Православные храмы

Храм благоверного князя Олега Брянского (на Дарнице)

Строительство храма началось в августе 2009 г. Первую Литургию в нем…

Храм святых Царственных страстотерпцев (в 1‑й детской больнице)

Первый Молебен (освящение куличей) служили на Пасху, 10 / 23 апреля…

Храм всех святых воинов

27 апреля / 10 мая 2009 г. освятили Крест на месте строительства…
Публикации

Стрітення Господнє

Праведному Симеону було обіцяно, що він не помре, доки не побачить Христа…

Сретение Господне

Евангелие повествует: жил во Иерусалиме старец Симеон. Был он праведный и…

“Я не жалею ни об одном из прожитых дней...”. К 70-летию протоиерея Всеволода Рыбчинского

Милостью Божией я прожил семьдесят лет, тридцать два из которых — в…

Новітні Мічурінці, або популярно про генну інженерію

“Вивчи дух часу, аби, якщо можливо, уникнути його впливу” Свт. Ігнатій Брянчанинов; “...мудрість світу цього є безумство перед Богом, як написано: “Він ловить мудрих у хитрощах їхніх” (Іов. 5, 13)”  (1 Кор. 3, 19)

Про генну інженерію широкий загал нашої країни дізнався не так давно. Причому інформація стосувалася переважно генно модифікованої (ГМ) картоплі канадської фірми “Monsato”, якою збиралися засіяти українські поля. Схвильована громадськість запитувала: “Якщо цю картоплю не їсть навіть колорадський жук, то як їстиме її людина?” А деякі жартівники навіть кепкували: “Якщо колорадський жук не їстиме картоплі, то що ж він їстиме?”

Але картопля — не єдиний результат модифікації продуктів. Що таке, власне, генна інженерія і з чим її їдять? Якщо взагалі можна їсти те, що вона виробляє.

Сьогодні вчені, які працюють над найновішою технологією — генною інженерією, здатні легко поєднати полуницю з оселедцем, банан з анальгіном, схрестити Слона і Моську та зробити ще багато дивних і малозрозумілих речей. Навіщо потрібні такі чудернацькі гібриди?  Як пояснюють самі вчені, переважна більшість науковців такими питаннями не переймається. Сама наука за визначенням — це пошук чогось нового, тому психологія науковця (світського) спрямована на те, аби знайти щось незвичайне. А до чого цей пошук може призвести — окреме питання, яке наукового пошуку не стосується.

Такий погляд призводить до хибної настанови, нібито науково-технічний розвиток не повинен бути обмежений будь-якими  моральними, філософськими або релігій-ними вимогами. Але Церква завжди попереджала, що “за такої “свободи” науково-технічний розвиток потрапляє у полон людських пристрастей, перш за все марнославства, гордості, прагнення найбільшого комфорту, які руйнують духовну гармонію життя, з усіма негативними явищами, що звідси випливають. Тому нині для забезпечення нормальної людської діяльності як ніколи потрібне відновлення втраченого зв’язку наукового знання з релігійними духовними і моральними цінностями... Хоча наука і може бути одним із засобів пізнання Бога (Рим.1,19–20), православ’я бачить у ній також природний інструмент благоустрою земного життя, яким треба користуватися дуже обережно” (“Основи соціальної кон-цепції Православної Церкви”).

“Вивчи дух часу...”

Слово “ген” означає “рід”. Біблія говорить: у третій день від створення світу Бог звелів рослинам і тваринам творити собі подібних саме за родом своїм. Говорячи сучасною мовою, творити, завдяки премудро вкладеному в усе живе генетичному апаратові.

Наука називає геном біологічно осмислену одиницю інформації, яка за своєю хімічною природою є відрізком молекули ДНК. А сама ДНК (дезоксирибонуклеїнова кислота) — це тонка нитка, вздовж якої записана уся спадкова інформація. До речі, довжина цієї нитки близько 60000000 км. Оскільки ген — одиниця інформації, яка забезпечує ту чи іншу ознаку, то вона, як і будь-яка інша інформація, записана якимось кодом. Код — це просто спосіб запису інформації, який складається з набору якихось елементів. Наприклад, електронних імпульсів в магнітофоні, рисочок і паличок, коли ми пишемо на папері, тощо. А далі йде зчитування відповідної інформації.

Гени усього живого записано чотирма буквами: Аденін, Тимін, Гутанін, Цитазін (А, Т, Г, Ц). Найдивовижніше те, що у всіх живих організмів — від бактерій до людини — код універсальний, тобто одними й тими ж буквами записана генетична інформація усіх без винятку живих істот. Звідси випливає принципова, зовсім неймовірна річ — спадковість усієї біосфери  планети Земля є настільки загальною, що нею можна маніпулювати і, маючи відпо-відний метод, переносити з одного організму в інший. Уявіть собі, що вашу спадковість, у вигляді  її матеріального носія, можна із вас витягти і внести у щось інше — дерево, жабу, крота... Психологічно це важко сприймається, але практично це реалізується і досить широко.

