Навряд чи хто буде заперечувати, що жінка має величезний вплив на людські справи — і добрі, і погані.

Творець не дарував їй  владу, котра підпорядковує слабого сильному і діє примусово, але Він дарував їй вплив, який підкоряє і сильного слабшому так, що сильний і не помічає цього, і підкоряється слабкішому, не відчуваючи при цьому обмеження своєї свободи.

У чому ж покликання жінки? Декому це запитання здається дивним. “Жінка, — кажуть вони, —  людина, відповідно і покликання її загальнолюдське”. Та й насправді, постійне самовдосконалення, намагання наслідувати подобу Творця  — загальне покликання   обох статей. Але жінка не лише людина, вона жінка, і тому, як жінка, повинна мати ще й своє окреме покликання, відмінне від покликання чоловіка, і не має значення, заміжня вона чи ні.

Цитата з книги “Покликання жінки за вченням Слова Божого” зовсім не випадкова, адже найзатятіші феміністки не можуть заперечувати відмінність призначення чоловіка і жінки у цьому житті.

Не маючи на меті робити грунтовне дослідження становища сучасної жінки, хочу просто порівняти два, умовно кажучи, “жіночі” свята — 8 Березня і День жон-мироносиць, який відзначають у третю неділю після Пасхи.

Перше з них придумали пролетарські феміністки, можливо й Клара Цеткін. Цей день “солідарності жінок” створено штучно і виключно для підтримки чоловіків у їх боротьбі з експлуататорами-капіталістами. Страйки і барикади більшовики ставили для жінки вищими за турботу про рідних і близьких.

Зараз усі ці революційні і бойові гасла канули в Лєту, і 8 Березня перетворилося у звичайнісіньке світське гуляння. Нині жінок вітають тільки за, даруйте, статевою ознакою, принаймні ніяких інших причин ніхто сформулювати не може. “Ну, як же не відсвяткувати!”, “Хоч раз на рік привітають“, — такі відповіді звучать з жіночих вуст. А чоловіки... піднімають виручку у квітникарок і продавщиць магазинів. Підвищують власну самооцінку, роблять широкий жест, коротше втішають самолюбство — і власне, і жіноче.

Багато жінок підтримують саму ідею святкування дамського весняного свята, бо, по-перше, звикли до “маленьких радощів” життя, а, по-друге, і гадки не мають про існування інших свят, які насправді вшановують жінку, вшановують у відповідності з тим високим призначенням, яке дав їй Сам Творець. А такі свята є, вони просто витравлені з нашої пам’яті безбожним режимом.  Скажімо, свято жон-мироносиць існує дуже давно, і раніше всі вітали у цей день мам, бабусь, дочок, сестер. Християни і зараз відзначають цей день — окремою службою у храмі і вітанням жінок в парафіях, діти влаштовують концерти для мам і бабусь. Власноручно готують зворушливі подарунки... Мабуть, зараз дуже важливо відновити це свято, принести його у світ, щоб ми не залишалися і далі “Іванами безрідними”.

У чому ж різниця між 8 Березня і святом жон-мироносиць? Там вітають жінку за те, що вона жінка, у Церкві — за святість її турботи, її тягаря заради ближніх і слави Божої. Там жінки намагаються підмалювати своє обличчя, у Церкві вони, здобуваючи чесноти, прикрашають свою безсмертну душу. Там усіляко “підігрують” таким почуттям як марнославство, самолюбство, гордість; Церква вищими достоїнствами жінки вважає “не заплітання волосся, не золото, не перли, не дорогоцінний одяг, а добрі діла, як личить жінкам, які присвячують себе благочестю” (1 Тим. 2, 9–10).

У контексті цього свята хочеться сказати кілька слів про покликання жінки. Перш за все, зверніть увагу на саму назву свята — День жон-мироносиць. Це тому, що Церква точно знає, які здібності має жін-ка, у чому їх відмінність від чоловічих. А вони не є рівними, але не є і нерівними, вони — РІЗНІ, вони мають інший характер, вони премудро пристосовані Творцем до іншої мети.

“І сказав Господь Бог: “Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створимо йому поміч-ника по ньому” (Бут. 2, 18).

Жінку-подругу подарував чоловікові Бог. Вона своєю любов’ю, своєю допомогою покликана здійснити блаженство для обох, її покликання — любов.

Цьому покликанню відпо-відає і те місце, яке визначене жінці Самим Богом. Воно не принизливе для жінки. Воно не нижче чоловічого. Оскільки вона не лише помічниця йому, вона помічниця “подібна йому”, і лише за цієї умови рівності здатна надати йому допомогу, якої він потребує. Однак це місце другорядне, залежне: жінка створена після чоловіка, створена для чоловіка. Взята “кість від костей... і тіло від тіла... вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка” (Бут.2, 23), вона на-стільки поєднана з ним, що він не може принизити її, не принизивши самого себе.

Апостоли вчили: “...жінка є слава чоловіка... і не чоловік був створений для жінка, а жінка для чоловіка”(1 Кор. 7–9). А також: “Жінка нехай вчиться в безмовності, в повній покорі, а навчати жінці не дозволяю, ані панувати над чоловіком” (1 Тим. 2, 11–12).

Приклад того, до яких страшних наслідків може привести відсутність у жінки страху перед чоловіком наведено у самому Євангелії: Пихатий Ірод Антипа дав своїй дружині таку владу, що одного разу вона насмілилася вимагати через свою дочку Саломію, яка звабливо танцювала на бенкеті, принести їй на блюді голову Іоанна Предтечі. Саломія, згідно з Переданням, ще за земного життя була покарана: вона провалилась в ополонку, у якій її голову зрізали гострі крижини.

Ворог роду людського спотворив християнську ідею однакової цінності чоловічої і жіночої особистості, підмінивши її вимогами рівноправ’я. Це призвело до мішанини функцій і розвалу сім’ї. Цей замисел і провели феміністки — 8 Березня за православним календарем або передсвято, або саме свято першого і другого знайдення голови Іоанна Предтечі.

Таким чином, згідно зі Святим Письмом, жінка — подруга, яка дана чоловікові і яка повинна з любов’ю трудитися для його блага і для блага вічного. Звичайно, емансиповані жінки, прочитавши ці рядки, кричатимуть: “Караул! Порушують права людини! Пригнічують!” і тому подібні слова. Але, признайтеся чесно: яка жінка хоч раз у житті не побажала знайти собі підтримку і надійний притулок в особі чоловіка? Яка жінка не ховала у глибині свого серця надії, що прийдуть шукати саме її, хоч би цього довелося чекати до самої смерті? Закон усіх часів і усіх народів надає чоловікові виключне право пропонувати руку і серце.

Природа жінки повністю розкрита у Святому Письмі, а записано в ньому лише те, що написано у серці жінки. І за природою, і згідно з Писанням — покликання жінки — любов. І лише любов може зробити людину вірною до кінця. І жони-мироносиці, про яких ми так мало знаємо й інші йшли за Ним: мати Якова і Іоанна та інші, слухаючи Його вчення, навчаючись Христових заповідей любові, але такої любові, якої вони не знали, не чули раніше. Вони не побоялись стояти поруч, коли помирав Христос на Хресті. Вони не побоялись прийти помазати Його тіло, коли всі інші злякались.

Любов виявилася сильнішою за страх, вона перемогла загрозу покарання, переборола все...

Олена ГОЛОВІНА