Православные храмы

Храм преподобного Романа Сладкопевца (при поликлинике больницы № 11 Голосеевского района)

Больничная часовня, ныне превращена в церковь. Находится во дворе…

Храм Рождества Пророка Иоанна Предтечи (на территории института Национальной академии внутренних дел)

Храм построен на территории учебно-научного института подготовки…

Храм иконы Божией Матери «Взыскание погибших» (на Соломенке)

5 ноября 2011 года, в Киевском скверике - на пересечении улиц…

Публикации

Пост телесный, пост духовный

На вопросы читателей отвечает Блаженнейший Владимир, Митрополит Киевский и всея…

Откуда взялась печаль Виктора Цоя?

В церковной среде мы часто встречаем принципиальное неприятие рок-музыки…

“Поступать достойно христианского звания”

На вопросы читателей отвечает Блаженнейший Владимир, Митрополит Киевский и всея…

Є на Київщині село Липовець. Як їхати по трасі в напрямку Черкас, недалеко за Кагарликом відкривається чудовий, суто український крає-вид — у долині стоять хати, на-вкруги поля, а серед села — ба-ні і хрести білого храму.

Краєвид нагадує Шевченкові рядки:

Село! І серце одпочине:

Село на нашій Україні —

Неначе писанка, село.

Сам храм — це не традицій-не українське барокко, та й звідки йому взятись на Київ-щині, яка постраждала від більшовицького режиму чи не найбільше з усіх регіонів Укра-їни. Церква Різдва Богородиці була побудована вже в роки незалежності нашої держави.

“То велике чудо, що церква була побудована”, — вважає батюшка Василій, парох храму. Дійсно, в селі, де 250 дво-рів, а парафіян не більше 25–30, побудувати церкву можна тільки за Божою волею. Спочатку планувалось зробити невеличку каплицю — баню на чотирьох великих колонах. Потім було запропоновано про-міжки між колонами добудувати і зробити тим самим хрестообразну церкву. Але якщо вона таки була побудована, то напевно чекає решти селян — коли вони зрозуміють, що церква побудована не для священика, а для них, і що рятувати свої душі від гріха і пекла — це перш за все їх задача, а не головний біль священика.

Десятки років безбожного режиму зробили з православного села напів’язичницьке поселення. Не розуміючи того, що Таїнства Сповіді і Причастя дають людині спасіння від гріха і вічне життя, не розуміючи (чи вони просто не знають), що Господь дав священикам владу відпускати гріхи, селяни сприймають священика як “учасника ритуальних послуг”, а ходіння до храму — як почесний обов’язок старих бабусь та батюшки. Картина, страшна для Шевченка чи запорізьких козаків.

Відродження православ’я серед людей, батьки яких не пам’ятають православної України,— це вже не відродження, це нове народження. На жаль, люди часто забувають, що до їх життя ще було багато поколінь, які і постували, і молитви знали, і сповідались, і причащались. Іноді люди обмежують усе лише роками радянської влади, ніби до цього нічого не було. Ось, наприклад, таке явище, як виборча кампанія в Україні, яке стало для нас вже звичним. Як це відбувалося в Україні у XVI столітті:

У недільку у святую

У досвітню годину

У славному-преславному

Місті в Чигирині

Задзвонили в усі дзвони,

З гармати стріляли,

Правелюбную громаду

Докупи скликали...

З святими корогвами

Та з пречистими образами

Народ з попами

З усіх церков на гору йде,

Мов та Божа пчола, гуде...

Молебствіє архімандрит

Сам на горі править,

Святого Бога просить, хвалить,

Щоб дав їм мудрості дознати

Гетьмана доброго обрати...

І одногласне, одностайне

Громада вибрала гетьмана...

Очевидно, що тепер і вибори, і багато чого в житті Церквою не освячується. Є надія, що це наслідки безбожного режиму, яких ми з часом позбавимось, і будемо ставитись до Церкви, як оспівані Шевченком запорожці і як сам Кобзар.

