Встановлення Петрова поста відноситься до перших часів існування Православної Церкви.

Про його церковне  узаконення згадується в постановах апостольських: “Після П’ятидесятниці  святкуйте одну седмицю, а потім постіться; справедливість вимагає і радіти  після прийняття дарів від Бога, і поститися після полегшення плоті”.

Але остаточно цей піст затвердився, коли в Константинополі і Римі, який тоді ще не відпав від Православ’я, були збудовані храми в ім’я первоверховних апостолів Петра і Павла. Освячення константинопольського храму відбулося в день пам’яті апостолів 29 червня (за новим стилем — 12 липня), і з тих пір цей день став особливо урочистим і на Сході, і на Заході. У Православній Церкві затвердилося приготування благочестивих християн до цього свята постом і молитвою.

З IV століття свідчення отців Церкви про апостольський піст стають усе частішими, про нього згадують св. Афанасій Великий, Амвросій Медіоланський, а в V столітті — Лев Великий і Феодорит Кирський.

Св. Афанасій Великий, описуючи у своїй захисній промові до імператора Констанція нещастя, заподіяні православним християнам від аріан, говорить: “Народ, який постився в тиждень після святої П’ятидесятниці, відійшов для молитви на кладовище”.

Чому цей піст названо апостольським?

Цей літній піст, що називається зараз Петровим, або апостольським, раніше називали постом П’ятидесятниці.

Церква закликає нас до цього посту за прикладом святих апостолів, які, прийнявши Святого Духа в день П’ятидесятниці, у пості і молитві (“в труді  і у виснаженні, часто без сну, в голоді і спразі, часто в постах” — 2 Кор. 11, 27) готувалися до всесвітньої проповіді Євангелія.

Апостоли Христови завжди готували себе до служби постом і молитвою —  (“вони, попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх” — Діян. 13, 3).

За словами святителя Іоанна Златоуста “піст з вірою багато дає міцності, тому що навчає великому любомудрію, людину робить Ангелом, та ще й зміцнює проти сил безтілесних... той, хто молиться, як належить, і до того ж поститься, небагато вимагає; а хто вимагає небагато, той не буде срібролюбним; а хто не срібролюбний, той любить подавати милостиню. Хто поститься, той стає легким і окриляється, і з бадьорим духом молиться, погашає злі похоті, умилостивлює Бога й скоряє гордовитий дух свій. Тому апостоли майже завжди постились”.

Підготував Д. Олєйніков