Духовна гордість губить багатьох. Через неї люди часто не тільки втрачають нагороду за свої добрі діла, але й прикликають на себе гнів Божий.

Видів цієї гордості безліч і перечислити їх важко, всі вони ведуть душу до погибелі. Для прикладу візьмемо такий. “Ох, — говорять деякі, — які безсердечні багачі: сліз бідним не витирають, любові до ближніх не мають! Якщо б я був багатим, скільки б пригорнув вдів і сиріт, скільки б зробив добра!” І що ж? Можливо, такій людині дійсно випаде багатство і вона зробить іншим багато добра. Але як? Неодмінно з думкою: “Ось я який! Не такий, як інші люди!” І через цю фарисейську пихатість добро в очах Божих перестає бути добром.

Один старець-стовпник на ім’я Феодосій, який жив неподалік від Едеси, на запитання св. Феодора, що змусило його зійти на стовп і стільки років перебувати на ньому, відповів: “Разом зі старшим братом ми відреклись світу ще з юності. Перші три роки провели ми у монастирі, а потім пішли в пустелю і, знайшовши там дві печери, поселились: я в одній, брат — в іншій. Час проводили в мовчанні, пості і молитві, і сходились разом тільки в неділю. Проте таке життя у пустелі виявилось для мене коротким. Одного разу, коли ми вийшли зі своїх печер, щоб зібрати колосся й коріння для їжі, і вже знаходились на деякій відстані один від одного, я помітив, що брат мій раптом зупинився на одному місці, ніби-то чогось злякавшись, а потім стрімголов побіг і сховався у своїй печері. Я здивувався і пішов до того місця, де брат зупинився. І що ж? Там я побачив багато золота. Не довго думаючи, я зняв з себе мантію, зібрав у неї скарб і з великим зусиллям приніс його в свою келію. Після цього, не сказавши брату ні слова, я пішов до міста і влаштував там монастир з лікарнею та притулком для прочан. Все я ввірив досвідченому ігумену, дав йому 1000 златниць, а другу тисячу роздав бідним, і, знову залишивши світ, пішов у пустелю до свого брата. Дорогою я став високо думати про себе і засуджував свого брата за те, що він не захотів зробити добра, знайшовши золото. Коли ж я підійшов до печери брата, то думки зарозумілості і самохвальства уже цілком заволоділи мною. Але в цей самий час мені з’явився Ангел Божий в грізному вигляді і говорить: “Знай, — все, що ти зробив, не варте того, що учинив твій брат, переступивши через золото, і він незрівнянно вищий і достойніший від тебе перед Богом. Ти навіть не достойний того, щоб бачити його, і це буде до тих пір, доки ти не очистиш себе від свого гріха сльозами і покаянням”. Після цього Ангел став невидимим, а я, підійшовши до печери свого брата, на велике здивування, дійсно не зміг його побачити. Тут, біля печери, я пролив багато сліз, так, що зовсім занеміг. Нарешті, Господь змилувався наді мною і сповістив, щоб я пішов в інше місце. Прожив я так 49 років і тільки на 50-й рік Ангел сповістив мені повне прощення і обіцяв, що я побачусь з братом в оселях небесних”.

Отож, так і нам, перш, ніж здійснити яке-небудь добре діло, треба звернути увагу на те, чи чисті наші спонукання. Якщо так, то з допомогою Божою будемо трудитись, а ні, то спочатку очистимо своє серце від злих думок, а вже потім приступимо до задуманної справи. Інакше зусилля наші будуть подібними до доброго насіння, яке попало в бур’ян і не може зійти і принести плід.

Підготувала Олена ГоловІна