Православные храмы

Часовня преподобного Нестора Летописца (в школе «Співтворчість», на Троещине)

Частная средняя общеобразовательная школа «Співтворчість» I–III…

Храм бессребреников Космы и Дамиана Римских (в НИИ онкологии АМН)

С 1990 х гг. в детском отделении НИИ Онкологии АМН проходили молебны.…

Храм Рождества Богородицы (в «Царском Селе»)

Строительство храма началось 26 марта / 8 апреля 2008 г. Первую…
Публикации

То был Ангел (о звезде Рождества Христова)

В некоторых книгах говорится о положительном значении астрологии. В частности,…

Радость о рождении в жизнь вечную

Во вторник второй недели по Пасхе Православная Церковь отмечает Радоницу — день…

“Село на нашій Україні...” (роздуми про Шевченка та сучасне село)

Є на Київщині село Липовець. Як їхати по трасі в напрямку Черкас, недалеко за…

Жива душа Олеся Гончара

Ти гадаєш, нас не підозрюють в якій-небудь земній меті ті, хто крім земної мети іншої не має? (Свт. Ігнатій Ставропольський). Якісь там є тайни в небесній блакиті… (Олесь Гончар. “Небо”).

Всю творчість українського письменника Олеся Терентійовича Гончара пронизує невгамовний потяг до неба, до вічної Правди. Йому було притаманне, як і кожному істинному таланту, концентроване бачення краси в навколишньому світі — він зрів собори, а не “культові споруди”, прославляв високих духом людей, а не “будівників комунізму”. Творча доля Олеся Гончара, його позиція як мислителя багато в чому ілюструє феноменальне буття вітчизняної літератури в безбожній державі: гнана Церква, ніби пророк Ілія Єлисеєві, кинула свій плащ світському слову… І слово, якому готувалася “функція” пропагандистського дурману, з волі Божої співало хвалу світлому й високому в людині. Адже не залежить від сатанинських декретів та указів недосяжне для ворога небо в душі людини…

Наприкінці життя, вже в 90-х, Олесь Терентійович занотував у щоденнику: “Хотів би дожити до Страшного Суду. Побачити пришестя Месії…”

Ознаки апостасії (відступництва), розпаду, духовної анархії, причому у масштабах всесвітніх, письменник давно відчував інтуїцією — варто почитати його записки-враження від подорожі на Захід в складі ООНівської делегації України ще в 50-х чи роман “Твоя зоря”.

Головний герой роману “Твоя зоря”, написаного в часи глухого “застою”, — укра-їнський дипломат Кирило Заболотний. Це людина, якій спричиняє біль усякий негаразд світу — кожна голодна дитина, винищена мураха і бджола, висохла ріка, воєн-ний конфлікт. За чверть сто-ліття до падіння нью-йоркських торгових веж говориться про явище повітряного піратства, загрозу тероризму… Обплутана дротами, закована залізом, розпродана і деморалізована, прибита безвихіддю Земля сповнює гіркотою серце дипломата-романтика. Прозора символіка роману — довга подорож до Богородиці, картини, намальованої земляком. Як зазначає одна з героїнь — остання подорож Кирила Заболотного (коли він вилітає в чергову “больову” точку планети) є продовженням “тієї подорожі”… “У сяйвах блакиті” розтанув літак із дипломатом, “розшуки нічого не дали”, минають літа для його дружини Софії, і, тільки дивлячись на білі хмари, вона ніби бачить “його образ, веселий, усміхнений, що з висоти небес наче щось каже їй, але за вітром — нічого не чути”… Чи не сама Мати Божа забрала до себе благородного трудівника, чиє серце билося в унісон з десятками сердець згорьованих, знедолених, стривожених — по всій планеті?..

“… Визволила мене Божа Мати”, — пише Олесь Гончар в щоденнику, маючи на увазі щасливий порятунок від концтабірних крематоріїв, коли за якоюсь незбагненною підказкою “згори” він потрапив до тієї колони полонених, яких відправляли на підне-вільну працю в табір під Полтавою, до колишнього радгоспу.

“Отже, дякую Тобі, Божа Мати, наша Заступнице… Ми живі”.

Ось ще пара щоденникових записів, уже саме воєнної пори, які підтверджують не тільки ту відому істину, що на війні немає атеїстів, а й наводять на думку: ніякі утиски клевретів диявола не змогли витравити зі свідомості нашого глибоко релігійного народу християнських віри, надії, любові, сукупно з мудрістю уповання на силу Божу, на заступництво святих…

“Сегодня переправились на понтонах через Днепр… Плыл и думал о Боге” (30 жовтня 1943 р.).

