Шановна редакція журналу “Коледжанин”! Турбує вас звичайний коледжанин Київського аграрного коледжу. Мої однокурсники попросили написати цього листа, тому що в них часу ледь на навчання вистачає, а я два заліки вже отримав “автоматом” і тому трохи звільнився.

Ми читали останній примірник часопису “Коледжанин” кількома кімнатами гуртожитку і хочемо висловити деякі враження. Більшість матеріалів вельми цікаві, багатьом нашим сподобались. Приємно були вражені привітанням від самого Блаженнішого Володимира, адже зараз так часто шпальти газет заповнені виступами різних сектантів та розкольників, котрих так багато розвелося в Україні. “Коледжанин” є приємним винятком. Честь йому і хвала за це.

Окремо хочу сказати про рубрику “Скрижалі духовності”. Тема ця важлива і потрібна, особливо тепер, коли більшість людей вірять в Бога і хотіли б дізнатися, як вести справжнє духовне життя.

Але чомусь ми знайшли в цій рубриці дуже мало власне про духовність і дуже багато про сільськогосподарську сторону православних свят. Автор матеріалів розповідає студентам (саме на них, наскільки я розумію, розрахований журнал “Коледжанин”) про те, як ставились до худоби українські селяни в день Благовіщення, яка доля зозулі, про те, що на Вербну неділю нічого не сіяли, бо “коноплі не родять, і городина буде гіркою, лише горох можна сіяти”.

Ви знаєте, ми хоч студенти аграрного коледжу, але худобу в своєму гуртожитку не тримаємо, більше того, нам навіть горох ніде сіяти, хоч це і краще було б зробити саме на Вербну неділю, як повідомляється в журналі. Ми провели невеличке опитування серед знайомих — виявилась така ж сама ситуація у решти київських студентів. З худоби вони в гуртожитках тримають лише тарганів, а вони особливого догляду не потребують (навіть на Благовіщення).

Особливо сумно було читати це саме тому, що духовне життя в нашому гуртожитку досить активне. Нещодавно кілька студентів потрапили в якусь секту і стали нести різні дурниці про наше рідне православ’я. Це віра наших дідів, наших гетьманів і всіх славетних синів українського народу, і тому нам боляче було дивитись, як понівечили душі наших друзів в цих сектах. Вони почали говорити про те, ніби в православ’ї є багато поганського. Ми не можемо цьому вірити, адже останні 1000 років після Володимирового хрещення українці навчились відрізняти поганство від християнства, і багато освічених людей були віруючими — той же Михайло Грушевський, перший президент України.

На жаль, нашим сектантам попав у руки примірник “Коледжанину”, де якраз і повідомлялось, що “язичницькі вірування органічно вплітаються в структуру християнства”, та про те, що “верба від злих духів береже”. З усією переконливістю наші друзі повідомили, що їх християнство позбавлено всіх язичницьких вірувань, і що від злих духів береже не дерево, а Бог і дотримання Його заповідей. Нам нічого було їм відповісти.

Але Бог не залишив нас. Ми знайшли священика, який пояснив нам, що православ’я — це не язичницькі вірування, а що воно наповнює язичницьку культуру новим християнським змістом — і навів конкретні приклади. Прочитавши статтю Н.Г.Сазонової, методиста промислово-економічного коледжу, він вказав на кілька грубих релігієзнавчих помилок, про які ми не будемо говорити, аби не соромити шановну  Н.Г.Сазонову, адже в статті написано, що вона викладає саме релігієзнавство.

В зв’язку з цим є пропозиція до редакції — матеріали на духовну тематику давати вести фахівцям, найкраще — православним богословам. Саме православне пояснення свят набагато змістовніше, цікавіше розповіді про їх аграрну сторону. І головне — воно повністю відповідає Євангелію. Наприклад, батюшка нам розповів значення свята Благовіщення. Виявляється, благу вість приніс не янгол, який сказав, що Діва Марія народить Христа, а Сама Богородиця, Яка виявила покору Богу Отцю і сказала: “Нехай буде Мені по слову Господню”. Коли б Вона не погодилась, людство не було б врятоване. Почувши це, наші друзі-сектанти замислились і визнали, що в їх церкві на такому рівні ніхто навіть не здогадувався про суть цього празника.

З повагою, Іван Попович, студент аграрного коледжу