Православные храмы

Храм святителя Николая Мирликийского (у Дарницкого вокзала)

Освящение места закладки храма состоялось в день престольного…

Храм апостолов Петра и Павла (на Куреневке)

Деревянный Петропавловский храм на Куреневке известен с 1759 г. (по…

Храм в честь иконы Божией Матери «Живоносный Источник», Феофания

В первый раз источник в Феофании в XIX веке освятил святитель…
Публикации

Родители и будущее детей: к добродетели или порокам?

Попечение о детях должно начаться с попечения о вас самих. Добрые или худые…

Душой и разумом — с Богом

Путь к вере у каждого свой. Я крещеная, и привела к крещению многих своих…

Что такое Царствие Божие

Ищите же прежде Царства Божия и правды Его, и это все приложится вам” (Мф. 6,…

Маріо ді Фйоріно: “Саєнтологія. Релігія, створена науковим фантастом”

Нині нації Східної Европи почали відчувати на собі дію агресивного прозелітизму релігійних сект. Це є однією з обставин, яка змушує нас розповсюджувати точну інформацію про наявні проблеми, про найконтроверсійніші модерні групи, як також і про можливі маніпуляції в процесі приєднання до сект.

“Діанетика — це пригода: дослідження terra incognita людського розуму, тобто тих меж незнаної маленької ділянки, що розташована на сантиметр завглибшки від нашого чола (...). Тепер уже напрямок вказано, дороги для вас прокладено настільки, щоб дозволити вам протиставитися з усією певністю небезпеці мандрівки всередину вашого мозку для повного здобуття вашого вродженого потенціалу, який, як зараз уже знаємо, є не маленьким, а величезним.

Крок за кроком ідучи вперед у лікуванні, вашою пригодою буде з’ясування: чому саме ви зробили те, що ви зробили, коли ви це вчинили, якою була причина загадкових і притьмарених страхів, які народжуються з ваших дитячих жахів, і куди саме провадять ваші моменти приємності та болю”.

Л. Рон Хаббард

З передмови до книги “Діанетика: модерна наука духовного здоров’я”

 

Маріо ді Фйоріно народився у Форте деї Пармі (Італія) у 1953 році. Нині завідуючий психіатричного відділення міського госпиталю у Віареджо (Тоскана), а також викладає соціальну психіатрію у школі спеціалізації з психіатрії в Університеті міста Брешіа. Опоблікував велику кількість книг зі психопаталогії (стосовно депресії, алкоголізму, самогубств.

На тематику релігійних сект опублікував кілька науково-практичних творів. Вивчення деяких праць Хаббарда (1911–1986), засновника діанетики, може допомогти нам зрозуміти, чому виникають конфлікти між родичами адептів і взагалі між усіма різноманітними сектами.

 

Доктрина

Якщо діанетика, все ще у рамках “психологічних” досліджень, належить до першої фази розвою думки Хаббарда, то саєнтологія, незважаючи на наявні елементи спорідненості між цими творами, вже набирає рис релігії. Доктрини обох фаз складають теоретичну спадщину саєнтологів.

Діанетику (з грецького dia — через та nous — дух або розум) визначають як “науку психічного чи духовного здоров’я”. У книзі “Діанетика: модерна наука духовного здоров’я” її подають як справді чисту, експериментально підтверджену науку.

У “Діанетиці. Еволюції науки” Хаббард демонструє структуру своєї теоретичної конструкції. Вивчення технік медитації шаманів острова Борнео й індіанців сіу поєднано з етнологією та езотеризмом. Поряд із дилетантським аналізом праць значну увагу приділено сучасній психології (“я дослідив багато шкіл психології: Юнґа, Адлера, навіть Фройда”). Фундатор Діанетики визначає власний синкретичний підхід, за допомогою якого пропонує здійснити синтез різноманітних “традиційних наук”.

На думку Мірчі Еліаде (1974), саєнтологія “об’єднує теорію доволі амбітного розуму з деякими елементами традиційного окультизму”.

Термін thetan, який слугує для визначення живої одиниці, начебто пов’язаний із грецькою літерою theta зі слова theos (Бог) і thimos (душа) та фонетичним відлунням індуського atman; підтвердження цього знаходимо в саєнтологічних текстах: “Вічна незнищенна сутність (Атман), відома з Упанішад, є раннім провісником саєнтологічної концепції тетану”.

