Зміни, які відбулися на пострадянському просторі після падіння комуністичного режиму та лібералізації суспільного життя, призвели до пожвавлення процесів у релігійній сфері.

Церква, раніше обмежена у своїй діяльності, одержала свободу для проповіді, можливості користуватися засобами масової інформації, до неї повертаються втрачені колись святині, а церковні події стали часткою публічного життя українського суспільства. Проте, поряд з відродженням Православ’я, втілення принципів свободи совісті в нашій країні призвело до відносно широкого розповсюдження нових релігійних рухів (НРР), як принесених проповідниками з країн Заходу та Сходу, так і створених у вітчизняному культурному просторі.

ВИКЛИК ПРАВОСЛАВ’Ю

Вже сама поява цих релігійних новоутворень кидає виклик Православ’ю, яке свідчить про себе, як про носія повноти Істини. Християнська Церква, яка неминуче реагує на зміни, що відбуваються у Її взаємодії із культурним середовищем, життям суспільства, пропонує своє розуміння проблем культури, суспільства, науки, екології, етики й інших глобальних питань сучасності. Саме тому Вона не може залишати поза увагою появу і поширення доктрин, які викривлюють Її вчення або суперечать йому, а особливо релігійних організацій, що здійснюють прозелітизм серед Її вірних. І ставлення Церкви до цього явища має базуватися на непорушній церковній традиції, на всьому досвіді Церкви.

У зв’язку з небаченим в історії християнства сплеском активності різноманітних релігійних утворень, якісно нового значення набуває потреба у православній апологетично-місіонерській діяльності. Вивчення НРР православним релігієзнавством передбачає аналіз їх діяльності, причин успіхів і прорахунків, спостереження за динамікою розвитку релігійних новоутворень, аналіз взаємодії різних чинників, що впливають на релігійне життя суспільства.

Критикуючи вчення і практику НРР, необхідно пам’ятати, що за сухими визначеннями “члени НРР”, “сектанти”, “культисти” стоять конкретні люди, наші співгромадяни, виборові яких у більшості випадків передує доволі глибокий і напружений духовний пошук. Тож Православну Церкву, православних християн має турбувати те, щоб такий пошук не пройшов повз Неї.

Сьогодні очевидно, що успіх проповідників НРР прямо пропорційний нестачі активності і відсутності ентузіазму носіїв Православ’я. Реакція Православ’я стосовно НРР має бути нерозривно пов’язаною із з’ясуванням того, чому адепти НРР опинилися поза Церквою, що їх відштовхнуло від Неї, або чому вони пішли з Неї.

СВІДЧЕННЯ ІСТИНИ

Вимоги об’єктивності і науковості у своїх судженнях особливо стосуються церковних діячів, місіонерів і апологетів, покликанням яких є свідчення Істини. Їх коректність і моральність прямо впливають на ефективність їх діяльності. Відомо, що некоректна критика, використання неперевірених даних в антисектантській роботі лише зміцнювали антицерковні настрої послідовників НРР. Тож кінцевою метою апологетично-місіонерської діяльності має бути не дискредитація керівників НРР, і навіть не обмеження владою діяльності НРР (за умови додержання ними чинного законодавства і людських прав), а подолання впливу НРР, як на суспільство в цілому, так і на окрему особистість через утвердження Істини православного свідчення, свідчення Істини віровчення і свідчення християнської Любові.

Нині в країнах Європи створено доволі розгалужену мережу академічних та релігійних центрів, які займаються вивченням активності НРР та християнською апологетикою. Найвідоміший з них — Міжнародний міжконфесійний “Діалог-Центр”, що має свої філії в Данії, Німеччині, Греції та Росії.

В Україні православна апологетична діяльність такого роду лише починається. Варто згадати протестантсько-православний проект “Центр апологетичних досліджень”, заснований у 1993 р. в Санкт-Петербурзі, який з 1999 р. відкрив своє відділення у Києві, а також роботу о.Олексія з Кирилівської церкви, який проводить апологетично-просвітницьку роботу серед членів Церкви Христа та харизматів.

Проблема НРР та потреба православного місіонерського свідчення спонукали до створення відділу з вивчення НРР при парафії св. Катерини у м.Києві. В роботі відділу передбачено: збір та аналіз інформації, пов’язаної з діяльністю НРР, спостереження релігійної ситуації у місті; консультування громадян, які зустрілися з проблемами, пов’язаними з діяльністю НРР; оприлюднення матеріалів відділу в інформаційних листках, періодичних виданнях, на web-сторінці в комп’ютерній мережі Іntеrnеt; апологетична роз’яснювальна робота щодо віровчення Православної Церкви і духовного життя православних християн. Будь-яка серйозна робота такого роду мусить мати потужне теоретичне обгрунтування. Тому нині ведеться створення бази даних по НРР, в найближчій же перспективі — створення бібліотеки.

Місіонерські відділи церков беруть на себе не лише проповідницьку, євангелізаційну роль, а й інформаційну та соціально-психологічну.

ДОПОМОГА СІМ’ЯМ

Залучення особи до релігійної організації із маловідомою доктриною та недостатньо дослідженими наслідками культової діяльності породжує не лише богословські питання, але й викликає цілком зрозуміле занепокоєння психічним станом новонаверненого з боку його родини. Кожна окрема сім’я, в якій є віруючий з НРР, потребує певної інформаційної та психологічної допомоги. Коли ж йдеться про сім’ю православну, то зіткнення з новим віросповіданням породжує цілу низку запитань. На більшість із них мусить вміти відповідати досвідчений священик, оскільки турбота про духовне здоров’я парафіян є безпосереднім завданням пастиря.

Безперечно, найперше місце в роботі з сім’єю, в одного з членів якої виникли сумніви у вірі, займає робота духовна. Та для ефективної допомоги необхідно оцінити такі мирські аспекти буття родини, як наявність психологічних конфліктів, матеріальних проблем, стану психічного здоров’я, які могли спричинити перехід до іншого віросповідання. Подальша робота з віруючим та його сім’єю повинна включати вивчення юридичних підстав діяльності НРР, впливу обрядової сторони віросповідання на стан здоров’я віруючого, на перспективи навчання та роботи, попередження асоціальної поведінки особи.

Все це є елементами світської соціальної роботи, методи якої застосовуються передусім в допомозі соціально незахищеним верствам населення. Та використання цього доробку практикується і у контркультових та апологетичних центрах, метою яких є мінімізація шкоди від діяльності НРР.

Така діяльність можлива за умов детального оцінювання ситуації працівником зі специфічною підготовкою та великим практичним досвідом. Крім того, ефективність цієї роботи визначатиметься ще й залученням фахівців вузького профілю — правників, психологів, лікарів належного духовного рівня, які могли б відстояти людину як для Православ’я, так і для повноцінного життя в суспільстві.

Дмитро БОНДАРЕНКО, Вікторія КОРОЛЬ