Поминання померлих, що називається Радоницею, здійснюється у вівторок Фоминої неділі - другого тижня після Пасхи.

У цей день віруючі, після завершення світлих семиденних урочистостей на честь Воскреслого з мертвих, бажають розділити велику радість Пасхи і з померлими у надії блаженного воскресіння. Назва "радуниця", або "радониця" походить від тої великої духовної радості, з якою Церква вітає саме у пасхальні дні тих, хто відійшов до Господа. Це поминання здійснюється з давніх часів. Перші християни ходили на "гроби" - склепи, захороніння, печери (звідси, мабуть, народна назва цього дня - "гробки") святих мучеників так, як нині православні приходять на кладовища до своїх померлих. Могили нагадують про короткочасність земного життя, про неминучість смерті, ясніше усвідомлюється істина, що всі земні блага не принесуть щастя, що необхідно виправляти своє життя, жити по-християнськи, благочестиво.

"Ну, Царство йому Небесне!"

Часто на поминанні промовляють саме цей тост, залпом випиваючи чарку. На запитання, як випивка допомагає душі померлого наслідувати Царство Небесне, конкретної відповіді ніхто не дає. Говорять про традиції, про те, що "так прийнято", "по-людськи" та іншу нісенітницю, бо насправді поєднати поняття Царства Божого, раю, вічного блаженства з алкоголем просто неможливо.

Цілком ймовірно, що ця язичницька традиція закріпилася за десятки років існування безбожної влади, коли церкви позакривали-поруйнували, священиків арештовували і розстрілювали, а люди розуміли, що пом'янути покійного якось треба. От і йшли на кладовища, але батюшку вже не покличеш, та й самі перестали молитися, а щось робити треба. Почали їсти-пити...

Від п'янки до літії

...Приїхав Андрій П. після Пасхи в село і повели його на гробки поминати померлих.  Перед третьою чаркою слово дали йому. Підняв її, тільки хотів промовити звичну фразу, як почув за спиною: "Благословен Бог наш..." Рука завмерла, наче спіймали на гарячому, обернувся. Священика на кладовищі він бачив вперше.

"Христос воскресе із мертвих...", - співав священик разом із співцями, і якоюсь небувалою радістю сповнювалося серце Андрія. Він раптом відчув, що саме це потрібно тим, заради кого вони тут усі зібралися, - потрібна молитва. Він простояв усю літію, ще не до кінця розуміючи сакраментальний смисл усього, але в душі залишилося відчуття, що він ніколи в житті цього не забуде, відчуття впевненості, що дійсно потрібно робити і куди йти.

Вічна пам'ять

На жаль, нині на кладовищах можна побачити непривабливу картину, від якої душі померлих можуть лише невимовно страждати. Не треба, дорогі християни, їсти чи пити на кладовищах, неприпустимо лити горілку на могильний пагорб - цим ображається пам'ять покійного. Звичай залишати на могилі чарку горілки та шматок хліба "для покійника" - має язичеське походження і не повинен дотримуватися у православних сім'ях. Не варто залишати на могилі їжу, краще віддати її жебракові або голодному. А обід чи вечерю влаштувати вдома, у колі родичів і друзів померлого.

Найважливіше і найголовніше, що ми можемо зробити для тих, хто відійшов до Господа, - це молитися за них. Домашня молитва за близьких, молитва на кладовищі біля могили померлого - обов'язок кожного християнина.

Особливу допомогу померлим надає поминання у Церкві. Перш, ніж піти на кладовище, варто прийти до храму до початку служби, подати записку для поминання в олтарі; найкраще, коли буде поминання на проскомідії, де за спочилого виймають з просфори часточку, а потім для омовіння його гріхів опускають у Чашу зі Святими Дарами.

Підготував Ю. ЛОБАНОВ, вихованець 4-го класу КДС