В концепції Хаббарда, окрім того, виявляється тенденція говорити про походження духу від особливої форми енергії: “...концепція тетану (...) вказує на найвищий момент на рівні духу і, водночас, має часово-просторові особливості, які зближують його з певним різновидом астрального духу, який може знаходитися поза тілом та розумом і взаємодіяти з ними”.

Читач сам судитиме, чи є тут вкраплення попередньої діяльності Хаббарда як автора наукової фантастики.

Саєнтологію також розглядали як технологічний буддизм, тобто буддизм, який послуговується технологічними інструментами. Як саєнтологія, так і буддизм пропонують звільнити людину, по-перше, щоб забезпечити їй виживання, по-друге, щоб допровадити її до Нірвани. Однак, на думку Теріна (Теrrіn), йдеться про подібності тільки зовнішні: якщо буддистське просвітлення грунтується на усвідомленні минущості світу, то у саєнтології натомість прагнуть до зміцнення “его”. Як Будда, так і Хаббард не говорять про Бога; у першому випадку про Нього не можна казати через Його трансцендентність, у другому ж — тому, що безкінечне знаходиться всередині процесу, який рухає світ уперед.

Під час конференції у Феніксі (1954) Хаббард підтвердив, що найдавнішу частину саєнтології, її священну доктрину, можна знайти у Ведах.

Гіпотеза, якою керується Хаббард у своїх дослідженнях, твердить, що стан мозку іноді визначають факти, які здаються непоясненними (він називає їх “демонами”). Порівнюючи мозок із комп’ютером, Хаббард приходить до формулювання засобу, який дозволить поновити функціонування розуму (комп’ютера). Досить збагнути, який саме потік свідомості заблокувався, і потім звільнити його. Однак, лейтмотив Діанетики виводиться з прагнення до виживання, яке є природним законом. “Під динамікою виживання слід розуміти наказ “ВИЖИВИ!”, який знаходиться в основі кожної діяльності”. “Чотири динаміки не були новими силами; вони були тільки підвидами головної сили. Динаміки становлять “спонуку індивіда до остаточного виживання, задля самого себе (динаміка 1), через статевий акт, прокреацію, навчання та піклування про дітей (динаміка 2), до виживання групи (динаміка 3) і усього людства (динаміка 4). Абсолютною метою виживання є безсмертя або безкінечне виживання”.

Діанетика пропонує взяти на себе лікування, звільнюючи енграми. Через аудитинг, вислуховування (auditing) викривають і усувають енграм.

Аберована особа — особа з відхиленнями, змінами внаслідок впливу енграмів, конфліктує сама з собою і може страждати на різні захворювання. Очищений індивід (clear) “має повне розуміння кожної речі, яка будь-коли йому траплялася, усякої проблеми, якою він коли-небудь займався”.

У фазі саєнтології енграми більше не утворюються не тільки в теперішньому існуванні (з моменту зачаття) — як про це каже Діанетика, — але також і у минулих життях.

На практиці розрізняють аналітичний і реактивний розум. Ось що каже технічний словник саєнтології: “Основою є протиставлення свідомого розуму розумові несвідомому. В діанетиці та саєнтології аналітичний розум є розумом сторожким, чуйним й усвідомленим, тоді як реактивний — просто реагує, без жодного аналізу”. Аналітичний — дає змогу мислити, оперуючи логічними термінами. Помилки та хвороби залежать від реактивного розуму, “кмітливого, передбачливого злочинця людського мозку”.

Згідно припущення Хаббарда, ми надто мало знаємо про нас самих, оскільки застосовуємо тільки 10% потенціалу нашого мозку.

Під час другої фази формування своєї доктрини Хаббард впроваджує деякі елементи релігії. Саєнтологія справді постає не просто як наука, технологія й антропологія, а й як релігія. На цю якісну відмінність між двома фазами вказують всі наукові дослідження саєнтології. Зараз у науковому середовищі є тенденція до оцінки та підкреслення релігійних елементів, які були вже у перших роботах Хаббарда. Наприклад, цитують книгу “Саєнтологія 8–8008” (1953), де читаємо: “Цей том містить багато відкриттів Хаббарда, що є наслідками вивчення ним природи людського духу”. По суті, спостерігаємо повторне прочитання фази діанетики в світлі власне саєнтологічних аксіом.

