Православные храмы

Храм Почаевской иконы Божией Матери (в больнице «Охмадет»)

В построенной до революции «Терещенковской» больнице им. цесаревича…

Храм святителя Николая Мирликийского (в Военной части № 3066)

Храм размещается на территории Военной части № 3066 управления…

Храм великомученицы Варвары (при Киевской областной больнице № 1)

Идея возведения храма на территории областной больницы принадлежит…
Публикации

За веру Христову. Священномученик Вячеслав (Шкурко), епископ Новоград-Волынский

Для Православной Церкви в нашей стране ХХ в. был эпохой чрезвычайно напряженной…

Святой великомученик Димитрий Солунский

Родители святого Димитрия были тайными христианами. Так же тайно они крестили…

Cвятые горы Украины

Настоятель Святогорского монастыря, архимандрит Арсений, в 1851 г. прямо…

Дім Господній

“А я великою милістю Твоєю, увійду в дім Твій, поклонюся святому храму Твоєму у страху Твоєму” (Пс. 5, 8).

Давид входить у храм завдяки неосяжній милості Божій, і, увійшовши до будинку Божого, звертається до Господаря цього будинку, до Бога. Отже, входження наше в храм — це не тільки акт людської свободи та бажання, це одночасно і дія Божественної волі. Саме богоспілкування, як прояв волі Божої і вільного волевиявлення людини, є метою входження людини в дім Божий.

Потім вустами пророка Давида Старий Завіт говорить нам про те, що храм є домом Господа, отже господар у ньому — Господь. А оскільки храм є домом Божим, то він святий, і тому ми йому поклоняємося. Ті, що входять в храм — входять в будинок Божий, вступають у спілкування з Господом і приєднуються до Його святості.

Оскільки храм є домом Господа Бога і домом святим, входження в нього означає, що зустріч Божественної милості з людською волею завершується в ньому вищим актом людської енергії, тобто поклонінням і богослужінням: “Поклонюся святому храму Твоєму”.

Проте виникає ще одне питання: як нам входити в храм? На це нам Святе Письмо відповідає словами псалмоспівця Давида: “... в страху Твоєму”. Тут для пересічної людини може виникнути проблема: виходить, мої стосунки з Богом тримаються на страху і моя зустріч з Ним в храмі є якоюсь страшною справою? Звичайно, ні! Одна справа — суто людський страх, страх без Бога, та зовсім інша — страх Божий, названий у Святому Письмі початком мудрості. “Початок мудрості — страх Господній” (Притч. 1, 7). Іншими словами, тут страх Господній має зв’язок з божественною мудрістю, яка, у свою чергу, має глибокий зв’язок з радістю. В даному випадку йдеться не про страх і жах, на зразок реакції на  сучасний тероризм абощо, а про страх Господній, неможливість самої думки про те, що можна втратити причетність до Нього, позбавитися радості і миру.

Саме такий погляд на страх Божий мали святі отці Сходу і Заходу, великі світильники і ченці, саме він лежав в основі філософії та богослов’я існування: в їхньому розумінні страх Божий — це страх не втратити Джерело життя і радості.

З такими думками та відчуттями ми повинні входити в храм — місце єднання з Богом і усвідомлення Його незбагненної слави. Пророк Ісайя в рік смерті царя Озії був удостоєний чудесного видіння, про яке в книзі його мовиться: “Бачив я Господа, який сидить на престолі високому і величному, і края риз Його наповняли увесь храм” (Іс. 6, 1). Доповненням до цього є слова пророка Єзекіїля, які підтверджують істину, що слава Божа відкривається в домі Його: “І підняв мене дух, і ввів мене у внутрішній двір, і ось, славою Господа сповнився увесь храм” (Єз. 43, 5).

Від храму та слави Божої в ньому, від пророків і пророчих слів ми переходимо до головного — до Церкви. Церква завершує і відкриває Троїчне Таїнство слави Божої в боголюдському Тілі Христовому та постійній присутності Духа Святого. Тому ми і називаємо храм церквою, щоб визначити його зміст і торкнутися його таємниці.

Церква Нового Завіту не є чимось поза світом цим, не є чужою народу. Через сповідання віри і хрещення вона збирає та приєднує до себе людей, обожнюючи їх в боголюдському Тілі Христовому. Тому ніхто з тих, хто пов’язав своє життя з Церквою, не залишається органічно чужим і не пов’язаним з Тілом Христовим, бо всі ми — “тіло Христове, а нарізно — члени” (1 Кор. 12, 27).

Отож, ті, хто оточує олтар, в якому звершується Божественна Євхаристія, “вже не чужі і не пришельці, але співгромадяни святих і домашні Бога, збудовані на підвалинах Апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Іісус Христос, на Якому вся будівля, злагоджено збудована, зростає в святий храм у Господі, на Якому і ви разом будуєтесь Духом в дім Божий” (Єф. 2, 19–22). Амінь.

Проповідь Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України

 
Поиск на сайте
Календарь
ukrline.com.ua Rambler's Top100 ya.ts ya.me Mu