Радониця

Загальне поминання померлих Православна Церква здійснює кілька разів на рік. Але особливим воно є в пасхальний час.

Бо віруюче серце християнина, зазнавши насолоди радості й торжества світлої Господньої Пасхи, поділившись радісними переживаннями Великодніх свят з рідними та близькими, прагне донести цю звістку про перемогу Христового Воскресіння і до своїх спочилих. Уже в давні часи на Русі встановився звичай поминати померлих у вівторок або понеділок Фоминої седмиці. Наші предки, бажаючи донести радісну звістку про Воскресіння Господнє до своїх померлих ближніх, почали і самий день поминання померлих називати Радоницею, на знак пасхальної радості. Окрім того, було дано цьому дню ще й інші назви — “могилки”, “гробки”, “проводи”, — які свідчать про те, що вже в давнину серед наших віруючих утвердився звичай нести пасхальну звістку померлим рідним на могили.

Тому в ці поминальні дні в православних храмах відправляються заупокійні богослужіння, до яких приєднуються й пасхальні піснеспіви. Люди приходять на вечірнє заупокійне богослужіння, літургію та панахиди і подають священнослужителям записки з іменами своїх померлих, щоб вони пом’янули їх. Окрім цього, священнослужителі та віруючі йдуть у ці дні на кладовище, щоб і там, на могилах, здійснити заупокійне поминання, поділитися зі спочилими пасхальною радістю в молитовному спілкуванні та попросити у Бога подання і їм благодаті Христового Воскресіння.

Пом’янувши своїх померлих, православний віруючий дякує Воскреслому Христу Богу за таку велику ласку, даровану йому в цей пасхальний час, і просить у Господа, щоб він зберіг у його серці пасхальне відчуття і щоб воно було домінуючим у його подальшому житті.