Якщо в діанетиці розум міг звільнитися від енграмів і самостійно впливати на тіло, то в саєнтології — розум (його сугестивна сила) може розповсюджуватися на внутрішню реальність, як видно з твердження, що реальність є “способом сприйняття речей”. “Усі речі є тільки такими, якими ми вважаємо, що вони є”. Дослідник Терін стосовно цього пише: “Тут досягаємо граничної точки поглядів Хаббарда, у яких психічно хворі особи могли б, мабуть, знайти для себе полегшення, однак здорові — навряд чи залишитись такими”.

У спеціальній літературі загальнопоширеною є думка, що Хаббард виділив у людській природі три складові: тетан, тіло та розум. У дійсності ж він виділяє також і генетичну сутність.

Якщо Діанетика ставила за мету досягнення через аудитинг стану очищення (clear), то в саєнтології уже впроваджено різні оперативні стани тетану. Тетан (згідно технічного словника: жива одиниця) у момент запліднення потрапляє в тіло людини і залишає його аж у момент смерті. Отож, він може залишатися на невизначений період “поміж життями”: “У момент смерті істоти тетан залишає тіло та йде у простір поміж життями” (з книги “Саєнтологія: Історія людини”, 1952).

Мета саєнтології — вивільнити тетани, які абсорбує фізичний всесвіт, здомінований Матерією, Енергією, Простором і Часом (MEST — в англійській абревіатурі). Відокремлюючись від фізичного світу, тетан набуває первинної незалежності. Цей стан називають “діючим тетаном”, він є вищою стадією, ніж очищення (clear). Адептам пропонують початковий маршрут для повернення духу до його первородної свободи (також навіть з кодифікацією, яка має технологічний присмак). Цей процес сходження, який проходить цілу низку все вищих стадій і ступенів, змусив Кегнона (Cagnon) говорити про “духовний альпінізм”.

Згідно саєнтологічного космогонічного міфу, фізичний світ є тільки позірністю, створеною самими тетанами через їхнє погодження. Прийшовши до повного самоусвідомлення, тетан можна вивільнити за будь-яких обставин.

 

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА

Саєнтологія має дуже структуровану організацію. Особу з сумнівною поведінкою, що суперечить етичному кодексу, визначають як out ethics (особа поза етикою), її називають Потенційним Джерелом Неприємностей (potential trouble source — PTS). Особа, яка пригнічує (suppressive person, супресивна особа), є “особою з такою поведінкою, що пригнічує інших осіб, які знаходяться поблизу. Ці оточуючі, коли їх пригнічують, стають PTS, або Потенційним Джерелом Неприємностей”.

Взірці поведінки, яких повинні дотримуватися адепти, чітко розписані. Абсолютна дисципліна має надихати на виконання будь-яких вказівок. Обов’язок доносити про усі виявлені порушення живить всередині групи виникнення атмосфери контролю. Коли хтось починає сумніватися в іншому членові групи (який може доповісти про твої “злочини”), то цим керівник групи домагається повного послуху.

Активістів cаєнтології, зайнятих різноманітною діяльністю, називають field staff members. Класичний спосіб прозелітизму полягає в пропонуванні (буквально перехожим на вулиці) безплатного виконання психологічного тесту.

Звичайно, що з моменту створення Міжнародної церкви саєнтології з’явилися також і священнослужителі.

У тих випадках, якими мені довелось займатися, добре простежувалася тенденція надання демонічного ореолу родинам, які “пригнічували” адептів саєнтології.

Так, для знеславлення образу свого чоловіка жінка на суді вдалася, крім звинувачень у злочинній нечуйності, аж до уникання сплати податків, також і до твердження, що чоловік не дбав про особисту гігієну, стверджуючи: “Та він навіть не вмивався!”

В іншій справі доньки разом із матір’ю звинуватили батька, що він нелегально використовував свій університетський диплом, який був отриманий за кордоном.

 

КОДИФІКАЦІЯ

Під час вивчення світу саєнтології особливо вражає створена Габбардом гранична кодифікація усіх аспектів життя адептів. Вважаю корисним навести коротку антологію саєнтологічної літератури, пропонуючи увазі читачів підбірку основних кроків фундатора саєнтології. Читач одразу зможе самостійно скласти власне уявлення про це вчення.

