Православные храмы

Храм святителя Николая Мирликийского (на Позняках)

Строительство храма началось в октябре 2004 г. Первая Литургия…

Свято-Троицкий храм (при Институте фтизиатрии и пульмонологии НАМН Украины)

9 ноября 2015 года, по благословению Блаженнейшего Митрополита…

Храм мученика Трифона (на Троещине-Вигуровщине)

Село Милославичи впервые упоминается под 1396 г. В XVI в., когда…
Публикации

“О иже во аде держимых”. Почему Церковь молится об усопших?

Особое место в наших молитвах занимают прошения об усопших — о всех наших…

“Остров Святых”. История Кипрской Православной Церкви

В годы правления султана Сулеймана I Великолепного (1520–1566) Османская…

Десница Предтечи и Крестителя Господня Иоанна

В дни празднования 40-летия Архиерейской хиротонии Блаженнейшего Митрополита…

Християнство і національне питання

Християнство з початку свого існування стало яскравим світильником, завдяки якому люди змогли піднятися на таку висоту в усіх сферах життя, на яку не піднімалися від початку свого буття. В християнстві люди здобули доскональну мораль, справедливі закони, високу культуру.

Не могли залишитися неосвітленими християнством і національні взаємини між різними народами. “Немає ні елліна, ні іудея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все і у всьому Христос” (Кол. 3, 11). У Христі усі люди між собою стали рідними і рівними. Перестали поділятися за національними ознаками, а почали вважатися одним народом Божим.

Живим прикладом такого християнського єднання є Буковина. З давніх часів її населяли люди різних національностей — українці, росіяни, молдовани, румуни, євреї, німці, поляки та багато інших народів. Буковина не тільки ставала рідною для кожного мешканця, але, благословенна Богом, сама ріднила всіх. Ніхто не відчував себе чужим в цім краї. Найчисельнішими тут були українці, румуни і молдовани. Найбільше, що сближало їх, — це християнська віра і те, що вони належали до єдиної Православної Церкви. Віра в єдиного Бога ріднила людей, вони вважали себе дітьми одного небесного Отця. Міжнаціональні відносини на Буковині розвивалися в дусі взаємоповаги, доброзичливості і любові. При сердечній відкритості, щирості, теплоті одного народу до іншого ставали непомітними національні відмінності, різність мов, традицій, звичаїв, культур та історичного походження. Люди спілкувалися між собою насамперед мовою душі, розуміли одне одного і перебували в єдності і згоді. Обмінювалися своїм досвідом, умінням, досягненнями. Ділилися своєю мудрістю, винахідливістю, здобутками і успіхами. Допомагали одне одному в труднощах, у бідах, в лиху годину. Щастя одного народу було щастям іншого. Біда однієї нації ставала бідою для інших. Християнське єднання сприяло духовному розквіту кожного народу. Історія міжнаціональних відносин на Буковині багата і цікава.

Для всіх народів завжди було властивим почуття великої відповідальності перед Богом і совістю за збереження миру, згоди, порозуміння, міцної єдності та добрих відносин. Люди боялись когось образити, принизити, заподіяти лихо, викликати недовіру і посіяти ворожнечу. Вони охоче йшли назустріч одне одному. Ця християнська єдність допомагала народам Буковини перемогти татар в XIV столітті, здобути волю і жити вільним християнським життям. Боротьба з татарами зблизила українців з румунами, люди відчули себе братами по вірі, поріднилися і жили на одній землі. Румунський народ прийняв слов’янське письмо, українські звичаї, одежу, навіть богослужбовою мовою для румун і молдован до XVIII століття була мова церковнослов’янська. Українці легко оволодівали мовою свого братнього народу, спілкувались між собою. Завжди жили в союзі і спільно виступали на захист своїх інтересів. Це виявилось в боротьбі проти турецьких поневолювачів у Ставчанській війні в 1739 році, в якій брали участь два гусарські полки, сформованих із буковинських українців, румунів і молдован. Коли Румунська Церква в Трансільванії при митрополиті Андрії Шагуні здобула незалежність і постало питання про приєднання румунських парафій до цієї митрополії, то православні священики і віруючі румуни не побажали розділятися з українськими парафіями. Вони створили для Буковини окрему митрополію, яка об’єднала православних всіх національностей: українців, росіян, молдован, румунів, сербів. В Буковинській Церкві — одна душа і цю душу не можна розділити.

