хмари наповняла скінію. “І покрила хмара скінію зібрання, і слава Господня наповнила скінію” (Вих. 40, 34). Місце Його після Вознесіння — місце “вище всіх небес”.

Чому ж апостоли після Вознесіння, розлучившись з Христом, повертаються в Єрусалим без суму, але з радістю?

Вони запам’ятали в першу чергу обіцянку Христову: “Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь” (Мф. 28, 20). Він, всюдисущий і всевиконуючий, завжди з нами і Своїм Божеством і Своїм людством: у світі, у Церкві, у Євхаристії, у житті, у душі.

Вознесіння Христове зміцнює нашу віру, яка і полягає в тому, щоб вірити в невидиме. Великою заслугою апостолів було те, що вони через видиме людство Іісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга тих, котрі вірять у Нього, не бачивши: “Блаженні ті, що не бачили й увірували” (Ін. 20, 29).

Вознесіння Христове затверджує нашу надію. Вже той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дає нам надію, що і ми там будемо. Крім цього, Сам Христос говорив: “І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я” (Ін. 14, 3).

Вознесіння Христово возгріває у нас любов до небесних предметів. Апостол Павел говорить: “Шукайте горнього, де Христос сидить праворуч Бога; про горнє помишляйте, а не про земне” (Кол. 3, 1–2); тому що “де скарб ваш, там буде й серце ваше” (Мф. 6, 21). А про те, що Дух Святий є та сама любов, що направляє нас до усього небесного, говорить Божественний Учитель Своїм учням: “...краще для вас, щоб Я пішов; бо, як Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас” (Ін. 16, 7).

“Що далеко від очей — далеко від серця”. Це прислів’я справедливе тільки у відносинах між людьми, але не у відношенні людини до Бога. Тут вірніше буде зворотнє: “Далеко від очей — близько серцю”. Адже і після Вознесіння Христос не сокрився від поглядів людських: Він з’явився на шляху в Дамаск, щоб із Савла, який переслідував Церкву, зробити апостола народів (Діян. 18, 8). Можна з вірою прийняти, що являвся Він, ймовірно, і Своїй Пресвятій Матері, поки Вона перебувала на землі. Являвся Він багатьом святим угодникам. Побачимо ми Його при кончині світу, коли Він прийде судити живих та померлих.

Головною справою для нас повинно бути старання, щоб у той останній день показати праведному Судії і засвідчити перед Ним, що Його Вознесіння дійсно було для нас зміцненням віри, ствердженням надії і возгріванням любові. Якщо це станеться, тоді ми почуємо з вуст Божественного Спасителя: “Прийдіть... наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу” (Мф. 25, 34). Амінь.

Проповідь Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України

← Древній Свято-Успенський Святогорський монастир отримав статус лаври		Излечивая тело — не навреди душе →