Почнемо з деяких “політичних документів офісу стосунків Хаббарда”.

Ось уривки із “Спеціального послання”: “... Навчайте їх так, щоб вони зазнали такого шоку, який викликатиме в них нічні жахи на саму тільки думку про squirrel... (squirrel: ті, що беруть участь в діях, які завдають шкоди саєнтології; дивні вчинки). З моменту, коли хтось прилучається до нас, вважаємо, що він буде з нами до кінця світу: не дозволяйте ніколи звернень “з відкритим розумом”. Якщо особа хоче нас покинути, нехай це робить і швидко! Якщо вони приєдналися до нас, то є з нами в одному човні, на тих самих умовах, як усі. Маємо перемогти або померти. Ніколи не дозволяйте їм мати сумнів щодо того, бути чи не бути саєнтологами. Найкращі організації світової історії мали суворі порядки та посвяту. Жодна отара безмізких йолопів-дилетантів ніколи нічого не досягла. Це — тяжкий світ. Виживають тільки тигри: але навіть їм нелегко. Ми виживемо, тому що ми тверді та делікатні. Якщо ми навчаємо когось справді правильно, то він усе більше перетворюватиметься на тигра. Кожен інструктор, або наглядач, або керівник повинен з шаленою хижістю протистояти випадкам “поганого функціонування”.

Ми не вішаємо людей тільки тому, що давно колись почали так робити і, отже, мусимо завжди так чинити. Ми починаємо їх вішати, вміло залишаючи, щоб мотузок стискався довкола їхньої шиї аж до моменту, коли технологія повністю їх опанує, що, природно, зробить мотузок непотрібним.

Проте, коли технологія їх не опановує, тоді доводимо екзекуцію до кінця. Саєнтологію, яка рятує життя, яка є дивом сьогодення, порівнюють з грою в кеглі. Розумієте?..”

 

ВЗАЄМНІ ДОНОСИ

Кожен член групи мусить писати звіти, у яких має зголошувати зауважені ним відхилення (від кодифікованих взірців) у поведінці інших адептів: “Кожна особа, якій стало відомо про бездіяльність, яка, однак, не повідомляє про це, стає співучасником, так само злочином є заборона писати звіт”.

“Кожна особа, яка знала про порушення або злочин, підлягає такому самому покаранню, яке накладають на винуватця”. Наслідком цього є те, що “окремі члени допомагають взаємно себе контролювати”. Наприклад, наказано “...заявити про вчинок із вказанням імен, свідків безпосередньо міжнародному функціонерові з етики”. Більше того: “Неознайомлення з цим документом усіх студентів тягне накладання штрафу — 10 доларів за кожного студента, якого не ознайомили зі змістом”.

А тепер оцініть свободу виходу з саєнтології, коли “повідомляти про вихід із організації” (публічно і не тільки функціонерові, відповідальному за етику) є супресивним актом.

Вивчення порушень і злочинів, вказаних у списку Хаббардівської етики, свідчить про прагнення “ізолювати” адептів від усього, що може зашкодити саєнтології. Погляньмо на перелік порушень:

1) помилки, які спричинили фінансові збитки;

2) відмова від перевірки на Е-метрі;

3) відмова від аудитингу, який призначено вищою владою;

4) викриття приховуваного кримінального минулого;

5) недостатні надходження або обіг, або зменшення складу секції/підрозділу.

Читання цих уривків створює не надто привабливий образ організації: стає очевидним контроль, який здійснюється кожним членом організації за іншим, й обов’язок повідомлення про “порушення та злочини”. З цього випливає, що саєнтологи повинні постійно почувати себе під контролем і наглядом.

 

Контроль

Важливим в організації є те, що поодинокі члени групи повинні здійснювати певний контроль один над одним.

1. Кожна особа, яка знатиме про якусь бездіяльність іншої особи або про її деструктивні вчинки, які знаходяться за межами політики чи етики, і не повідомить про відомий їй вчинок, стає співучасником...

2. Заборона комусь писати повідомлення про вчинену (кимось) дію робить обох — особу, що забороняє, та особу, яка виконує цей протиправний наказ, — співучасниками...

