Нині язичництво активно пропагується в усьому світі. Адже що таке язичництво? Це спосіб життя, протилежний способу життя євангельському. Уся світова цивілізація зараз фактично рухається у бік, протилежний Євангелію.

І язичники самі говорять про те, що їх цілком влаштовує ситуація, яку виникла завдяки лібералізму, коли людина та її бажання і примхи виносяться на “перший план” і проголошуються головною цінністю. Це найбільш сприятливе середовище для виникнення язичницьких сект і культів, тому що язичництво є поклонінням занепалій природі людини, є поклоніння пристрастям, гріху.

Ми повинні повернутися до своїх духовних традицій, ми повинні розпочати відродження на основі 1000-літньої історії. Ця основа — православне християнство. Ті люди, що фінансують неоязичників, допомагають становленню язичницьких сект і культів в сучасному суспільстві, не хочуть відродження, вони хочуть, щоб національна свідомість була дезорієнтована взагалі, тому що знищити країну можна тільки шляхом знищення її духовних основ, її національної самосвідомості. Це і є головною метою неоязичників у нашій країні. Вони намагаються запропонувати деяку псевдотрадицію (“День закоханих”, “Хелоуін” і т.п.), деяку альтернативну історію замість реальної історії, перекрутивши усе в душах людей. Після цього фізична інтервенція стає більш легкою, ніж тоді, коли б ми мали твердий православний стрижень, міцне православне коріння.

Західність, дуже популярна у нас зараз, і язичництво суть те саме. Тому що й у лібералізмі і новому язичництві поклоняються людському гріху і людським пристрастям. Язичництво не закликає до того, що потрібно піднятися над собою, потрібно перебороти те зло і те темне, що є в людині, потрібно перебороти свої пристрасті. Язичники викликають: “Слався світ цей!” А Христос сказав: “Царство Моє не від світу цього” (Ін.18, 36).

Язичники говорять про те, що в них людських жертв немає і бути не може, тому що у Велесовій книзі зазначено приносити в жертву тільки мед, квіти і щось подібне. Але Велесова книга є здобутком 50-х років XX століття. Вона з’явилася під час еміграції другої хвилі, коли намагалася дати альтернативу тій бездуховності, яку переживали після другої світової війни. Це були люди, виховані за радянської влади, це були люди, які не знали віри своїх батьків, і опинившись за кордоном, вони намагалися знайти основу для свого існування. Таку основу вони створювали суто літературним шляхом, додавши їй вигляду деякої традиції. Так з’явилася Велесова книга.

Але якщо наша країна — православна, з тисячолітньою історією і традицією — це один вибір. Якщо ж Україна — це деяка віртуальна реальність, яку нам нав’язують зараз нові язичники (вони навіть не визнають реальної історії, вони вигадують іншу історію), то тоді на основі цього вибору ми не зможемо чинити опір, ми не зможемо відстояти свою незалежність, не зможемо існувати як самостійна країна на тому історичному етапі, який зараз переживаємо.

Головною проблемою є визначення, що таке нове слов’янське язичництво.

Нове язичництво — це ніяк не відродження тих древніх культів, що були в слов’ян до хрещення Київської Русі. Самі нові язичники говорять про свої доктрини, як про якийсь конструктор. Вони говорять, що і “з язичництва, з язичницьких уявлень можна скласти все, що завгодно”. Вони самі визнають, що не відроджують старі культи, а створюють щось нове, для того щоб діяти в сучасній політичній реальності. І ці культи укладати в русло “Нью эйдж”, тієї величезної окультно-магічної течії, що існує в усьому світі. Це нові секти, що намагаються мімікрувати під деякі древні традиції (у кожній країні подібна традиція своя). Але всі ці секти руйнують національну свідомість країн, де вони діють, руйнують психіку людини, наносять шкоду всьому суспільству.

Підготувала Олена ГОЛОВІНА