Роль Церкви у становленні суспільства
Різні форми і моделі його пропонуються політичними і громадськими діячами, зауважуючи, що провідною силою в становленні такого суспільства повинна бути демократія, економіка, власність, культура, духовність та інші інституції. Найкращою могла б стати форма суспільства, запропонована людству християнством.
На початку свого зародження християнство дало зразок найдосконалішого суспільства, яке основується на любові, рівності, святості, справедливості, правді, добрі і високій моралі. Про життя перших людей, що складали таку християнську спільноту, ми узнаємо зі сторінок Святого Письма: “Усі ж віруючі були вкупі і мали все спільне. І продавали майно і всяку власність, і ділили між усіма, зважаючи на потребу кожного... хвалячи Бога і перебуваючи в любові в усього народу” (Діян. 2, 44–45, 47). “У багатьох з тих, що увірували, було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з майна свого не називав своїм, а все в них було спільне. Не було між ними жодного вбогого; бо всі, хто володів землями або домами, продавали їх, приносили гроші за продане і клали до ніг Апостолів; і давалось кожному, хто чого потребував” (Діян. 4, 32, 34–35).
Побудові такого ідеального суспільства на землі повинна була сприяти заснована Господом Іісусом Христом Церква. Християнська Церква відіграла вирішальну роль у відродженні завмираючого поганського світу, на руїнах якого постали християнські держави з високоморальними законами, зі справедливими суспільно-економічними відносинами, з високою культурою, з розвинутою цивілізацією та зі священним ставленням до людської особистості. Чим більше Свята Церква могла впливати на різні сфери земного життя, тим більше вони процвітали, розвивалися і вдосконалювались. Особливо велику місію в розбудові нового життя на землі здійснила Свята Церква, коли звільнилася від постійних гонінь та переслідувань і отримала можливість безпосередньо впливати на формування нових державних відносин.
Під впливом християнських ідей відбулося духовне відродження багатьох народів, високо піднявся їхній економічний, соціальний і культурний рівень, зовсім іншого смислу набуло життя на землі, повністю змі-нився моральний стан усього світу.
Державна влада в своїх діях насамперед виходила із духовних потреб підданих, опиралася на високий авторитет Церкви, яка завжди вчила своїх вірних: “Усяка душа нехай підкоряється вищій владі, бо немає влади не від Бога; існуючі ж власті поставлені Богом. Тому той, хто противиться владі, противиться Божому повелінню” (Рим. 13, 1–2).
Все внутрішнє і зовнішнє життя держави було проникнуте християнським духом. Всі закони, які видавала світська влада, не суперечили вищим божественним законам, принесеним на землю Іісусом Христом, тому вони сумлінно виконувалися громадянами. Порушення державних законів вважалося великим гріхом. Світські закони, які узгоджувалися з божественною волею, не обтяжували підданих, бо силу виконувати їх вони отримували від самого Христа, який сказав: “...бо іго (тобто вчення) Моє добре, і тягар Мій легкий” (Мф. 11, 30).
Повертаючись в глибінь першоджерел бутності нашої держави і нашого народу, можна сказати: не було б Церкви, не було б Святого Володимира Великого — не було б великої святої Київської Русі. Православна Церква об’єднала удільні князів-ства, скріпила живий зв’язок між розрізненими слов’янськими племенами, заклала міцну основу, на якій розбудувалася Київська Русь і виросла могутня централізована держава. Вона багато посприяла формуванню Київської Русі, влила життя в її державний організм, постійно підтримувала його життєздатність.
Під впливом євангельського вчення, яке несла Церква людям, покращилось життя всіх верств населення. Церква своїм благодатним впливом розвіювала ворожнечу, помсту, жорстокість, приниження людської гідності, братовбивство, криваву різню, дикі звичаї, постійні міжусобні війни і вселила в людські серця святу любов до Бога і до свого ближнього. Таким чином згуртовувала народ, єднала його в єдине ціле, формувала єдину націю, яка й сьогодні є однією з найчисельніших у світі.
Завдяки розгорнутій церковній діяльності змогли розвинутися в Київській Русі письменність, друкарство, мистецтво, храмобудівництво, архітектура, церковний спів. Всі благі починання в державі освячувались Церквою, це забезпечувало їм успіх: держава укріплялася, розвивалася. Церква стримувала в ній негативні процеси, викривала згубні пороки в народі і з ними боролася.
Без Православної Церкви Київська Русь ніколи не змогла б так високо піднятися і стати великою розвинутою європейською державою.