3. Особа, яка не пише на робочих листках про виявлений злочин або не повідомляє про це, перетворюється на співучасника злочину.

4. Особа, що не інформує керівника міжнародного правосуддя (International Justice Chief) про тяжкі звинувачення, які містяться в повідомленнях про вчинені дії, стає співучасником зголошення неправильної поведінки (outness).

5. На кожну особу, яка знала про неправильні дії (outness) або злочин, і не повідомила про них, і стала співучасником, накладається те саме покарання, що й на особу порушника.

 

ЗЛОЧИНИ І ПОРУШЕННЯ

“У Саєнтології є 4 основні категорії злочинів і порушень. Це: помилки, порушення, злочини і тяжкі злочини.

1. Помилки.

Це — бездіяльність або незначні ненавмисні помилки. Це — хиби аудитингу (аудитинг — застосування підготованим саєнтологом процедур Саєнтології над якоюсь особою); alter-is (alter-is — практика, що полягає в зміні чи фальсифікації явища). На помилки реагуємо виправленням особи, попередженнями або застереженнями з боку керівників.

2. Порушення.

Це — неуважність. Помилки через недбалість або неретельність, які зумовили потребу застосувати Формулу Невідкладності до власної особи, секції, підрозділу, відділу, організації, зони чи дивізіону.

Викриття прихованого кримінального минулого в цьому житті. Непослух у визнанні, виконанні чи передачі законного наказу члена виконавчого персоналу. Такі злочини є об’єктами негайного покарання.

3. Злочини.

Сюди відносять ті злочини, які вважають кримінальними. Саєнтологія включає до цього переліку такі дії.

Крадіжка, навмисна шкода. Недотримання невідкладних і життєво важливих наказів, що псує нашу репутацію в очах громадськості.

Невиконання або відмова від визнання, передачі або підпорядкування прямим законним наказам члена Міжнародної Ради або члена допоміжної ради.

Відмовитись від дотримання дисципліни... Постійно переривати критикою інструктора або ведучого конференції Саєнтології... Піддатися процесингу або надати допомогу та посприяти Супресивній Особі чи Групі... Такі злочини карають, скликаючи Слідчі Комісії; не можна здійснювати безпосереднє покарання.

4. Тяжкі злочини.

Вони полягають у публічному покиненні Саєнтології або у здійсненні Супресивних Дій. Серед покарань за цей тип злочинів, крім рекомендованих слідчою комісією, є анулювання сертифікатів, класифікацій або звань”.

Кожна група або спільнота осіб, які живуть і працюють разом для осягнення чіткої цілі, мусять користуватися точним кодексом поведінки. Посилаються на книги Хаббарда “Історичний пріоритет етики” (1966), звідки цитують тексти екклезіастичного буддистського права, та “Саєнтологію 08. Книгу основ”, у якій Хаббард стверджує, що ніхто не вважає належним точно і суворо дотримуватися Кодексу Честі: “...неможливо запровадити Кодекс Честі. Кожна така спроба піднесла б його на рівень морального кодексу. Його не можна запровадити саме тому, що це є просто способом життя, який може існувати як такий тільки доти, поки його не насаджують. Будь-яке інше застосування відмінного від цього Кодексу Честі (який є внутрішньо обумовленим) спричинило б, як це легко передбачить кожен саєнтолог, значну деградацію особистості.

ПОВТОРЕННЯ ТА НАВІЮВАННЯ

Застосування методик, які ґрунтуються на повторенні запитань і відповідей може спричинити:

1) втому;

2) підвищену навіюваність (особа починає вірити у те, що їй повторюють);

3) нездатність уникнути асоціативної мережі, індукованої в суб’єкта.

Отримані відповіді стають відповідями:

1) які прагнуть задовольнити очікування особи і стають усе переконливішими у результаті повторень;

2) які починають сприйматися як “справжні” відповіді.

“...Наша ідея — вразити іншу особу... Давай своє підтвердження (заява тестованого) доти, поки це є реальним для нього”. “Ніколи не кажіть цього з сумнівом у голосі, нерішуче або вибачаючись”. Цей уривок свідчить, що рішення та переконування полягають у запевненні іншої особи шляхом сугестивного навіювання.

