Православные храмы

Храм святителя Николая Мирликийского (Северное кладбище)

Отпевание проходит в ритуальном зале кладбища.

Храм Воскресения Господня (на Лесном кладбище)

Храм Воскресения Христова действует на территории Лесного кладбища с…

Храм святителя Николая Мирликийского (в 17‑й больнице)

Территория, занимаемая 17‑й больницей, до революции принадлежала…
volvopremium.ru
Производство кожаных ремней
volvopremium.ru
Межкомнатные двери недорого
Производство межкомнатных дверей. Пример расчета стоимости двери
dveri101.ru
Одежда для Французского бульдога
Коллекции женской, мужской и детской одежды, обуви, аксессуаров и др
dogjoy.ru

Публикации

Традиции православного воинства

Русское воинство не единожды проявляло свою доблесть. Наше воинство под…

Увидела свет книга о монахах Киево-Печерской Лавры, пострадавших за веру Православную

По благословению Блаженнейшего Владимира, Митрополита Киевского и всея Украины,…

Мама особенного ребенка

Наш разговор о мамах, дети которых очень больны. Некоторые из этих детей не…

“Ниспавши с высоты, лежит на прахе дуб, перунами разбитый; А рядом гибкий плющ вокруг него обвитый. О, дружба, это ты!?” (В. А. Жуковский, “Дружба”).

Якщо ми уважніше вчитаємося в Біблію, то побачимо, що нерідко в одному слові міститься кілька смислових відтінків. Ось, наприклад, слово “любов”... Скільки всього про нього говориться. Переважно, це “попсово-пісенне” розуміння змісту цього слова. Говорити ж про любов Божественну в такому сенсі досить ніяково. По слову прп. Іоанна Ліствичника, той, хто наважується говорити про любов, говорить про Бога, а це недосвідченим небезпечно, оскільки Бог — це полум’я, яке спопеляє все нечисте. Проте досвід любові нам, немічним, доступний через слово, що в Біблії звучить як “філіо”, у перекладі з грецької — “дружба”.

Можна сказати, що слова “любов” і “дружба” — синоніми, але синоніми в духовному розумінні. Адже і дружити, і любити означає жити для когось. В катихізисі про це говориться, що ми повинні любити себе для ближнього і любити ближнього для Бога. Але це не значить, що Бог — монополіст, який скуповує наші почуття. Його любов є необхідною для нашого блага, це своєрідна підказка — як виконати першу заповідь так, щоб не створити собі кумира. Крім того, універсальна формула дружби звучить у словах Христа: “Немає більше від тієї любові, коли хто покладе життя своє за друзів своїх” (Ін. 15, 13). Отже, справжня дружба можлива тільки у Христі. І це має бути не просто гучною сентенцією, а нашою повсякденною реальністю.

Чому ж дружба жертвенна? І в чому полягає жертовність?

Одна з древніх нормандських саг доносить до нас історію однієї дружби, можна сказати, що це показовий приклад: на смертному одрі лежав один старий вікінг. Над ним, схиливши голову, сидів його давній товариш.

— А пам’ятаєш, — сказав хворому другу вікінг, — скільки всього ми з тобою пережили? Скільки разів я відводив від тебе смерть і витягував тебе з вогню.

— Знаєш, брате, — відповів йому на це товариш, — я згадую не тільки це, але і твій погляд, сповнений заздрощів і злоби, коли я був на вершині слави. Ти справді міг мене пожаліти, коли мені було скрутно, але ти мене ніколи не любив! ...

У такому випадку, що ж поєднує людей в дружбі?

Клайв Льюіс у своєму творі “Любов” казав, що в дружбі людей поєднують якісь спільні інтереси, а коли вони зникають, зникає і дружба. Але якщо наріжним каменем дружби стає Христос, тоді єдність між людьми євхаристична. Тобто вони стають єдиним тілом як в радості, так і в біді. Тоді дружба не закінчується на землі, але й продовжується у вічності.

Христос називає Своїх учнів друзями тому, що вони стали частинкою Його природи, Його нетлінного тіла. Ту ж саму єдність відчуває кожен християнин, який перебуває в Тілі Христовому — в Церкві, який чує сердечні слова Христа: “Я вже не називаю вас рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, бо сказав вам все, що чув від Отця Мого” (Ін. 15, 15).

Але дружба — це тільки сходинка до тієї любові, яку апостоли пізнали в день П’ятидесятниці, і тоді Христос міг назвати їх братами. Так назвала Богородиця прп. Серафима Саровського: “Цей від нашого роду”. Про це говорить досвід Силуана Афонського, який казав, що Дух Святий — це Любов Божа, якої причащається людина. І всі ми, християни, після Таїнства Хрещення стаємо друзями Божими, а після причастя — дітьми Його. Тільки нам необхідно зберегти це синівство всіма силами своєї душі, духа й тіла.

Діонисій Таргонський

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика Mail.ru Rambler's Top100 ukrline.com.ua