“Завтра праздник (Пасха) и на душе хорошо, празднично” (15 квітня 1944 р.). (Під час війни записи у щоденнику велись російською мовою. — Прим. автора.)

Олесь Гончар — як і Гоголь, Досто-євський, Шолохов — належить до тієї категорії письменників, чиї імена і по смерті періодично піддаються шельмуванню та обпльовуванню. Причина зрозуміла: безкомпромісний потяг до небесної Правди не влаштовує тих, хто слухає отця лжі і змушений смикатися в ницості пороху земного, у бруді пристрастей, гріхів і невситимого прагнення скороминущих вигод. Сплески ненависті, фальсифікацій та перекручень зазвичай припадають на періоди безчасся — чи то революція, чи нинішня часова “тріщина” постмодернізму, ідейної вичерпаності, духовної порожнечі. Руйначі-постмодерністи “повергають” вікові цінності, ставлять богохульні п’єси, проголошують “новаторством” свої бездарні кривляння; підносять “на щит” усякий негатив-розпусту, анархію, деструкцію сім’ї і країни, зраду. Не до душі їм суто християнська позиція Олеся Гончара: не може бути мети, дорожчої за совість. У фронтових записках письменник гірко іронізує з лейтенанта, що заявляє: “Истинный патриот во имя родины должен выполнять даже грязное дело”. Актуальна пісня, чи не так? Небесну Батьківщину сповід-ників, мучеників і новомучеників багато хто із сучасних політиків та крикунів, що пропагують заморські цінності, вважає метафорою. Чи й не думає про неї взагалі… “Дойчланд юбер аллес” уже було… А вище всьо-

го — таки Бог, таки суд Совісті.

 

Не в’їдеш на кривді в правду. На зраді і братовбивстві не здобудеш перемогу… Єзуїтський орден боровся зі світовою “тайною беззаконня” її ж методами. І опинився під її ж п’ятою. Бо “перемагай зло добром”, — заповідав апостол Павел (Рим. 12, 21). Інакше всяка правда стане неправдою.

Можна багато говорити про потужне духовне наповнення багатостраждального роману “Собор” (1968) із його ключовим закликом “Берегти собори душ”… Поставивши сміливі діагнози суспільних негараздів, викликаних атеїзмом, обездуховленням, інстинктами угодництва та “батькоборства”, письменник (і на той час уже поважний академік, живий класик, лауреат!) обрікає себе на невидиме мучеництво. Тим тяжче, що — невидиме… “Світ” і понині вустами псевдопатріотів іронізує: як то, мовляв, мучився “приласканий системою” Гончар? Кожен міряє по собі. Було ж усе: підроблені “обурені” листи “трудящих”, звинувачення в антирадянщині, в наклепах… Та були й сміливі голо-си, згадує запорізький письменник

П.Ребро, які не вписувались у “сценарії” парткомів: “Твір закликає нас бути патріотами, а не пустопорожніми космополітами!” — твердили “неслухняні” читачі…

Любіть ворогів ваших…

Ну що ж… Схема протистояння — стара.

Та не вічна.

Останнє слово — за Тим, Кому належало і перше слово.

“Вже не довго… до Страшного Суду”, — як каже кобзар в одному з віршів Бориса Олійника.

Довго чи не довго — не наше діло знати часи і строки. А любити вічне Добро, служити йому — наш обов’я-зок на своєму хресному шляху до Небесної Батьківщини.

Проходив якось я повз пам’ятник Олесеві Терентійовичу при вході до парку, названого його іменем…

Бачу — походжає неквапно біля постаменту білосніжний голуб, а за ним бігає-тупотить, заливається сміхом радісне хлопча… Щемливо-радісно стало на серці.

Помолився за упокій душі раба Божого Олександра… Прочитав розчулено слова, бронзою по граніту:

“З любові — творчість. З любові — щастя людське. Олесь Гончар”.

Любов — вища сходинка духовної досконалості, за святим Іоанном, ігуменом Синайським, автором славнозвісної “Ліствиці”, що його пам’ять вшановуємо у четверту неділю Великого посту…

Молімося Господеві, щоб дарував нам ту велику Любов до Бога, людини і правди, якої сподобилися великі духовні й мирські світочі народу нашого, всього Божого люду!

Олександр ЯРОВИЙ, кандидат філологічних наук

 
Поиск на сайте
Календарь
ukrline.com.ua Rambler's Top100 ya.ts ya.me Mu