Нав’язливе повторення змушує особу, яка його зазнала (і позбутися його неможливо, адже вона сама вирішила пройти це “дослідження”, більше того, відмова була б неетичним вчинком), вставляти у відповідях усе незвичніші, часто беззмістовні зв’язки.

Жінка-саєнтолог після одного сеансу пережила в момент, коли вона лежала на дивані, “вихід із тіла свого духу, який літав над ним вгору-вниз по кімнаті”. Окрім того, вона розповіла чоловікові, що збагнула: вона — реінкарнація придворної дами часів короля Людовика XVI.

В іншому випадку молоду жінку госпіталізували з синдромом гострого делірію (маячення), який виник під час участі в сеансі з елементами групової психотерапії в осідку церкви Саєнтології.

Ось, що розповів її чоловік:

“Нас посадили один перед одним. На листочках наведено різні взірці. Дружина задоволена... О другій годині ми знаходимось уже в іншому залі, один перед одним, однак супервізор втрутився: “Було б краще, якби ви порозмовляли з іншими особами”. Моя дружина сідає з іншою молодою дівчиною...

Моя жінка плакала з радості та повторювала: “Це такі гарні речі, вони мені подобаються”... Коли вона повернулась до залу, то чую, що почала говорити про дуже особисті речі, які б ніколи собі не дозволила розповідати іншим... Я встав. Супервізор сказав їй кілька слів на вухо, і вона заспокоїлась. Через кілька хвилин почала знову говорити: “які гарні речі, які чудові речі, як в раю, мені здається, що я літаю”, — обійняла дівчину і поцілувала”.

Молода особа мала ознаки передделірійного стану (делірій — психічне порушення відносно обмеженої тривалості, яке, зазвичай, відображає якийсь токсичний стан, характеризується ілюзорними відчуттями, галюцинаціями, збудженням, неадекватністю поведінки. Delirio tremens — “біла гарячка”. — Прим. пер.)

 

МІЖОСОБОВІ ТА РОДИННІ ВЗАЄМИНИ

Незважаючи на твердження, що “людина є доброю”, міжособові стосунки ґрунтуються, окрім доносів, на підозрі та передбачуванні негативного.

“Якщо ти виступиш проти Саєнтології, ми з готовністю дослідимо — і знайдемо, і викриємо — твої злочини. Якщо ти нас не чіпатимеш, то й ми тебе не чіпатимемо”. “Якщо ти, наш критику, є достатньо хижим і наполягаєш на вказанні злочину, то ти його отримаєш!”. На завершення: “Ніколи не дискутуй про Саєнтологію з її критиками. Просто обговори їхні злочини, відомі та невідомі. І дій з повною впевненістю, що ці злочини таки є насправді. Тому, що саме так воно і є!”

Наведене вище ясно вказує, яким чином передбачається та проектується “реальне та справжнє” зло в інших людях або в попередніх фазах розвитку (вагітність). Факт критики саєнтології становить вказівку на тяжкі злочини особи в минулому або, сам собою, вже є злочином. Свобода критики не допускається, та й взагалі (саєнтологи) ніколи себе не обтяжують наданням доказів. Вони підтримують функціонування закритого в самому собі мозку, вбачають тільки помилки, похибки, злочини інших осіб (критиків).

У дітей підживлюють недовіру до власних батьків: “Не дозволяйте, щоб пацієнти обговорювали це з родичами або батьками, хоча б тому, що вони є дуже сильними рестимуляторами і ніколи не мають жодних даних, які би були для нас корисними”.

Ізоляція неофіта від родини, як ми далі побачимо, становить один із факторів ризику маніпулювання під час періоду приєднання до групи. Саєнтологія є закритим світом, що прагне припинити спілкування адептів із довкіллям. Стурбованість про стан родича часто-густо викликає поява в нього нестримної потреби грошей. Один відомий митець ризикував опинитися, буквально, на вулиці, здійснюючи виплати на користь церкви саєнтології на десятки мільйонів лір. Він наказав своєму адвокатові зажадати негайних оплат від усіх своїх клієнтів; впродовж кількох місяців своєю неадекватною поведінкою (наполяганні на надмірно завищених оплатах) розлякав геть усю свою клієнтуру. Врешті, потрапивши в духовну кризу, збагнувши свої вчинки, він зосередився на думках про своє зруйноване життя.

