Православные храмы

Храм преподобного Сергия Радонежского (на «Даче Кулиженко»)

Освящение закладки храма архиерейским чином состоялось 9 / 22 ноября…

Храм преподобного Феодора Освященного (Киевский Иерусалим)

Храм был построен в 1871–1874 гг. В 1887–1895 гг. пристроены приделы…

Публикации

Один на один с жизнью. (Продолжение. “Особенный ребенок рядом с мамой”)

Какие чувства испытывают родители, отдавая детей с ограниченными возможностями…

Мир не без добрых людей

Сегодня во многих газетах, журналах, на интернет-сайтах можно увидеть призыв:…

Старый стиль

Почему старый стиль точнее нового? И действительно ли точнее? Ведь у нас в…

В першу неділю Великого посту Свята Церква торжественно згадує перемогу православ’я над єресями, тому ця неділя і дістала назву “Неділя Торжества Православ’я”.

У Синаксарії (коротка розповідь про свято або святого, тому це слово у перекладі — “скорочення”) в Постовій Тріоді говориться, що в нинішний день святкується “відновлення святих і чесних ікон”, яке відбулося в I-й половині IX століття. Святкування це було встановлено Візантійським імператором Михаїлом, його матір’ю — святою і блаженною царицею Феодорою і св. Мефодієм, патріархом Константинопольським. Святитель багато постраждав за свою ревність до іконопочитання, за що і був заключений у в’язницю, де пробув 9 років. При імператорі Феофілі патріарха Мефодія було повернено в Царгород, але він мужньо оголосив себе шанувальником святих ікон, за що його знову били по щоках, вибили зуби, розтрощили щелепу, так що потворний шрам як знак мучеництва залишився на його обличчі на все життя. Щоб прикривати цей шрам на обличчі, св. Мефодій розрізав свій клобук на плечах і кінці його зав’язував під підборіддям. Ось тому ченці в пам’ять страждань св. Мефодія розрізують свої клобуки таким же чином, та звідси появився звичай мати на клобуці розрізи, або “воскрилія”.

Вшанування святих ікон є цілою системою християнської догматики, і перемога над іконоборством була не тільки перемогою Св. Церкви на користь благочестивого звичаю іконовшанування, але саме якраз перемогою православ’я. Таким чином, Св. Церква до часу перемоги над іконоборством в боротьбі з різними єресями остаточно встановила і визначила в правилах Семи Вселенських Соборів православне християнське вчення. Але це не значить, що з IX ст. не з’являлось або не могло з’явитися ніяких єресей, а це значить, що всі наступні єресі, якими б вони не були чисельними і різноманітними, знаходять собі викривання і спростування в визначеннях Семи Вселенських Соборів.

Крім того, установлення догмату іконовшанування являє собою особливе торжество православ’я і тому, що іконоборство не було тільки окремою релігійною помилкою, а було цілим антицерковним направленням, яке прагнуло підкорити собі всі справи християнської совісті та віри. Зі знищенням ікон, нищились монастирі, і все їхнє майно відбиралося, будівлі перетворювалися в комори, носити чернечий одяг заборонялося (наглядний приклад ми бачили в минулому XX ст., при безбожній комуністичній владі). З цього всього можна бачити, що іконоборство було тісно пов’язане зі знищенням всього устрою Православної Церкви. Звідси і перемога іконовшанування була не тільки торжеством над якоюсь частковою помилкою, а торжеством православ’я взагалі. Цим Церква відкрито засвідчила свою внутрішню могутність і свою духовну силу.

Після перемоги над іконоборством благовірною царицею Феодорою, на патріарший престол був зведений св. Мефодій, який і склав Чин Торжества Православ’я для того, щоб він завжди служився в першу Неділю Великого посту. Сам Чин є святковим молебним співом, у якому сповідується віра праотцівська, сповідується Символ віри, згадуються ті святі, які принесли й насадили той духовний виноградник, починаючи від свв. рівноапостольних князя Володимира і княгині Ольги.

В молитві ми чуємо такі слова: “Прославляємо, Господи, велике Твоє і безприкладне чоловіколюбство і милосердя. Але бачачи злі наміри багатьох, ревно, Всеблагий Господи, молимо Тебе: зглянься на Церкву Свою і побач, що хоч Твоє спасительне благовістя ми радісно й прийняли, але терня суєти і пристрастей робить його в деяких малоплідним, в деяких же і безплідним, та після збільшення беззаконь, одні єресями, інші розколом, противлячись євангельській істині Твоїй, відступають від насліддя Твого, відкидають Твою благодать і піддають себе суду Пресвятого Твого Слова”.