Буковинці однаково користувалися всіма багатствами цього краю: лісами, полями і ріками. Поселялись в різних міс-цях — де хто бажав.

Життя на Буковині постійно процвітало. Це створювало сприятливі умови для розвитку мистецтва, науки, архітектури, творчості й культури. Кожний народ залишив свої сліди на цій землі і увіковічнив по собі пам’ять. Тут побудовано багато чудових храмів і монастирів. В них молились і подвизались монахи із українців, росіян, румунів, молдован, греків і сербів. Який це був добрий приклад простому народу в їх духовній єдності і християнському співжитті! Чех Йосиф Главка створив в Чернівцях чудову архітектурну збудову, прекрасну митрополичу резиденцію. Своїм неповторним виглядом вона вражає душу кожної людини.

Буковина — благодатний край. Кожний народ мав змогу продовжувати свої рідні релігійні традиції і мати свої власні храми. І по сьогодні прикрашають місто вірменська церква, польський костьол, німецька кірха. Це свідчить про високу духовність народів, які населяли наш край.

Гостинність, мирний і спокійний дух буковинців привабили сюди із Росії старообрядців, які помітили благодатність і тихість цього краю, відчули, що тут їм краще буде, ніж вдома. Легко призвичаїлись і успішно розбудували своє господарське, культурне і духовно-релігійне життя. Собор, побудований руками старообрядців в Білій Криниці, і сьогодні є перлиною нашого краю.

Народи, які жили на Буковині, ніколи себе не розділяли за національними ознаками, а намагалися оволодіти мовою один одного. Знаменитий буковинський композитор і письменник Ісидір Воробкевич писав не тільки українською мовою, а й румунською. В своїх творах висвітлював рівність перед Богом всіх людей. Про це свідчать його поеми “Валах” і “Гість із Боснії”. Його збірник “Наука для народа” був затверджений консисторією і пропонувався як українцям, так і румунам. На науковому рівні користувалися однаковою популярністю всі мови, якими розмовляли на Буковині. Багато праць богословського інституту, а потім — факультету було написано румунською, українською, російською та німецькою мовами. Літературно-церковний журнал “Кандела” (“Світоч”) мав румунську, російську і українську частини.

Завдяки тісній співпраці різних народів, їх міцній дружбі, з цього краю вийшло багато відомих і видатних людей різних національностей. Це письменники Юрій Федькович, Михаїл Емінеску, композитор Ісидір Воробкевич, його учні — засновник румунської національної музики Кіпріан Порумбеску, український і австрійський композитор і музознавець Євзибій Мандичевський. Знаменитий церковний вчений-каноніст серб Никодим Мілаш отримав докторську ступінь на богословському факультеті в Чернівцях. Таких великих людей цінили всі, незалежно до якої національності вони належали. Коли помер громадсько-церковний діяч протоієрей Ісидір Воробкевич, його проводжали в останню дорогу хор румунського товариства “Гармонія”, хор руських і хор румунських гімназистів. На Буковині ніхто не був чужим, всі були свої. Так, притулком для бідних дітей опікувалися товариства “Румунські жінки” і “Руські жінки”, а для служіння бідним був заснований в Чернівцях жіночий монастир, в якому молилися і трудилися румунки, українки, молдованки і росіянки.

Багато народів жило в нашім краї і між ними були мир, любов і духовна єдність — всі знали, що “все і в усьому Христос”.

Християнське відношення між людьми різних національностей на Буковині збереглося і до нашого часу. Високим благочестям і душевною чуйністю священики сприяють зближенню людей, допомагають їм побачити в собі і в ближньому образ Божий.

Прот. Георгій СОБ’ЯТ, доктор богослов’я

 
Поиск на сайте
Календарь
ukrline.com.ua Rambler's Top100 ya.ts ya.me Mu