Православные храмы

Покровская часовня (в Юридическом лицее, на Воздухофлотском проспекте)

Часовня в Юридическом лицее им. Я.Ю.Кондратьева при Киевском…

Храм Иерусалимской иконы Божией Матери (в Академии эстрадного и циркового искусства)

Киевская Муниципальная Академия эстрадного и циркового искусства им.…

Храм иконы Божией Матери «Умягчение злых сердец»

Первым храмом общины является храм святителя Петра (Могилы),…
Фото мозаика екатеринбург
Материалы журнала Фото Горький. Забавные фото и видео животных
zet-art.ru
Ткань АЗТс
Характеристики материала, цены. Каталог украинской прессы, рейтинги газет.
домтехтканей.рф
Фенокс
фенокс
pervalex.ru

Публикации

Святитель Афанасий, Патриарх цареградский, Лубенский чудотворец

Святитель Афанасий III, патриарх Цареградский, в миру Алексей, родился в 1580…

Полезные советы священника и врача

“Кто терпит болезни и благодарит, тот мученический венец получает” Свт. Иоанн…

“С любовью и заботой к детям”

Под таким названием в культурно-творческом центре “Украинский дом” недавно…

За переказом Церкви свято на честь трьох святителів Вселенської Церкви встановлено у 1706 році після того, як усі три святителі з’явилися єпископу Євхаїському Іоаннові і звеліли йому встановити в пам’ять їхню одне свято: “Оголоси християнам, — сказали вони, — щоб залишили марну суперечку про наші переваги. Як за життя ми старалися про єдність, так і після смерті бажаємо однодумності віруючих”.

Справді, усі три святителі залишили Церкві багату духовну спадщину, і важко сказати, хто з них мав більше значення в її історії.

Свт. Василій Великий народився у 329 році у Кесарії Каппадокійській у благочестивій і заможній родині. Одержавши початкову освіту і моральне виховання від своєї бабки Мокрини (яку він у своїх творах називає знаменитою жінкою), юний Василь вступив до Кесарійського училища, де товаришував зі свт. Григорієм Богословом, що був роком старше його. З Кесарії юнаки перейшли до кращої школи Візантії, а потім в Афіни, де ґрунтовно вивчили всі науки того часу. Після закінчення курсу язичницькі наставники, сподіваючись утримати обдарованого юнака в Греції, пропонували йому найкращі місця, але Василій Великий бажав інших пізнань, прагнув до вищої мети і повернувся на батьківщину. Бабка його вже померла, але старша сестра, яка мала на Василія Великого значний вплив, надихнула його до вивчення християнської віри. Під враженням Євангельської проповіді, Василій Великий почав подорож до Палестини, Сирії, Єгипту; ознайомившись з подвижничеським життям святих пустельників, вирішив присвятити себе пустинножительству і у тридцятирічному віці прийняв святе хрещення. Після цього він віддалився в Понтійську пустелю і в убогій хатині, наслідуючи великих пустельників того часу, відмовляв собі у всьому необхідному. Обмеженість у їжі, важка власяниця, учені праці і непосильна робота по улаштуванню скиту, у якому вже зібралося чимало братії, виснажували і без того знедуженого подвижника; але пустельне життя подобалося Василію Великому, і він зі своїм другом Григорієм Богословом, який оселився з ним, сподівалися провести залишок днів своїх на березі бурхливої річки, біля якої вони жили.

Але Господь готував друзям іншу долю. Слава про святе життя Василія Великого швидко розповсюджувалась, і він був викликаний до Кесарії для того, щоб прийняти присвяту — спочатку в диякона, потім у священика і, нарешті, — у єпископа. У цей час він прославився своїми численними творами, невтомно вів боротьбу з аріанами й іншими ворогами Церкви. Але у царювання імператора Валента святителя почали переслідувати і гнати за непохитну твердість його переконань. Його безстрашність і байдужість до смерті, що загрожувала йому, так вразили правителя Кесарії, що він написав імператору: “Государе! Ми переможені настоятелем Церкви. Цей чоловік вище погроз, твердіше доводів, сильніше переконань”. Два рази було видане розпорядження про вигнання Василія Великого, але в перший раз, раптом небезпечно захворів син імператора, і запрошений до хворої дитини святитель зцілив його своїми молитвами. В другий раз імператор хотів підписати наказ про ув’язнення Кесарійського єпископа, але тростина (перо) три рази ламалася в його руці, так що збентежений Валент скасував своє розпорядження. Незабаром після цих гонінь Василій Великий, виснажений своїм подвижничеським життям і працями по керуванню Кесарійською Церквою, помер, не досягши п’ятдесятьох років. 1 (14) січня Церква вшановує день смерті святителя, а літургію, укладену свт. Василієм Великим, звершує десять разів на рік: 1 січня, у п’ять Неділь Великого посту, у четвер і суботу Страсної седмиці, у святвечори перед Різдвом Христовим і перед Богоявленням або ще дні самих свят, коли святвечори припадають на суботу і неділю.

