У Київ зі Львова привезли мінську копію Туринської Плащаниці. Особливе здивування викликає той факт, що її зустрічали разом глава УГКЦ Любомир Гузар та… позбавлений сану і відлучений від Православної Церкви Михайло Денисенко (колишній митрополит Філарет). На зустріч копії Туринської Плащаниці уніати і філаретівці спромоглися зібрати всього дві-три сотні чоловік.

Радісно бачити, що кияни майже не відреагували на уніатсько-розкольницьке шоу. Про це свідчить і відсутність черг до Плащаниці у Володимирському соборі. Хоча у святкові та вихідні дні “глядачів” можна було б зібрати і більше.

Дивною виявилася реакція глави українських греко-католиків Любомира Гузара на здивованість православних тим, що він, всупереч офіційній позиції Ватикана, вступив у молитовне спілкування з відлученим від Православної Церкви та анафематствованим нею Філаретом Денисенком.

За його думкою, якщо “під час візиту до України Іван Павло II взяв участь у зустрічі з Всеукраїнською Радою Церков, де були і предстоятелі “неканонічних” Православних Церков України — Патріарх Філарет (УПЦ-КП) та владика Мефодій (УАПЦ)”, то й він тепер може мати молитовне спілкування з ними.

Можливо треба нагадати кардиналові, що папа “мав зустріч”, а не “відправляв екуменічні молебні”. І відбулася ця зустріч у приміщенні філармонії, а не в розкольницькому “кафедральному” соборі. І не одягали усі віри і конфесії свого богослужбового вбрання і не молилися разом з папою, а тільки послухали і привітали його. То ж, якщо слідувати логиці кардинала Гузара, то скоро можливі “спільні молитви” греко-католиків не тільки з анафематствованим Філаретом, а й зі Свідками Єгови, Адвентистами сьомого дня, баптистами, п’ятидесятниками та навіть з мусульманами і юдеями, бо і з ними зустрічався папа. А для того, щоб закріпитися у православній столиці України — Києві, уніатський глава не тільки заноситиме католицькі святині до розкольницьких соборів, а й до залів царств, молитовних будинків, кірх, мечетей та, можливо, і синагог. Добре, що кардинал Гузар “розуміє представників УПЦ (МП), які наполягають на букві закону, але ми є люди і мусимо по-людськи вести себе у тій дійсності, в якій живемо”. До речі, “буквою закону” кардинал іменує святі канони Православної Церкви, за порушення яких Церква анафематствувала Філарета та не має молитовного і євхаристичного спілкування з розкольниками. До того ж церковному ієрарху більш личило б вести себе не тільки “по-людськи”, а й по-християнськи, бо “якe спілкування праведності з беззаконням? Що спільного в світла з темрявою? Яка згода між Христом і Веліаром? Або яка співучасть вірного з невірним?” (2 Кор. 6, 14–15).

Викликає подив той факт, що УГКЦ в особі свого предстоятеля, як суб’єкт Римської Церкви, повністю ігнорує точку зору Ватикану з приводу можливості спілкування з особами, позбавленими священного сану своїми Церквами. Сьогодні виходить так, що папа визнає позбавлення сану та відлучення М.Денисенка, а його підлеглий кардинал Гузар — ні. Мабуть, уже настав час серйозно проаналізувати сьогоднішній стан канонічної дисципліни у Римо-Католицькій Церкві, де підлеглі можуть проявляти подібне ігнорування офіційної позиції своєї Церкви (і як тоді відноситися до католицького догмату про непогрішимість римського папи?). Скоріше всього, така симпатія Любомира Гузара до анафематствованого “брата Філарета” сьогодні диктується нікчемними — з точки зору християнських принципів — політичними вигодами. Обидва не відчувають під ногами “твердої землі”, і тому шукають підтримки хоча б один у одного. Але, на відміну від розстриженого “патріарха”, єпископ Гузар не був позбавлений сану та відлучений від Церкви. Хоча, виходячи з його поведінки, він цілком може у найближчому майбутньому на це “розраховувати”. Адже для католиків теж є дійсними Апостольські правила: “Якщо хто з відлученим від спілкування церковного помолиться, хоча б то було і вдома, такий да буде відлучений” (10-те правило).

Тепер щодо самої мінської Плащаниці (копії Туринської). Сильно розкручена в останні часи піар-акція з цією копією розрахована тільки на релігійних невігласів. Якщо ми особливо виділяємо Туринську Плащаницю (оригінал) через те, що вважаємо її саме за ту, в яку загортали Тіло Спасителя, то незрозуміло, чому ми маємо виявляти таке ж шанування саме для мінської копії (відомо, що сьогодні таких копій безліч), адже будь-яка Плащаниця у будь-якому храмі (хай навіть найбідніше оздоблена), є в містичному смислі копією тієї Плащаниці, в яку загортали знятого з Хреста Іісуса Христа. І тут вищезгадана копія не має ніяких переваг перед тисячами інших плащаниць (які, до речі, є у кожному київському храмі і монастирі). Християни ж шанують не якусь зовнішню схожість (тон фарб, форми або розмір), а внутрішню, духовну подібність до оригіналу.

Таким чином, цей піар-захід не може вважатися для віруючих християн чимось винятковим або надблагодатним. Заробляти ж собі авторитет на подібних акціях, тим більше з залученням церковних відступників світового масштабу (М.Денисенка) — для українських католиків справа не найкраща. А віруючі (і православні, і католики) щороку прикладаються у Страсні дні до Святої Плащаниці у своєму храмі, виявляючи таким чином любов і пошану до свого Спасителя.

Прес-служба УПЦ