Святий Миколай народився в лікійському місті Патарі (південне узбережжя Малоазійського півострова) наприкінці III сторіччя.

Батьки його були багаті і благочестиві і за порадою єпископа Патарського, дядька Миколая, присвятили свого сина служінню Господові. Коли батьки померли, святитель віддав усе своє багатство бідним, нужденним і нещасним і, пам’ятаючи заповідь Божу, робив добро таємно від усіх, не чекаючи нагороди за свої благодіяння. Під час подорожі до Гробу Господнього свт. Миколай угамував бурю на морі і воскресив матроса, який упав з корабельної жердини і розбився на смерть. Коли свт. Миколай повернувся з Єрусалима, він вирішив піти в монастир, але одного разу під час молитви почув голос: “Миколай! Це не та нива, на якій ти принесеш належний плід. Йди до людей, щоб прославилося тобою ім’я Моє”. Почувши ці слова, свт. Миколай зрозумів, що йому призначено Господом не чернече життя і, залишивши обраний ним шлях, відправився у Міри, головне місто Лікії, не знаючи, що його там очікує.

У Мірах в цей час відбувалося обрання архієпископа на місце нещодавно спочилого Іоанна, і найстаршому з єпископів було видіння: йому явився світлий чоловік і наказав уночі, перед ранковою службою, стати біля церковних дверей і чекати прихожих. “Перший, хто ввійде, — сказав він, — є обранець Божий, ім’я йому Миколай”. Єпископ розповів про це іншим єпископам, і коли вони зібралися в церкві, він став біля вхідних дверей храму. Першим, хто ввійшов у церкву, був свт. Миколай. “Як звати тебе?” — запитав його єпископ. — “Миколай, раб твоєї святості”, — відповідав йому смиренно великий Чудотворець. Тоді єпископ, узявши його за руку, поставив серед інших єпископів і, звернувшись до народу, який зібрався у храмі, голосно сказав: “Прийміть, браття, свого пастиря; сам Дух Святий помазав його і доручив йому опікувати душі ваші. Не людське обрання, а суд Божий призначив його”. Народ радісно дякував Господу, а свт. Миколай, підкорившись волі Божій, зі смиренням прийняв високий сан архієпископа, хоча і вважав себе недостойним святительської кафедри.

Як пастир лікійської церкви, свт. Миколай цілком присвятив себе пастві і невтомно піклувався про благо своїх духовних чад. Але незабаром мирне життя церкви закінчилося, бо розпочалися жорстокі гоніння на християн, ініціатором яких був імператор Діоклетіан. Вони почалися в Нікомідії і звідти, поширюючись по всій Римській імперії, досягли і Лікійської області. Свт. Миколай не боявся гонителів, проповідував віру Христову і разом з багатьма християнами був ув’язнений у темниці, де знемагав від голоду і спраги, але своїм прикладом підтримував і втішав інших в’язнів.

З обранням на престол імператора Костянтина гоніння припинилися, і Мірлікійський архієпископ, вийшовши з в’язниці, знову став керувати своєю паствою. Але у цей час християнська Церква переживала тяжкі випробування: трапилися внутрішні розлади; єресі і розколи почали бентежити християн, в середині самої Церкви з’явилися лжеучителі, на чолі яких стояв олександрійський священик Арій. Щоб повернути Церкві Христовій мир, імператор у 325 році скликав у м. Нікеї єпископів з різних областей імперії на Перший Вселенський Собор. На ньому були присутні 318 отців Церкви, які засудили аріанську єресь і сформулювали Символ віри до 8-го члена. Свт. Миколай у суперечці з Арієм, не стерпівши богохульства, ударив його по щоці. Собор засудив такий вчинок архієпископа і позбавив свт. Миколая архієрейських знаків. Трохи згодом деякі єпископи мали дивовижне видіння: по один бік від Святителя — Іісус Христос з Євангелієм, а по другий — Матір Божа з омофором і, зрозумівши, що вчинок свт. Миколая був справедливим, повернули йому відібрані знаки і стали шанувати його як великого Божого Угодника.

Повернувшись у Міри, свт. Миколай як і раніше продовжував керувати своєю паствою і створив у той час багато чудес, про які розповідається докладно у великому описі його житія. Він помер на схилі віку у Мірах і був похований у соборній церкві; нетлінні мощі його розточували пахуче миро, від якого віруючі одержували зцілення, і згодом були перенесені в м. Барі, де вони почивають і по цей день. Церква прославляє свт. Миколая Чудотворця нарівні зі святими апостолами і вшановує день його смерті — 6/19 грудня, а 9/22 травня — день перенесення його св. мощей у м. Барі.