* * *

Свт. Григорій Богослов народився в 328 році у Каппадокійському місті Назіанзі. Батько його колись був язичником, але дружиною своєю, благочестивою Нонною, звернений у християнську віру. Ще до народження свого сина, св. Нонна присвятила його Господові і з раннього віку виховувала у благочесті. Закінчивши навчання в один час з другом своїм Василієм Великим, свт. Григорій повернувся з Афін і на тридцятому році життя прийняв святе хрещення й оселився з Василієм Великим у Понтійській пустелі. Але вони недовго прожили разом у такій сприятливій для них самоті. Василій Великий був викликаний у Кесарію для боротьби з єретиками, а свт. Григорій повернувся до батька і допомагав йому в керуванні Назіанзійською Церквою, єпископом якої він був.

Після смерті батька і матері, свт. Григорій видалився в Селевкію, де довідався про смерть Василія Великого і сподівався мирно прожити дні свої у монастирі св. Фекли, але його викликал у Константинополь, де віруючі зазнавали утисків від аріан та інших лжеучителів, і, приїхавши в Царград, виявив, що усі церкви захоплені аріанами, так що був вимушений проводити свої бесіди в приватному будинку, який потім був перетворений на церкву. Цю церкву свт. Григорій назвав Анастасією, тобто Воскресінням, тому що сподівався, що в цьому місці повинне було відбутися воскресіння православ’я. Слава проповідника залучала до нього велику кількість людей, а його красномовство було таким досконалим і переконливим, особливо, коли він розкривав суть вчення про Бога-Слово, що був названий за це Богословом. Імператор Феодосій, палкий захисник православ’я, прибув у цей час до Царграду, повернув православним усі церкви і призначив свт. Григорія правителем Константинопольської Церкви.

Тоді ж був скликаний Другий Вселенський Собор, на якому головував Григорій Богослов, як обраний імператором і народом архієпископ. Але багато єпископів повстали проти такого обрання, а сам свт. Григорій з великою смиренністю став відмовлятися від головування на Соборі та упросив імператора Феодосія відпустити його на батьківщину, посилаючись на своє слабке здоров’я і бажання мирного і відокремленого життя. Сім років прожив свт. Григорій у рідному Назіанзі, проводячи час у молитві і благочестивих міркуваннях. В цей період він написав багато творів. Усі вони пройняті любов’ю до Бога і ближнього, наповнені красномовними описами природи, яку він полум’яно любив до останніх днів своїх, вбачаючи в ній відблиск величі Всевишнього. У 390 році свт. Григорій відійшов до Господа і доручив віддати майно, що залишилося після нього, бідним. У 950 році святі мощі його були перенесені в Константинополь і звідти — в Рим. Глава святителя знаходиться в Москві в Успенському соборі, куди була перевезена при царі Олексії Михайловичі.

* * *

Свт. Іоанн Златоуст народився в Антіохії близько 350 року. Батько його помер, коли він ще був дитиною, а мати його, Анфуса, незважаючи на свою молодість, усе життя присвятила вихованню єдиного сина. Як Василій Великий і Григорій Богослов, свт. Іоанн пройшов кращі школи язичеської премудрості і, закінчивши навчання, двадцяти п’яти років, повернувся до своєї благочестивої матері і прийняв святе хрещення від св. Мелетія, єпископа Антіохійського. Маючи потяг до відокремленого життя, він бажав прийняти чернечий образ, але мати зі сльозами благала не залишати її до смерті. Велелюбний син виконав її бажання, залишився і був призначений читцем в Антіохійській Церкві. Після смерті матері, він роздав усе своє майно бідним і пішов у монастир, де перебував лише три роки, після чого видалився в печеру в Антіохійських горах.

