Відношення Православної Церкви до війни і миру ґрунтується на Божественному Одкровенні.

Згідно зі Священним Писанням, мир — це благодатний дарунок Божий, про який ми молимося і якого просимо в Господа для себе і для всіх людей. Церква щодня за богослужіннями молиться “про мир в усьому світі”. Але ми повинні пам’ятати, що мир між людьми настає лише тоді, коли досягається мир людини з Богом через звільнення себе від рабства гріху. Тільки стан примиреності з Богом є нормальним станом творіння, “тому що Бог не є Бог безладу, але миру” (1 Кор. 14, 33).

Мир, як дарунок Божий, що перетворює внутрішню людину, виявляється і зовні. Святий апостол Павел наставляє: “Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми” (Рим. 12, 18); намагайтеся “зберігати єдність духу в союзі миру” (Єф. 4, 3).

Однак, світ, що лежить у злі (1 Ин. 5, 19) і наповнений насильством, час від часу змушує людину по необхідності брати участь у різних війнах. Війни супроводжували всю історію людства після гріхопадіння і, за словом Євангелія, будуть супроводжувати її і далі: “Коли ж почуєте про війни і про воєнні чутки, не жахайтеся: бо належить цьому бути” (Мк. 13, 7), — говорить Іісус Христос.

Земні війни — це відображення битви небесної, що народилася від гордині і від супротиву волі Божій. Зіпсована гріхом людина виявилася втягнутою у стихію цієї боротьби.

Війна є зло вже тому, що допускає пролиття крові й убивство подібного собі. Шоста заповідь Божа прямо говорить: “Не вбий” (Вих. 20, 13).

Визнаючи війну злом, Церква все ж не забороняє своїм чадам брати участь у бойових діях, якщо мова йде про захист ближніх і відновлення знехтуваної справедливості. Тоді війна вважається хоч і небажаним, але вимушеним засобом. Православ’я у всі часи ставилося з найглибшою повагою до воїнів, які ціною власного життя зберігали життя і безпеку ближніх. Багатьох воїнів Свята Церква зарахувала до лику святих, відносячи до них слова Христа: “Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх” (Ін. 15, 13). Проте, у всіх життєвих ситуаціях, пов’язаних з необхідністю застосування сили, серце людини не повинне потрапити у полон злості і ненависті. Лише перемога над злом у своїй душі відкриває людині можливість справедливого застосування сили. Такий погляд стверджує у стосунках між людьми верховенство любові, рішуче відкидає ідею непротивлення злу силою. Моральний християнський закон засуджує не боротьбу зі злом, не застосування сили стосовно його носія і навіть не позбавлення життя як останнього засобу, але злість серця людського, бажання приниження і погибелі кому б то не було.

У зв’язку з цим Церква має особливе піклування про воїнство, виховуючи його вірним високим моральним християнським ідеалам. У нашій Церкві утворений особливий Відділ по взаємодії зі збройними силами і правоохоронними органами, метою якого є повернення воїнства до віками стверджених православних традицій служіння Батьківщині. Амінь.

Проповідь Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України