У пасхальну ніч, коли хресний хід, обійшовши церкву, зупиняється біля зачинених її дверей і настає остання хвилина мовчання перед вибухом пасхальної радості, у нашому серці  свідомо чи несвідомо виникає те ж саме питання, яке виникло, відповідно до євангельської розповіді, у серці жінок, які прийшли рано вранці до гробу Христа.

Питання це: "Хто відвалить нам камінь від гробу?" Чи стане ніч світлішою, ніж день? Чи наповнить нас ще раз ця невимовна, ні від чого у світі не залежна радість, яка всю ніч і ще стільки днів  звучатиме в цьому  пасхальному вітанні: Христос воскресе! Воістину воскресе!

Хвилина ця завжди приходить. Двері відкриваються. Ми входимо в сповнений світла храм. Ми чуємо пасхальну заутреню. Але десь у душі залишається питання. Що все це означає? Що значить святкувати Пасху у цьому світі, сповненому страждань, ненависті, дріб'язковості, війн; що значить співати "смертію смерть поправ", коли смерть залишається, незважаючи на всю життєву суєту, єдиною абсолютною земною вірогідністю... Невже Пасха, ця світла ніч, цей тріумф - тільки тимчасовий відхід від реальності? Адже нам давно вже повторюють, що релігія - це самообман, це опіум, це вигадка, яка допомагає людині в її важкій долі, це міраж, що весь час розсіюється. і чи не більш мужньо, чи не більш гідно людині відмовитися від цього міражу і віч-на-віч зустрітися з простою і тверезою дійсністю?

Що відповісти на все це? Мабуть, перша приблизна відповідь могла б бути такою: не може бути, щоб стільки віри, стільки радості, стільки світла - уже майже дві тисячі років - було б тільки втечею, міражем. Чи може міраж тривати століттями? і треба прямо сказати, що остаточної відповіді, такої, котру можна було б надрукувати у вигляді наукового пояснення пасхальної віри, - такої відповіді немає. Кожен може свідчити лише про свій власний і живий досвід і говорити за себе.

Що ж це за досвід? Це досвід живого Христа. Не тому я вірю у Христа, що раз у рік або з раннього дитинства буваю на пасхальному торжестві, а тому можлива Пасха, тому наповнюється світлом і радістю ця єдина ніч, тому такою переможною силою звучить це вітання: Христос воскресе! Воістину воскресе! - що сама віра моя народилася з досвіду живого Христа.

Як і коли народилася вона? Не знаю, не пам'ятаю. Знаю тільки, що кожен раз, коли я відкриваю Євангеліє і читаю про Нього, читаю Його слова, Його вчення, я думкою говорю те, що сказали надіслані фарисеями люди, щоб заарештувати Христа, і які повернулися, не заарештувавши Його. Вони сказали: "Ніколи не говорила людина так, як цей говорить!" Таким чином, немає нічого у світі, що можна було б порівняти з вченням Христа. Я знаю - єдине, що ніколи не змінює, ніколи не залишає - це внутрішня свідомість, що Христос зі мною. "Не залишу вас сиротами, прийду до вас". і Він приходить. У молитві в храмі під час богослужіння, у Таїнствах; увесь час росте цей живий досвід, це знання, ця очевидність: Христос отут, виповнилися Його слова: "Хто любить Мене, з тим Я пребуду". У радості й смутку, у юрбі і на самоті, ця безсумнівність Його присутності, ця сила Його слова, ця радість від віри в Нього.

От єдина відповідь і єдиний доказ. і тому все християнство є не що інше, як нове і нове переживання віри - її втілення в обрядах, словах, у звуках, у фарбах. Невіруючому вона дійсно може здатися міражем. Він чує тільки слова, бачить тільки незрозумілі церемонії. і пояснює їх ззовні. Але для віруючих усе світиться зсередини: не як доказ його віри, а як її результат, як життя її у світі, у душі, в історії.

Пасхальна ніч - це свідчення того, що Христос живий і з нами, і ми живі з Ним. Уся вона - заклик побачити у світі і житті зорю таємничого дня Царства світла. "Днесь весна благоухает, - співає Церква, - и новая тварь ликует...". Вона радіє у вірі, у любові й у надії. "Воскресіння день, і освітимося торжеством, і один одного обіймемо, і скажемо: браття! Тим, хто ненавидить нас - простимо, і заспіваємо:

"Христос воскресе из мертвых, смертию смерть поправ, и сущим во гробех живот даровав"

ХРИСТОС ВОСКРЕСЕ!

Прот. О. Шмеман