Ніякий гріх так не розповсюджений між людьми, як марнослів’я. Слова течуть, немов ріка, а вгамувати спрагу нічим, бо вода гнила. Тут осуджують, там розпускають плітки, в ін-шому місці срамословлять, ще десь хитрою балаканиною піднімають шалений сміх...

Марнослів’я виявляє в людині відсутність страху Божого і нестачу віри. “Марнослів’я і даремне витрачання часу, — говорить святий Антіох, — народжується від браку страху Божого і від незнання майбутнього. Бо якщо боялися б муки, то ніколи б не марнословили”. А святий апостол Яків пише: “Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста” (Як. 1, 26).

Марнослів’я недобре і тому, що постійно шкодить іншим. Говорять, що слова — це вітер. І як вітер часом буває смертоносним, так і слова людини, якщо вони направлені проти честі ближнього. Іісус, син Сірахов, говорить: “Удар батька утворює рубець, а удар язика трощить кіст-ки” (Сір. 28, 20). Це значить, що страждання, які спричинені наклепом, від-чутніші від тілесних мук. Удар батька спричиняє рубці, які з часом  заживають, лихомовність приводить до невиліковних ран. “Багато хто, — продовжує Сірах, — впав від гострого меча, проте не стільки, скільки впало від язика” (Сір. 28, 21).

Марнослів’я, нарешті, недобре й тому, що воно шкодить самій людині, яка має цей недолік. Вона намагається своїм язиком дошкулити ближньому, а ті платять тим самим, при-єднуючи  до цього ще й злобу та ненависть. “Багатомовний, — говорить той самий Сірах, — стає противним... і буде зненавидженим” (20, 8). “Шептун оскверняє свою душу і буде зненавиджений всюди, де б не жив” (21, 31).

Частіше будемо придивлятися до цього, а разом і не забувати, що за кожне даремне слово ми повинні дати відповідь на суді Божому. “Кажу ж вам, — говорить Господь, — що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь в день суду” (Мф. 12,  36).

“Постав, Господи, охорону устам моїм, і захисти двері уст моїх” (Пс. 140, 3).