Православные храмы

Храм равноапостольного князя Владимира (в Верховной Раде)

Храм при Парламенте нашего государства оборудован в одной из комнат -…

Храм апостола и Евангелиста Иоанна Богослова (на Осокорках), часовня великомученика Пантелеимона

Храм действовал с лета 1997 г. в приспособленном для этого доме. В…

Храм иконы Божией Матери «Виленская-Остробрамская» (в больнице водников)

История прихода берет свое начало в 2002 году, когда по благословению…
Публикации

Семь Столпов Православия. Иконопочитание и Седьмой Вселенский Собор

Общеизвестно, что изображения Христа, Богородицы, святых и событий священной…

Чи став Успенський собор символом єдності?

Завершення будівництва Свято-Успенського собору Києво-Печерської Лаври, на…

Пост освящен Христом

Господь наш Иисус Христос неоднократно предсказывал о Своих страданиях: “Вот,…

Історія свята Різдва Христового

Святкувати Різдво Христове почали ще в найперші часи християнства — апостольське століття. Навіть важко уявити, щоб християни коли-небудь могли не святкувати дня народження свого Спасителя, щоб вони не “пам’ятали” і не “святили” цього дня.

Відомо, що християни часто святкують не день свого народження, а іменини, тобто день свого хрещення. Це дуже похвально і зворушливо. Цим християнин показує, що не велика була б радість від народження на землі ще одного грішника, коли б цей грішник не переродився в праведника (принаймні, спроможного ним стати) через Таїнство Хрещення. Коли б не це духовне народження, християнин лише й міг би сказати з багатостраждальним Іовом: “Згинь день, у який я народився, і ніч, у яку сказано: зачалася людина” (Іов 3, 3). І цей зневажливий, м’яко кажучи, погляд на день плотського народження був споконвіку притаманний християнству. Нам важко зрозуміти, але дійсно, давні християни називали днем народження день смерті людини.

При такому погляді на день народження взагалі, чи могло прийти на думку християнам святкувати і день народження Спасителя? Правда, Його народження було настільки незвичайним, було таким щастям для світу, що його ні в якому разі не можна порівнювати ні з яким людським народженням. Але християни того часу могли твердо і переконливо повторити за апостолом Павлом: “...Ми нікого не знаємо по плоті; а коли й знали Христа по плоті, то тепер уже не знаємо” (2 Кор. 5, 16). Христос для них був настільки небесною людиною, другим Адамом, Господом з Небес, що їх думка не могла зупинятися на Його плотському народженні. Занадто духовні були християни тих років, їх не займала плоть. Хто уважно читав послання апостола Павла, той, напевно, був вражений його кришталево-духовним “мудрованням” про Христа, і зрозуміло, що при такому погляді скоріше хотілося святкувати Його Воскресіння, вознесіння на небо, дар Духа Святого, ніж “єже по плоті” Різдво Його.

Давня Церква встановила свято на честь цієї події через зовнішній вплив. Раніше, ніж Різдво Спасителя, вона стала святкувати Його Хрещення. Але й останнє вона  святкувала не цілком по своїй добрій волі. Раніше Православної Церкви це свято ввели в себе єретики-гностики, вони надавали найбільшого значення в житті Спасителя Його Хрещенню. Потрібно було єретичному святу протиставити своє таке ж саме, і от тодішня Православна Церква встановила урочисте свято на честь Хрещення Господнього і назвала його Богоявленням, вселяючи цією назвою думку, що в цей день Христос не став вперше Богом, а тільки виявив себе Богом, представ як Бог, як Єдиний від Тройці. Щоб остаточно підірвати лжемудрування гностиків щодо Хрещення Христового, Православна Церква приєднала до спогаду Хрещення спогад про Народження Христове; до останнього назва “Богоявлення” підходила ще більше, ніж до Хрещення. І Хрещення, і Різдво святкувалися в один день під загальним ім’ям “Богоявлення”, і саме в день, присвячений раніше одному Хрещенню, — 6 січня.

Вперше свято Різдва Христового було відділене від Хрещення в Римській Церкві в першій половині IV ст., при папі Юлії. В одному римському календарі, складеному не пізніше 354 р., під 25 грудня вже показано: “День народження Христа у Віфлеємі”. Можна здогадуватися, для чого і чому саме воно відбулося в Римі. Язичницький римський культ з особливою урочистістю вшановував зимове сонцестояння, але не в той день, коли воно відбувалося (8–9 грудня), а в ті дні, коли ставало для всіх відчутним, саме наприкінці місяця. Свято це називалося “День Непереможного”, тобто день непереможного сонця, яке не могла здолати зима і яке з цього часу наближається до весни. До того ж, 18–23 грудня в римському культі прийнято було вшановувати бога Сатурна, який пожирав своїх дітей. Щоб відвернути християн від цього язичницького свята, з 6 січня на цей день перенесли Різдво Христове, народження духовного незаходимого Сонця.

Цікаво, що зі східних Церков у це свято вперше виголошують проповіді три великих святителі: Василій Великий у Кесарії, Григорій Богослов у Константинополі та Іоанн Златоуст в Антіохії. Щодо свт. Златоуста, з його ж бесід довідуємося не тільки про те, що саме він запровадив в Антіохії це свято, але і наскільки поступово й обережно впроваджувалося це нововведення: “Не можна йти в один час у Віфлеєм і на Йордан”. Василій Великий доручив Григорію Богослову встановити це святкування на Константинопольському Соборі. Златоуст теж дав згоду на це. З Кіпру викликали Єпіфанія, щоб на підставі Святого Письма затвердити день святкування.

Древня Церква не знала точно не лише дня, але і місяця народження Христа. За словами Климента Олександрійського (III ст.), на думку одних, ця подія сталася 20 травня, інших — 10 чи 6 січня; за окремими свідченнями II – III ст., Різдво Христове випадало на 25 чи 28 березня. Але вже в IV ст. Церква прийшла до єдиного рішення цього питання саме на користь 25 грудня, і ось з яких міркувань. Місяць і день смерті Христа точно відомий з Євангелій; а в Церкві здавна поширено було переконання, що Христос повинен був знаходитися на землі повне число років, як число довершене. Звідси випливало, що зачаття Христове відбулося у той же день, у котрий він постраждав, отже — у єврейську пасху, яка у той рік припадала на 25 березня. Відраховуючи звідси 9 місяців, одержували для Різдва Христового дату — 25 грудня.

Цю дату приймає уже св. Іполит (III ст.); її захищають св. Златоуст і блж. Августин.

Таким чином, сама подія Різдва Христового припадала на час, коли воно і святкується. Якщо повинна бути відповідність між плином природного життя у світі і благодатним життям, то  немає більш придатного часу, ніж весна, для зачаття і воскресіння Христового, так і Різдво Його в зимову пору року цілком закономірне.

Не є випадковістю і не принижує значимості свята Різдва Христового те, що воно встановлено порівняно пізніше, ніж інші. Потрібно було припинення гонінь на християнство, щоб християнин навчився цінувати і земне життя і шанувати початок його, принаймні в Христі, так само, як і кінець.

 
Поиск на сайте
Календарь
ukrline.com.ua Rambler's Top100 ya.ts ya.me Mu