Спостереження православного педагога за позитивним впливом на дитячу душу літнього відпочинку, проведеного у дусі християнського благочестя.

Шкільний вік має особливе значення для особистості людини. В ньому закладаються фундаментальні основи світо-сприйняття та світогляду, формується відношення до Бога та людей. Православна педагогіка, маючи відношення до духовної сфери життя, допомагає  родині і Церкві виплекувати дитину, віддану Богу. Православні педагоги засобами навчання та виховання, а також особистим життям разом з пастирями Церкви ведуть дітей до спасіння душі. В умовах реального життя вчителю дуже важко донести до дітей Слово Боже. В багатьох школах ставлення до релігії негативне, а то й вороже. Нецерковним людям важко розібратись серед різних конфесій і пізнати істинну віру. Тому й сучасні педагогічні концепції виховання “гармонійної” чи “прагматичної” людини без православної віри приводять до формування “наукоподібного” чи атеїстичного світогляду.

Так, метою організації херсонського поселення було засвоєння навиків християн-ського життя. Кожен день починався та закінчувався спільною молитвою, кожен день діти сповідались у священика, кожен день був присвячений якійсь християнській тематиці. Молитва, послух, прощення, любов до ближнього та ворога — все це діти сприймали не тільки за книжками та проповідями, а й намагалися застосувати у відношенні до товаришів, батьків, дорослих. Важливим моментом духовної єдності була спільна участь у ранкових та вечірніх молитвах і богослужінні. Був випадок, коли маленький хлопчик під час вечірнього правила заснув та впав. Треба було бачити, з якою любов’ю до нього кинулися дорослі та діти, щоб  допомогти піднятись, і як він терпляче стояв поруч зі старшим братом і  ніяк не бажав йти відпочивати. Таким чином, занурюючись кожного дня в створену педагогами атмосферу проблемних ситуацій, діти свідомо робили вибір між добром та злом, любов’ю та ненавистю, працею та лінощами. В цій праці душа дитини зростала духовно.

Якщо херсонське селище проводилось як оздоровче, то київське органічно об’єднувало відпочинок і працю. Діти поруч з батьками виконували різні доручення: на городі, в кухні, у ремонті сільського храму. Родини проживали у наметах. Ввечері після спільної молитви співали пісні біля вогнища. У вихідні дні ходили у ліс, на озеро, загартовувались в турис-тичному поході. Спілкування дітей з православними педагогами, дорослими пробуджувало бажання наслі-дувати їх вчинки, певні дії. Дитячі душі насичувались православним духом через життя в православному середовищі.

Особливе значення для дитячої душі мають паломництва до святих місць. Зустріч з живою історією Батьківщини, з православними святинями народу сприяє пробудженню страху Божого, совісті та потреби спілкування з Богом.

Для підліткового віку характерно ствердження себе як особистості. Туристичні походи через об’єктивні труднощі, притаманні їм, дають дітям таку змогу. Але здолання всіх труднощів не мають особливого сенсу без духовного зростання душі. Неможливо любити свою Батьківщину, не знаючи її справжню історію. І тільки паломництво до святинь може дати дітям відповідь на важливі питання: що відстоювали, за що вмирали, що було найцінніше в житті наших предків.

В умовах загальноосвітньої школи православні педагоги мають можливість засобами екскурсій та походів формувати в дітях християнські чесноти та доброзичливе ставлення до віри.

Таким чином, літні селища, паломництва, походи, екскурсії благотворно впливають на дітей, формують їх душі, насичують її православним духом.

С. ФОКІН, кандидат педагогічних наук