Автору цих рядків неодноразово доводилось спілкуватись з отцем-парохом Васи-лієм і навіть служити з ним (співати в церковному хорі на храмове свято). Людина, яка любить Бога і несе свій послух тільки заради слави Божої, він надихає на таке ж служіння інших. Дивувало лише одне — чому селяни не цінять такого пастиря? Який же був мій подив, коли я почув деякі казки про батюшку. Спочатку говорили, що він не хотів відспівувати померлих. Виявилось, що йшлося про загиблих в результаті нещасного випадку на ставку людях, які померли, так і не прийнявши Таїнство Святого Хрещення. Звісна річ, ці люди не були членами Церкви і молитись за них: “Прийми їх, Боже, бо вони зберегли віру в Тебе”, як говориться в молитвах на відспівування, — це безглуздя. Але хтось сказав, що батюшка “не захотів відспівувать”. Як виявилось, ніхто батюшку про це і не просив. Отак наш народ розповсюджує інформацію: що недочує, так вигадає.

Ще одне є дуже несхожим на справжню православну Україну. В Липовці плащаницю Богородицьку на Успіння не виносять, бо нема такої плащаниці в храмі, а коштує вона дорого... А  ще найзаповітнішою мрією отця-настоятеля  є розпис внутрішніх стін храму, щоб було у церкві Пресвятої Діви “благолєпіє”. Але, звичайно, це недешева робота, а знайти мецената чи благодійника, який би допоміг та ще й знав, що його ім’я довіку поминатиметься на кожній літургії у храмі, не так просто... Хоча Всеблагая Цариця достойна окраси храму на Її честь. Про те, яким завжди було ставлення українців до Богородиці — почитаймо знову в Шевченка:

Все упованіє моє

На Тебе, мій пресвітлий Раю,

На милосердіє Твоє,

Все упованіє моє

На Тебе, Мати, возлагаю.

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, Благая!

Молюся, плачу і ридаю:

Возри, Пречистая, на їх,

Отих окрадених, сліпих

Невольників. Подай їм силу

Твойого Мученика Сина,

Щоб хрест-кайдани донесли

До самого, самого краю.

Достойно пєтая! Благаю!

Царице неба і землі!

Вонми їх стону і пошли

Благий конець, о Всеблагая!

Слава Богу, є що й доброго розповісти про парафію.

Молодіжна організація святителя Димитрія Ростовського (при Свято-Кирилівській парафії м. Києва) 25–26 серпня 2002 р. відвідала с. Липовець Білоцерківської єпархії УПЦ. Візит був здійснений за запрошенням пароха Липовецької церкви Різдва Богородиці священика Василія. Київська делегація, яка складалась із братчиків та недільної школи Кирилівської церкви (всього 22 особи) відслужила разом з парафіянами вечірню з акафістом своєму небесному покровителю — свт. Димит-рію (Туптало). Після цього підлітки недільної школи дали концерт в Липовецькому клубі. Парафіяни віддячили братчикам смачною вечерею. Вечір молодь провела біля вогнища — з гітарою і духовними піснями. Отець Василій люб’язно надав братчикам дров та місце для вогнища неподалік від храму. Вранці наступного дня, після молебню, кияни сфотографувались з місцевими парафіянами. Отець-парох запросив братчиків на храмове свято — Різдво Божої Матері.

У сам день свята до Липовця приїхали священики і миряни сусідніх сел та молодь з Києва. Відслужили літургію, обійшли церкву хресним ходом, почастували гостей. В атмосфері свята відчувається підтвердження слів Шевченка: “Сам Бог витає над селом”. А якщо Бог витає, то будуть і свої Шевченки в Липовці.

(Уривки з творів Т. Шевченка цитуються: Повн. зібр. тв. К., 1990. Т. 2. С. 16, 137, 250.)

Влад ГОЛОВІН

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

ukrline.com.ua Mu Rambler's Top100 ya.ts ya.me