Коли вперше (ще у 1928 році) випадково дізналися, що існує дещо, що можна відокремити від живого і передати іншому живому, це сприймалось як щось кумедне. Але це  почали вивчати. Коли зрозуміли, що одні ознаки у живих істот можна вилучати зовсім або замінювати їх іншими, стало ясним,  що це  можливий шлях управління світом. Зробити  поєднання кози і лисиці, лисиці  і людини — це виходить за межі будь-якої фантастики. Процес  можна повторювати, відтворювати, тобто процес  науково доведено. На ці спостереження були кинуті колосальні кошти. (Наприклад, фірма “Monsato” на саму лише  трансгенну картоплю витратила понад мільярд доларів). Зараз ситуація така: ген розшифровано, усі букви відомі, але прочитати їх у повному тексті не можуть. Це все одно, якби до вас потрапили письмена з якої-небудь планети — усі букви відомі, окремі слова теж, а все разом прочитати неможливо, бо не ясно, у якій послідовності їх складати. Функціональна геноміка, як кажуть вчені, — це останнє, що треба, аби перекроювати все, що завгодно.

Найбільш сміливі вчені заявляють, що вони скоро закінчать не просто розшифровку всіх відомих хромосом,  а й ідентифікують їх і створять вичерпну матрицю. Ну а з нею вже поєднуй хоч крокодила з собакою, хоч людину з тарганом, прости, Господи! Та чи все так просто із цією таємницею всесвіту?  Відомо, що всі гени шестимільярдного людства можна розмістити в одній піпетці. Однак, незважаючи на заяви вчених, сьогодні відкрито зміст  лише 5 відсотків довжини ланцюжка ДНК. Цілком можливо, що інші 95 відсотків людство так і не зможе здолати. На все воля Божа...

Для чого потрібні трансгенні продукти?

Поки, дякувати Богові, до експериментів з людьми справа не дійшла, вчені заповзято маніпулюють рослинами. Прихильники застосування генної інженерії запевняють, що нічого шкідливого у такій їжі немає. Більше того: підвищення врожайності саме цих культур — єдиний шлях нагодувати населення Землі, яке неухильно зростає. (Одразу ж виникає природнє запитання: “Чому ж зараз 800 млн. людей у світі голодують?  Адже продуктів виробляється достатньо. Голод — результат нерівного доступу до їжі; продуктів достатньо, у бідних просто немає грошей, аби їх купувати.)

У такі рослини можна “вставляти” вітаміни, вакцини проти різних хвороб, їх легше пристосовувати до засухи чи холоду,  вони не потребують обробки проти шкідників пес-тицидами і гербіцидами. Усе це було б чудово, якби не одне, надто суттєве, але. Генна інженерія протиприродна за визначенням, оскільки модифікація з генами — це амбі-ційне втручання людини у сферу, яка належить виключно Всевишньому. Але навіть у невіруючої людини виникає цілком справедливе запитання: невже людство, яке довело свою неспроможність зберегти  природні багатства планети, має право змінювати й експлуатувати основу життя — генетичну інформацію, накопичену і впорядковану упродовж мільйонів років?

До того ж, самі вчені не заперечують той факт, що процес пересадки генів не відрізняється особливою точністю. Інженери-генетики, які пересаджують гени у чужий ланцюжок ДНК,  здебільшого за так званою “технікою дробовика”, “стріляють” наосліп і не можуть знати напевно, у яке саме місце ланцюжка встроюються нові гени. Багато вчених вважають, що це може призвести до непередбачених наслідків. Точно невідомо, як вестиме себе новий ген в іншому місці. Крім того, один і той самий ген може формувати кілька ознак організму. Коли, приміром, в лосося “вмонтували” ген гормону росту, риба не лише значно збільшилась у розмірах, але і... позеленіла.

Розповсюджуються методи генної інженерії переважно в медицині і у сільському господарстві. Причому нехтуються природні кордони між видами і “змішуються” навіть рослинні та тваринні гени. (Це означає, що є можливість вирощувати рослини, які будуть “скоромними”.) Чи безпечні подібні маніпуляції, враховуючи, що в природних умовах нічого подібного не відбувається?  Що може трапитися при порушенні природних кордонів?  На ці питання сьогодні не може відповісти ніхто. Жодна людина, навіть найдосвідченіший учений, не здатна визначити, чим може обернутися вирощування і використання трансгенів для людини і природи.

На даному етапі спеціалісти констатують той факт, що знань в галузі біології і екології недостатньо для того, аби  впевнено встановити шкоду для оточуючого середовища і здоров’я людини від вживання генетично модифікованих продуктів.