Нестатки всякого роду до того розладнали здоров’я пустельника, що він вимушений був повернутися в Антіохію, де його висвятили у диякона, а потім у священика. Іоанн був священиком дванадцять років і своїми проповідями залучав у Божий храм не тільки християн, а навіть і язичників. Він пояснював народу обов’язки християн і найчастіше говорив про любов до ближнього і милосердя. Його красномовство справляло на слухачів таке враження, що усі дивувалися, захоплювалися його повчаннями, записували їх і заучували напам’ять. Багато людей, виходячи з церкви, повністю змінювали своє життя, слідуючи порадам великого учителя. Його називали вустами Божими, солодкоглаголивим, медоточивим, але одна проста жінка, слухаючи його проповідь викликнула: “Учителю духовний, Іоанне, золоті вуста!” І з тієї пори народ почав називати його Златоустим.

Свята Церква зберегла за Іоанном це ім’я, яке він виправдав, умовляючи жителів Антіохії під час народного повстання. Своїм словом він заспокоїв народ і переконав його терпляче очікувати рішення імператора, який на прохання єпископа Флавіана великодушно простив бунтівників. Любов народу до Іоанна Златоустого була такою великою, що, коли він за бажанням імператора був призначений єпископом Константинопольським, його довелося відвезти з Антіохії вночі, щоб запобігти незадоволенню народа. По вступі на святительський престол у столиці, свт. Іоанн почав ревно займатися справами своєї пастви, майже щодня виголошував проповіді, написав численні тлумачення на Священне Писання і уклав Чин Божественної літургії, відомої як літургія Іоанна Златоустого, яка відправляється в нашій Церкві майже щодня.

Як в Антіохії, так і у Константинополі красномовство Іоанна благотворно впливало на простий народ, але ті, котрих він викривав у нечестивому житті і несправедливих діяннях, зненавиділи святителя і почали звинувачувати його в гордості і несправедливості. Вороги свт. Іоанна незабаром знайшли собі могутню захисницю в особі імператриці Євдоксії, дружини імператора Аркадія. Не витримавши сміливих викриттів Златоуста, багато з яких стосувалися її самої, Євдоксія зважилася погубити його. За її вказівкою був скликаний беззаконний собор у селищі Дубі, біля Халкідона, і коли архієпископ відмовився з’явитися на неправедне зібрання, вороги його, скориставшись слабкістю імператора, відсторонили його від посади і відправили у заслання. Коли це рішення стало відомо у Константинополі, розгніваний народ не випускав із храму свого улюбленого пастиря; але святитель сам віддався в руки присланого за ним стражника, намагаючись заспокоїти схвильований натовп. Усі засуджували обвинувачів Іоанна і вимагали повернення архієпископа.

У цю ж ніч стався землетрус і перелякана імператриця вже сама просила імператора повернути Іоанна в Константинополь. Послали гінців за святителем, і під захоплені вигуки народу він був знову привезений у столицю імперії, щоб вступити у керування своєю паствою.

Через деякий час свт. Златоуст знову був засуджений своїми ворогами, і скликаний Другий Собор вирішив видалити його з Константинополя у Велику Суботу, напередодні свята Великодня. Святитель був у церкві, коли йому оголосили це рішення. Він відмовився залишати своїх чад у такі святі дні. Тоді послана імператором стража оточила храм і силою захопила архієпископа, незважаючи на крики і обурення християн. Кілька днів свт. Іоанна тримали під стражею. Згодом, його відправили спочатку в Нікею, а потім у місто Кукуз, що у Вірменії. Тут мешканці зустрічали святого з благоговінням і любов’ю, і безліч народу стікалося до нього за порадою і духовною допомогою. Це, звичайно, не подобалося його ворогам і через два роки вийшло розпорядження перевезти свт. Іоанна в невелике містечко на березі Чорного моря. Слабке здоров’я святителя не витримало болісного переїзду, і він помер у дорозі, у містечку Команах, 14 вересня 407 року. Через тридцять років святі мощі його були перенесені в Константинополь за бажанням народу, який урочисто зустрів нетлінні останки великого угодника. Глава свт. Іоанна Златоустого знаходиться в Москві, в Успенському соборі.

(Cвяткування 30 січня/12 лютого)

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Яндекс цитирования Яндекс.Метрика Mail.ru Rambler's Top100 ukrline.com.ua