Православные храмы

Храм иконы Божией Матери «Умягчение злых сердец»

Первым храмом общины является храм святителя Петра (Могилы),…

Храм великомученицы Варвары (в поликлинике на Березняках)

На Подоле, на Покровской улице, была церковь вмц. Варвары. Она…
Публикации

“Наша святая Церковь — источник, утоляющий жаждущих”. История Албанской Православной Церкви

Предки албанцев — иллирийцы — расселились на территории нынешней Албании в…

Святой Валентин Римлянин

С древности Святая Православная Церковь почитает трех мучеников по имени…

“Дорогие” обманутые сектанты

“Дорогой читатель!”, — такими словами начинается газета харизматической церкви…

Мир — дарунок Божий

Відношення Православної Церкви до війни і миру ґрунтується на Божественному Одкровенні.

Згідно зі Священним Писанням, мир — це благодатний дарунок Божий, про який ми молимося і якого просимо в Господа для себе і для всіх людей. Церква щодня за богослужіннями молиться “про мир в усьому світі”. Але ми повинні пам’ятати, що мир між людьми настає лише тоді, коли досягається мир людини з Богом через звільнення себе від рабства гріху. Тільки стан примиреності з Богом є нормальним станом творіння, “тому що Бог не є Бог безладу, але миру” (1 Кор. 14, 33).

Мир, як дарунок Божий, що перетворює внутрішню людину, виявляється і зовні. Святий апостол Павел наставляє: “Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми” (Рим. 12, 18); намагайтеся “зберігати єдність духу в союзі миру” (Єф. 4, 3).

Однак, світ, що лежить у злі (1 Ин. 5, 19) і наповнений насильством, час від часу змушує людину по необхідності брати участь у різних війнах. Війни супроводжували всю історію людства після гріхопадіння і, за словом Євангелія, будуть супроводжувати її і далі: “Коли ж почуєте про війни і про воєнні чутки, не жахайтеся: бо належить цьому бути” (Мк. 13, 7), — говорить Іісус Христос.

Земні війни — це відображення битви небесної, що народилася від гордині і від супротиву волі Божій. Зіпсована гріхом людина виявилася втягнутою у стихію цієї боротьби.

Війна є зло вже тому, що допускає пролиття крові й убивство подібного собі. Шоста заповідь Божа прямо говорить: “Не вбий” (Вих. 20, 13).

Визнаючи війну злом, Церква все ж не забороняє своїм чадам брати участь у бойових діях, якщо мова йде про захист ближніх і відновлення знехтуваної справедливості. Тоді війна вважається хоч і небажаним, але вимушеним засобом. Православ’я у всі часи ставилося з найглибшою повагою до воїнів, які ціною власного життя зберігали життя і безпеку ближніх. Багатьох воїнів Свята Церква зарахувала до лику святих, відносячи до них слова Христа: “Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх” (Ін. 15, 13). Проте, у всіх життєвих ситуаціях, пов’язаних з необхідністю застосування сили, серце людини не повинне потрапити у полон злості і ненависті. Лише перемога над злом у своїй душі відкриває людині можливість справедливого застосування сили. Такий погляд стверджує у стосунках між людьми верховенство любові, рішуче відкидає ідею непротивлення злу силою. Моральний християнський закон засуджує не боротьбу зі злом, не застосування сили стосовно його носія і навіть не позбавлення життя як останнього засобу, але злість серця людського, бажання приниження і погибелі кому б то не було.

У зв’язку з цим Церква має особливе піклування про воїнство, виховуючи його вірним високим моральним християнським ідеалам. У нашій Церкві утворений особливий Відділ по взаємодії зі збройними силами і правоохоронними органами, метою якого є повернення воїнства до віками стверджених православних традицій служіння Батьківщині. Амінь.

Проповідь Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України

 
Поиск на сайте
Календарь
ukrline.com.ua Rambler's Top100 ya.ts ya.me Mu