Як цілком слушно сказав колись Альберт Ейнштейн: “Нам необхідно бути обережними, щоб не переоцінити значення науки і наукових методів у вирішенні проблем людства; нам не варто вважати, що лише вчені-експерти мають право висловлювати свою думку про організацію суспільства”.

Скільки коштують гени?

Головні дійові особи в розвитку генної інженерії у сільському господарстві — кілька транснаціональних корпорацій, оскільки зараз генні продукти — питання комерції. Це вчені спостерігають і вивчають процеси від курйозів до наукових експериментів. А комерсанти, якщо знаходять якусь ідею, яка, на їхній погляд, принесе прибуток, просто її купують. Стосовно генної інженерії іде боротьба фірм: тих, які випускають отрутохімікати, з тими, хто займається продуктами генної інженерії.

Найвпливовіші біотехнологічні корпорації називають себе індустрією “Life  Sciences” (“Наука життя”), і їх підтримують багато посадових осіб із урядів різних країн світу, оскіль-ки, по-перше, і ті, й інші займаються бізнесом, а, по-друге, вони  просто впевнені, що інакше людство не прогодувати.

Ще один штрих до загальної картини діяльності транснаціо-нальних корпорацій: компанії, які створюють ГМ-сорти, оформляють на них права інтелектуальної власності і стають власниками моди-фікованих рослин, тобто живих форм. Це викликає протест еколо-гів. Вони цілком резонно вважають, що “патенти на життя” протиприродні й аморальні — живі організми взагалі не можна вважати людським винаходом.

Проблема ускладнюється ще й тим, що людину часто позбавляють права вибору, вона просто не знає, чи містяться ГМ-складові в тому або іншому продукті, чи ні  — переважна більшість товарів не має відповідного маркування. Це сталося через те, що на наш ринок потрапило більше продуктів із США (там, за різними даними, від 40 до 60% модифікованої їжі), де з цього приводу не хвилювалися, бо довіряли національним державним відомствам. А ще біотехнічна індустрія, Всесвітня торговельна організація, уряди деяких країн створюють опір маркуванню. Воно й зрозуміло: для того, щоб поставити, приміром, на пляшці соку етикетку “вільна від ГМ-матеріалу”, треба простежити весь шлях усіх складових його компонентів від поля до прилавка. До того ж представники компаній занепокоєні: поставити знак, що продукт містить ГМ-інгредієнт — все одно, що затаврувати її позначкою “отрута”. Маркування потрібне споживачам. Це можливість робити вибір на основі мінімальної інформації.

Хто тут хазяїн?

Серед учених існує думка, що людству нічого іншого не залишається, як вибирати те лихо, котре менше. Відносно тієї ж картоплі — або рік у рік труїти її від колорадського жука, або вживати генну картоплю. Що в лоб, що по лобі — результат однаковий. Але якщо наша країна така вже демократична, то вона не повинна позбавляти своїх громадян хоча б такої свободи. Люди мають знати, що вони купують. Але найголовніше: треба пам’ятати Божі заповіді: “Я дав вам усіляку траву, що сіє сім’я, яка є на всій землі, і всяке дерево, у якого плід, що сіє сім’я; — вам це нехай буде їжею” (Бут. 1, 29). Часто-густо прихильники ГМ-продуктів говорять, що вони бажають лише щастя для людства. Але у гонитві  за всесвітнім щастям людина повела себе як нерозумний господар — споганила свою землю, усе навколишнє середовище й опинилася перед екологічною катастрофою. І навіть не усвідомлює цього. Нехтуючи природну, Богом дану їжу, людина, як поганий хазяїн, зазнала краху.

“Православ’я не розглядає навколишню природу відокремлено, як замкнену структуру. Рослинний, тваринний і людський світи взаємопов’язані. З християнського погляду природа  —  це не вмістилище ресурсів, призначених для егоїстичного і безвідповідального споживання, але дім, де людина є не хазяїном, а домоправителем, а також храм, де вона — священик, який служить, утім, не природі, а єдиному Творцю. В основі розуміння природи як храму лежить ідея теоцентризму: Бог, Котрий дає “усьому життя і дихання і все” (Діян. 17, 25)  є Джерелом буття.  Тому саме життя в різноманітних його проявах має священний характер, бо є Божим даром, нехтування яким стає викликом не лише божественному створінню, а й Самому Господу”  (“Основи соціальної концепції Православної Церкви”).

Преподобний Максим Сповідник говорив, що людина здатна перетворити на рай усю землю лише тоді, коли вона матиме рай у власній душі.

(Автор висловлює вдячність академіку, доктору медичних наук, члену-кореспонденту НАНУ Кордюму В.А. і співробітникам центру “Зелене досьє” за інформацію, надану для підготовки матеріалу)

Олена ГОЛОВІНА

 
Поиск на сайте
Календарь
ukrline.com.ua Rambler's Top100 ya.ts ya.me Mu