Пам’яті С.І. Пономарьова, вченого-бібліографа, літературознавця, журналіста, поета, члена-кореспондента С-Пб Академії наук, члена-засновника і почесного члена Православного Палестинського Товариства.

Починаючи з 50-х років ім’я Пономарьова було відоме в учених кругах і не сходило зі сторінок наукових видань того часу. Свої праці він розміщував в “Записках Імператорської Академії наук”, в “Київських Єпархіальних Відомостях”, “Полтавських Єпархіальних Відомостях”, “Отечественных записках”, “Трудах Киевской Духовной Академии”, “Киевлянине” (старому) і в багатьох інших тогочасних журналах і газетах.

Народився С.І.Пономарьов у 1828 році, 3 серпня, в м.Конотопі Чернігівської губернії (нині Сумська обл.). Після закінчення Ніжинської гімназії (1841–1848 рр.) вступив до Київського університету св. Володимира (нині університет ім. Т.Г.Шевченка) на історико-філософський факультет, що закінчив у 1852 році. До 12-ти років він володів крім української, російської — латинською і німецькою мовами, пізніше грецькою. Багато років працював Пономарьов вчителем у Полтаві.

Через хворобу він оселився в повітовому містечку Конотопі, у будинку своєї сестри, матері дуже численної родини — 23-х дітей і онуків, допомагав у їхньому вихованні й становленні, весь свій час присвячував справам милосердя і допомоги місцевій церковній школі.

Так, свою величезну гарну бібліотеку — до 1863 року вона нараховувала три тисячі томів, а на кінець життя — п’ятнадцять тисяч, він перед смертю подарував Конотопському земству.

Багаторічні пошуки С.Пономарьова дали змогу підготувати і випустити багато праць про видатних письменників і вчених нашої країни. З любов’ю ставився він до творчості Т.Г.Шевченка і популяризував її на сторінках періодики. За підписом “Тарасій Звонков” Пономарьов друкує в журналі “Новое время” велику літературно-бібліографічну бесіду про “Кобзаря” Шевченка. Розшукав й надрукував вісім листів Т.Шевченка до різних людей (Киевская старина, 1883 р. № 2).

Величезну кількість творів, що вийшли з-під його пера, було присвячено питанням суто богословським і на теми релігійно-морального характеру. Він брав активну участь у складанні бібліографічних праць до творів Ломоносова (1865 р.), у період з 1868 по 1872 рр. підготував і видав бібліографічний матеріал про відомих церковних діячів — архімандрита Чернігівського Філарета, Київського митрополита Євгенія Болховитинова, преосвящ. Інокентія Херсонського і багатьох ін.

“Основна риса бібліографічних праць Степана Івановича, — писали про нього дослідники, — надзвичайна пунктуальність і докладність подаваних в них відомостей. Тонка ерудиція, величезний досвід, багатющі знання навіть в найдрібніших літературно-історичних фактах — проходять червоною ниткою через усю його літературно-наукову спадщину. Природжена пам’ять і виключна уважність його до книги — цілком заміняли йому столичні книгосховища і давали можливість за допомогою тільки однієї своєї бібліотеки, сидячи в глухій провінції, не маючи будь-яких книгосховищ, з успіхом працювати на полі бібліографії і творити те, що, може, для інших під силу тільки робити в великих бібліотечних центрах... Часто-густо до нього, скромного провінційного трудівника, але з іменем найавторитетнішого ерудита-бібліографа, звертались за всілякою бібліографічною інформацією, з великих бібліотечних центрів, де було більше засобів, ніж в Конотопі...”

Працюючи над історією України, М.Костомаров звернувся до нього з листом, де зокрема, писав: “...мені справедливо радили шукати знайомства з місцевими жителями або сусідами, котрі могли б подати мені освічену допомогу, і рекомендували перш за все Вас, шановний добродію Степане Івановичу...”.

В 1872 році Пономарьов реалізує свою давнішню мрію — побувати в Палестині. В червні він їде на Схід, де складає каталоги бібліотеки в монастирі Русіка на Атобі (або Афон, Іллінський скит в Греції, звідки походив і засновник Києво-Печерської Лаври прп. Антоній). Звідти через рік приїздить до Палестини, де він також складав каталоги консульської бібліотеки Духовної Місії в Єрусалимі.

Перебуваючи на Св. Землі, він виконав численні роботи по складанню каталогів бібліотек Духовної Місії і російського Генерального Консульства в Єрусалимі, Пантелеймонівського монастиря на Афоні, а також видав збірку віршів “По Святой земле”.

Чимало зроблено для Успенської церкви старанністю С.І.Пономарьова: ікона Божої Матері, іменована “Скоропослушниця”, у різьбленій золоченій рамі, написана на Афоні, надіслана в благословення від монастиря св. великомученика і цілителя Пантелеймона; розпочаті в церкві з благословення преосвящ. єпископа Веніаміна, поза богослужінням, читання між утренею і обіднею.

“Як добре помирають віруючі в Господа Іісуса”, — говорив проф. А. Дмитрієвський. Ніжна, глибоко релігійна душа Степана Івановича, що залишила вже давно все земне, жила в цей час лише “молитовними зітханнями” про суєту світу і думками про потойбічне своє буття.

На жаль, могилу Пономарьова було зруйновано у 30-х роках під час руйнування самої церкви Успіння Пресвятої Богородиці, окраси Конотопа.

У рік 175-річчя з дня народження і 90-річчя з дня смерті помолимося про упокоєння душі його. Безсумнівно, багато хто буде ще звертатися до його праць за довідками і за порадою.

3 серпня відбулася історико-краєзнавча конференція “Золоті імена Конотопщини”, на якій відзначено життевий і творчий шлях науковця, гідний щирої поваги і вдячного визнання наших сучасників. Із заключним словом виступив владика Інокентій, Єпископ Конотопський і Глухівський.

Праправнуки рідного брата С.І.П. — Івана Івановича Пономарьова (1815–1871) — Жанна Іванова, Валерій Авдєєнко