І тому Св. Церква протягом століть тих, хто противиться Божественному Одкровенню і не покаявся перед Господом, Який чекає їх повернення і розкаяння, “ми Священне Писання виконуючи і Древньої Церкви Передань дотримуючись, відлучаємо і анафематствуємо”.

Саме слово анафема, яким Св. Церква карає відступників від правої віри, означає відлучення від Церкви, вигнання із суспільства віруючих, відсічення від духовно-таємничого Тіла Христового. Бути відлученим від Церкви — значить втратити все, що нам Отець Небесний дарував, все, чого ми сподобляємось через віру в Нього, втрачаємо благодать хрещення, печаті дару Духа Святого, Яким знаменувались ми в Таїнстві Миропомазання, втрачаємо Таїнство Сповіді і Причастя, без яких немає і не може бути для нас життя вічного, втратити і саму надію на це життя вічне. Така кара відступникам правої віри засновується на словах Самого Господа нашого Іісуса Христа: “Якщо ж і Церкви не послухає, то нехай він буде тобі, як язичник і митар” (Мф. 18, 17).

Апостоли, які слідували настановам Господа, так само відлучали недостойних людей від суспільства вірних.

Св. апостол Павел говорить: “А зовнішніх судить Бог. Отже, вилучіть розпутного від вас самих” (1 Кор. 5, 13), далі ап. Павел в Посланні до свого ученика Тимофія пише: “...так і Гіменей та Александр, котрих я передав сатані, щоб вони навчилися не хулити Бога” (1 Тим. 1, 20).

Установивши Чин Торжества Православ’я, Св. Церква здійснює його кожний рік, маючи на меті показати єретикам ту глибину безодні, в якій опинились вони через свої помилкові переконання.

Будучи терпимими Св. Церквою, вони могли б ще заспокоїти своє сумління тим, що їх помилки не містять в собі неминучої загибелі для їх душі, що вони, у крайньому разі, ще не так далеко відхилилися від загального шляху, щоб їх уже вважати цілком заблудлими. Таким чином, проголошена Св. Церквою анафема є Її останнім застерігаючим виголосом до заблудлих, яким Вона хоче остерегти своїх вірних від падіння в єресь.

Тисячолітній досвід свідчить, що ніяка хвороба не розповсюджується так швидко і не противиться так стійко зусиллям її вилікувати, як вільнодумство, свавільство та розпутство. Навіть ніякі біди, гоніння не відірвали стільки душ від віри Христової і не згубили їх навіки, як єресі і розколи. Тому Св. Церква, як любляча мати підносить голос проти такої небезпеки.

Перш ніж висловити свій останній вирок, Св. Церква щиро і неодноразово молиться, щоб Господь по Своєму безкрайньому милосердю явив Свою любов заблудлим від істинної віри, щоб безмежна любов Божа не попустила дияволу осліпити до кінця і згубити навіки її ворогів, щоб благодать Всесвятого Духа щедро перебувала там, де сильна злоба і упертість — просвітила розум їх в пізнанні істини, зігріла їх серце теплотою своєї любові, повернула від помилок і ввела в спасительну огорожу Церкви Божої. Якщо і після цих надій ті, хто відійшов від істинної віри, не покаються і не повернуться в лоно Церкви, то Вона з гіркою скорботою виголошує не прокляття, як деякі думають, а відлучення їх від суспільства віруючих. Виголошує тому, що своїм лжевченням і жорстокістю, своїми словами вони самі себе відлучили від цього суспільства. Таким чином, Св. Церква показує не надмірну суворість, а необхідний правдивий суд, наповнений любов’ю і милосердям до своїх ворогів, які причинили їй незліченні скорботи. Св. Церква шукає не погибелі, але повернення і спасіння заблудлих, і не віддає їх вічному прокляттю, але в цьому самому відлученні пропонує їм прощення і помилування, якщо вони надоумляться і покаються.

Підготувала Олена ГОЛОВІНА

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

ukrline.com.ua Mu Rambler's Top100 ya.ts ya.me