Символ незламності Православ’я
Існує багато аргументів і доказів істинності християнства та істинності православ’я. Історичні, богословські, еклезіологічні і т.д. Але ніщо так не переконує, як наявний образ.
Те, що ми бачимо на власні очі, вже не потребує доказів. Таким наявним доказом є церква в селі Острів Рокитнянського району на Київщині.
За логікою історичних подій, ця церква навряд чи збереглася б — Україна пережила не тільки гоніння на православ’я, але й голодомор і війну. Тисячі храмів були зруйновані або перероблені на склади, клуби, майстерні, або просто залишились порожніми. Церква на честь Архістратига Михаїла пережила все. Але її не зруйнували і навіть не пристосували під склад — це один з небагатьох храмів Київщини, а, можливо, і всієї України, де служба не припинялась навіть у радянські часи.
З покоління в покоління передають православні села Острів свою віру, свої традиції завдяки цьому храму, що його оберігає Господь і боронить Архістратиг Михаїл. Інакше як чудом Божим не можна пояснити те, що дерев’яна церква, побудована ще у 1740 році, стоїть і досі. І не просто стоїть, а зберігається молитвами вірних до Господа і свого покровителя.
Як розповів нам настоятель храму отець Михаїл, церкву побудували греки на острові річки Рось. Пізніше острів з’єднався з берегом і тепер Рось знаходиться неподалік від храму, але за селом так і закріпилася назва — Острів. Греки заснували при церкві школу-училище для місцевих мешканців, вчителі цієї школи поховані біля храму.
Цей дерев’яний храм пройшов крізь століття, крізь війни, голодомор, безбожні гоніння і являє собою символ незламності православ’я. Більшовики руйнували віру, підривали величезні собори, а невеличкий дерев’яний храм вцілів, як вціліла і віра наша, незважаючи на сімдесят років примусового атеїзму.
На храмове свято Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних до отця-настоятеля приїздять гості — священики Рокитнянського району. Парафіяни моляться разом із “собором священства”, чествуючи Архістратига Михаїла. Потім відпочивають за спільною трапезою біля церкви. Ця добра традиція — вітати сусідні села з храмовими святами — підтримує в парафіянах благочестя, демонструючи, що скрізь є вірні Господу люди, православ’я живе в усіх регіонах і у всі часи. Як у XVIII столітті, так і у XXI. Як в Рокитнянському районі, так і у Білоцерківському, і по всій Київщині, і по всій Україні.
Зараз цим пам’ятником архітектури зацікавилися заможні українці, і отець настоятель сподівається на підтримку благодійників у добрій справі реставрації храму. Вже знайшлися люди, які пожертвували дзвони та відремонтували дзвіницю. Чекає на ктиторів і церква Архістратига Михаїла, що вже третє століття стоїть над легендарною Россю, підтверджуючи слова Господа: “...збудую Церкву Мою, і врата пекла не подолають Її” (Мф. 16, 18).
Влад ГОЛОВІН
← Щире покаяння і молитва праведного творять чудеса | Так чьи же они свидетели? → |
---|