Щоб бачити роль Церкви у становленні сьогоднішнього сус-пільства, треба усвідомити, що таке Церква, і зрозуміти її природу. Церква є надприродна божественна установа, покликана побудувати Царство Боже на землі. За вченням апостола Павла Христос є “...главою Церкви, яка є тіло Його” (Єф. 1, 22–23). Це означає, що в ній проявляється божественне життя Христа. Тому Церква наділена божественною силою, внаслідок чого може духовно оживити людину і зробити її життєздатною в різнобічній діяльності, впливаючи не тільки на духовний стан людини, але й на її зовнішню діяльність. Духовною силою Церкви можуть бути проникнуті всі сфери земного життя.
Як тіло без душі стає бездиханним, так і суспільство без Церкви стає мертвим. Де тільки проявляється діяльність Церкви, там налагоджується здорове і гармонійне життя, тому що божественні закони, які вона утверджує в земному житті, повністю відповідають потре-бам людської духовно-моральної природи, сприяють її моральному вдосконаленню і досягненню вищого блага на землі.
Якщо ми сьогодні спостерігаємо страшний занепад моралі, знищення духовності, збідніння культури, крайнє послаблення шлюбних і родинних зв’язків, розвал в економіці, відсутність соціального служіння, повне занедбання виховання молоді, зневагу людської особистості, то це тільки тому, що Церква довгі роки була відторгнута від усіх сфер людського життя, їй була закрита дорога до будь-якої діяльності. Церкву ізолювали від суспільства як найнебезпечнішу злочинну установу. Але й в ізоляції Церква залишилася живою і святою, а суспільство без неї перетворилося мало що не на цілковите пекло.
Державна влада, різні інституції і служби, інтелігенція, діячі культури і науки, політичні і громадські провідники повинні ясно зрозуміти, що без Церкви неможливе ні духовне, ні економічне відродження нашого суспільства. Усім — від президента до простого громадянина — треба визнати вищий авторитет Церкви, її духовну силу і направляти життя в суспільстві так, щоб воно не йшло врозріз з духовним життям Церкви. Вона повинна піклуватися про внутрішнє життя і духовно-моральний стан кожної людини, кожної сім’ї і всього народу, а держава має дбати про зовнішній добробут і земне благополуччя кожного громадянина і цілого суспільства. Щоб зупинити його деградацію і моральний занепад, Церква повинна насамперед вивести народ із духовної темряви, в якій він заблудився і не може знайти дорогу до світла.
Для цього Церкві необхідно надати вільний доступ до всіх засобів інформації. Повинно бути введено обов’язкове викладання Закону Божого в усіх навчальних закладах, адже від виховання молоді залежить майбутність нашого суспільства. Держава має всебічно сприяти Церкві в проведенні катихізації серед народу.
Таким чином Церква зможе відкрити духовні очі людям, пробудити їхні душі, дати їм знання про Бога, роз’яснити, в чому полягає смисл нашого земного буття. Допоможе кожному усвідомити всю відповідальність перед майбутнім судом Божим за скоєні злочини і змусить багатьох людей задуматись над своїм гріховним життям. Без авторитетного голосу Церкви неможливо встановити справедливі суспільно-економічні відносини, за яких кожний був би забезпечений і всі жили б у достатку. Церква повинна зайнятися соціальним слу-жінням: піклуватися престарілими, одинокими, хворими і сиротами.
Якщо державна влада хоче, щоб народ визнавав її авторитет і виконував видані нею закони, вона має насамперед узгоджувати їх із законами вічної правди, які закладені Богом в духовну природу людини і записані на скрижалях її серця. Все законодавство має бути проникнуте християнською любов’ю, з неї воно повинно починатися і нею завершуватися. Тільки за такої умови можна перетворити суспільство в єдину дружну сім’ю, досягнути в ньому примирення, взаємодовір’я і однодумства.
Під впливом християнської віри, яку проповідує Церква, зникнуть ідеологічні, психологічні і політичні відмінності, що існують між різними частинами нашого суспільства, і воно, об’єднавшись політично й духовно, набуде такої форми, за якої задовольняться віковічні прагнення українського народу мати власну незалежну державу. Найкращий зв’язок найдосконалішого сус-пільства дало людству християнство. Державним проповідникам не треба ламати голову і вишукувати якийсь новий і особливий спосіб життя для нашого народу, а треба використати той, який пропонує Церква. Тоді буде побудована вільна держава Україна, утвердиться її економічна і політична могутність, підніметься дух народу і настане справжній розквіт життя.
Прот. Георгій СОБ’ЯТ, доктор богослів’я
| ← Успіння Пресвятої Богородиці | Преподобный Нил Синайский: о кротости → |
|---|