В іншому випадку чоловік вимагав оголошення дружини недієздатною, спираючись на документи про переказ нею сотень мільйонів лір на рахунки Саєнтології. Мене вразила під час співбесід абсолютна переконаність цієї пані, з якою вона боронила свій вибір, незважаючи на очевидне різке погіршення соціального статусу власної родини. Зв’язки з групою ставали такими міцними, що досягалася повна втрата самокритичності. Приналежність до групи може вимагати навіть sacrificium intellectus (відмови від здорового глузду).

 

НОВОМОВА

Читач творів Хаббарда дуже скоро зауважить вплив цілком нового словника, що потребує постійних тлумачень. Користуючись жаргонною новомовою, виконують, щонайменше, три дії водночас:

1) перешкоджають стороннім особам зрозуміти зміст сказаного, завдяки чому воно залишається “захищеним” і очевидним тільки для втаємничених членів групи, які почуваються учасниками спільноти, закритої для інших;

2) маніпулювання словниковим запасом із наданням особливого сенсу (окремим словам) допомагає впливати на мислення особи, яка мусить пристосовуватися до сприйняття відхилень, нав’язаних словником. Це становить перший крок у напрямку влади над неофітом, який відчуває свою меншовартість і мусить сприймати термінологію для розуміння того, що буде сказано;

3) маніпулювання словником і його особливою семантикою мають здатність розхитувати основи поглядів особи, які, як звично, традиційно поєднуються з точними семантемами (смисловими поняттями). У новій же ситуації людині доводиться творити нову понятійну систему мислення, яка, очевидно, буде значно слабшою (оскільки менше вкорінена в підсвідомості) (Скарпеліні, 1990).

З цього погляду прилучення неофіта відбувається набагато легше, коли він відзначається нерішучістю думки, меншою її точністю і більшою поступливістю.

 

ПРЕТЕНЗІЇ НА НАУКОВІСТЬ

Згідно діанетики всі невротичні, ендокринні, навіть дегенеративні, розлади зводяться до наслідків травм, які начебто сталися під час ембріонального розвитку.

Позбавлені наукового підґрунтя твердження, позбавлені сенсу з погляду лікаря, подаються як експериментально доведені постулати. Це — ризиковані аксіоми, якщо вони не перевірені в компетентних наукових центрах, не верифіковані в методологічно правильних дослідженнях. Вони можуть спокушати людей піддаватися “лікувальним” практикам сумнівної якості, які здійснюватимуться особами без професійної кваліфікації. І все це в надії отримати обіцяні блага. В цьому полягає перший елемент ризику для здоров’я: з одного боку, справді декларують владу зцілювати будь-яке захворювання, не кажімо вже про виникнення залежності від майстрів чудодійних практик, а з іншого — лікувальні претензії діанетики підкріплюються критикою психіатрії і загалом усієї практичної медицини.

Потенційний ризик для здоров’я полягає у виникненні очікування користі від лікувальних практик діанетики, тоді як адептів переконують не застосовувати методи лікування медичної науки.

Наполягання на здатності виліковувати будь-яку хворобу дало підставу двом авторитетним американським соціологам Старку і Бейнбріджу зарахувати Саєнтологію до магічних культів. Відмінність між релігією та магією полягає в тому, що перша пропонує комплексні відповіді на вічні запитання людини. Натомість друга — обмежується лише пропонуванням “специфічних компенсацій”, часткових відповідей, які зводяться тільки до, наприклад, одужання, влади, здобуття коханої особи.

Саєнтологію розглядають як магічний рух саме тому, що вона пропонує специфічні способи лікування фізичних і психічних хвороб. Людина потрапляє всередину магічної перспективи. Невпевнені, лабільні особи відчуватимуть наслідки сугестивних технік. Їм навіюють переконання про пам’ять ембріонального життя або й взагалі про попередні перевтілення. Тетан, який блукає від одного життя до іншого, ризикує зумовити втрату меж особистої й історичної ідентичності, може запустити психотичну декомпенсацію.

 

Переклад з італійської Володимира СЕМЕНІВА

 
Поиск на сайте
Календарь
ukrline.com.ua Rambler's Top100 ya.ts ya.me Mu