Не тільки у Церкві, у церковній мові, але і просто в людському побуті зустрічається слово “Преображення”. Зустрічається і бажання багатьох людей преобразитися, стати краще, ніж вони були дотепер.

Бажання змінитися — це потреба людини мати в житті свято, знайти піднесене почуття, яке віддаляло б нас від щоденної суєти, від прози суєтного світу.

Що ж змінює людину? Це насамперед ідея, висока, що захоплює всю її істоту. Змінює людину віра в щось світле, прекрасне, до чого хочеться доторкнутися, що хочеться висловити за допомогою людських здібностей. Змінює і надихає людину найвище і шляхетне почуття, що іменується любов’ю, — любов до людей і до справи. Любов здатна надихнути людину на високу творчість, на досягнення недосяжного і до розуміння незбагненного.

Що ж таке Преображення Господнє, що стало ідеалом нашого людського просвітління, і навіщо знадобилося Господу Богу, Творцю світу, який живе у світлі неприступному, перетворюватися перед свідками — Своїми учнями й апостолами? Святе Євангеліє вустами богоглаголивих апостолів так говорить про цю преславну подію. Христос, узявши трьох учнів: Петра (як першого по вірі), Іоанна (як першого в любові) і Якова (як першого в терпінні й вірності), зійшов на гору помолитися (Лк. 9, 28). “... І преобразився перед ними: засяяло лице Його, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло” (Мф. 17, 2), “... стала блискучою, дуже білою, як сніг” (Мк.9,3). Яка ж мета Преображення Господнього? На це питання дає відповідь один з церковних піснеспівів — кондак свята: “...Ученицы Твои славу Твою, Христе Боже, видеша: да егда Тя узрят распинаема, страдание убо уразумеют вольное, мирови ж проповедят, яко Ти еси воистину Отчее сияние”. Святі учні те, що бачили, проповідують світові. Бог — це Світло, свідчить Божественне Одкровення, “Світло істинне, що освічує кожну людину, яка приходить у світ; у Ньому було життя, і життя було світлом людям; і світло в темряві світить, і темрява не огорнула Його” (Ін.1, 9; 4–5). Бог, який живе у світлі неприступному, являє Себе світові, людям. Світло Його Божества осяяло гонителя християн Савла на шляху в Дамаск (Діян.9, 3–4), Савла, який став потім ревним апостолом і проповідником Євангелія і прийняв за проповідь про Христа мученицьку кончину. Явив Господь Своє світло і славу первомученику архідиякону Стефану. Ті, хто бачив Його і слухав Його помітили, що лице Його сяяло, і він був подібний Ангелу (Діян.6,15; 7, 55–56).

Людина — богоподібна істота. Людина носить у собі частку божественного світла, частку Божества. Нам рідне світло Його Божества, і не випадково за ним сумує душа людини. Світло це можна надбати, примножити. Можна постійно перебувати в ньому, якщо ми того самі побажаємо. Шлях до цього — через богоспілкування, неухильне спрямування людини назустріч божественній милості. Господь робить першим крок в наш бік. Наше бажання і наше зусилля відіграють вирішальну роль у справі богоспілкування. Тільки в ньому ми оновлюємося, удосконалюємося, преображаємося.

Щоб досягти свого преображення, людина повинна мати любов і добрі справи. Людина працею своєю творить своє преображення і відновлення. А Господь, йдучи назустріч доброму волевиявленню, посилає благодатну допомогу і дар Святого Духа. Божественним світлом Господь вінчає нашу віру і наші сподівання. Покладемо на Нього всі наші сподівання і будемо молитися: “Да воссияет и нам, грешным, свет Твой присносущий, молитвами Богородицы, Светодавче, слава Тебе””. Амінь.

Проповідь Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї УКРАЇНИ